ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 червня 2018 року Справа № 916/3253/17

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

                     суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

при секретарі – Колбасовій О.Ф.

за участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: не з‘явився

Від ELAN SOFT LLP: не з’явився

Від NAVISHIP CORPORATION: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу NAVISHIP CORPORATION

на рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2018 року, суддя в І інстанції Цісельський О.В., повний текст якої було складено 07.03.2018 року в м. Одесі

у справі № 916/3253/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кара - Марін"

до фірми "Давос" у формі товариства з обмеженою відповідальністю,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ELAN SOFT LLP (United Kingdom, London) та NAVISHIP CORPORATION (Panama, Panama City)

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кара - Марін" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до фірми "Давос" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі – фірма «Давос») про визнання права власності на сільськогосподарську продукцію – 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ 1711130862-1711130865 від 13.11.2017р.

В обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилався на те, що 19.09.2017 року між ТОВ "Кара-Марін" (продавець) та нерезидентом ELAN SOFT LLP (покупець) було укладено контракт № 19/09/17/1, предметом якого є поставка пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом та положеннями якого  обумовлено, що кількість товару в партії, його ціна та базис поставки (момент переходу права власності на товар) зазначаються у специфікаціях, які є невід’ємними частинами даного контракту. З метою виконання взятих на себе зобов’язань за контрактом, згідно з специфікацією № 2 від 08.11.2017р. до нього, ТОВ "Кара - Марін" (замовник) в межах укладеного 17.08.2017р. з фірмою "Давос" (виконавець) договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 передало останній 700 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом для виконання робіт з її перевезення з Болградського району Одеської області, навантаження на судно у портопункті Кілія з подальшим транспортуванням у порт Одеса, що підтверджується коносаментом № 1 від 10.11.2017р. та сертифікатами №№ 1711130862-1711130865 від 13.11.2017р. про завантаження на теплохід "Фетида" у портопункті Кілія ДП «Усть-Дунайськ» 2441,68 тон пшениці вантажовідправниками: ПП «Білозір’я» та ТОВ "Кара - Марін". Але, при розвантаженні 14.11.2017р. в Одеському морському порту т/х "Фетида" з наявних на борту 2 441,68 тон пшениці фактично було вивантажено лише 1 744.66 тон,  а інша частина пшениці у кількості 697,02 тон вивантажена не була і місцезнаходження її не відоме. Як наслідок, покупець ELAN SOFT LLP за контрактом не отримав товар, обумовлений специфікацією № 2 від 08.11.2017р. до нього, вартістю 93  400,68 дол. США. Листом від 24.11.2017р. ТОВ "Кара-Марін" звернулося до фірми "Давос" з вимогою повідомити про причини не вивантаження зазначеного товару в Одеському морському порту. Але, остання своїм листом від 29.11.2017р. фактично ухилилася від надання конкретної відповіді на це питання та з посиланням на положення ст. 334 ЦК України та передачу їй як перевізнику коносаменту № 1 від 10.11.2017р. та інших товарно-розпорядчих документів на товар повідомила, що запитувана ТОВ  "Кара-Марін" інформація не стосується його прав та охоронюваних законом інтересів як продавця за контрактом. Вказуючи, що фірма «Давос» без правових на те підстав поставила під сумнів право власності ТОВ "Кара-Марін" на спірний товар, переданий їй за коносаментом № 1 від 10.11.2017р., і така поведінка виконавця за договором на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 від 17.08.2017р. ставить під загрозу виконання ТОВ "Кара-Марін" контракту № 19/09/17/1 від 19.09.2017р. та вимагає від продавця вчинення дій, спрямованих на підтвердження в судовому порядку та захист своїх оспорюваних майнових прав, позивач на підставі ст. ст. 316, 317, 319, 392 ЦК України просив задовольнити позов.  

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Ухвалами господарського суду Одеської області від 29.12.2017р. та від 15.02.2018р. залучено до участі у справі №916/3253/17 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ELAN SOFT LLP та NAVISHIP CORPORATION.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.03.2018 року позов задоволено повністю з мотивів обґрунтованості позовних вимог. Визнано за ТОВ "Кара - Марін" право власності на сільськогосподарського продукцію – 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017р. насипом, згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 від 13.11.2017р. Стягнуто з фірми "Давос" у формі ТОВ на користь ТОВ "Кара - Марін" судові витрати на оплату судового збору в сумі 37 109 грн. 82 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, третя особа NAVISHIP CORPORATION (Panama, Panama City) звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому, скаржник, зокрема, зазначає про те, що поклавши в основу оскаржуваного рішення факт невизнання відповідачем фірмою «Давос» права власності позивача на спірний товар в кількості 697,02 тон, користуючись Правилами міжнародної поставки Інкотермс2010, суд першої інстанції достеменно не з'ясував: підстави участі фірми "Давос» у перевезенні вказаного вантажу саме до порту Одеса; обов'язки відповідача та межі його відповідальності; які підстави викликали у покупця ELAN SOFT LLP необхідність, попри обов'язки фірми «Давос» доставити вантаж в порт Одеса, укласти самостійний договір перевезення придбаної у ТОВ «Кара-Марин» та ТОВ «Белозерьє» пшениці в кількості 2 441, 68 тон. щодо доставки такого вантажу з порто пункту Кілія до порту Одеса, а відповідно самостійне розпорядження вказаним вантажем; хто саме зі сторін спору отримав статус за контрактом від 19.09.2017 року «експедитора покупця»; наявність прав на спірний вантаж з боку ТОВ «Білозір’я»; наявність у позивача законодавчо наявної можливості здійснювати розмитнення товару відповідно до Наказу ОСОБА_3 фінансів України від 15-06-2015 року №552. «Про затвердження Порядку обліку осіб, які здійснюють операції з товарами» та, відповідно, фактичне виконання продавцем такої умови контракту від 29.11.2017 року як розмитнення товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач наголошує, що наявність спору між NAVISHIP CORPORATION та покупцем ELAN SOFT LLP щодо права застави на спірне майно на підставі умов договору фрахтування № 1 від 26.10.2017р., укладеного між суб’єктами господарювання – нерезидентами України, не повинно впливати на результати розгляду позовних вимог у даній справі, оскільки згаданий договір є самостійним зобов’язанням.

При цьому, з урахуванням викладених в апеляційній скарзі доводів та з метою забезпечення засад рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів відповідно до ст. 269 ГПК України приймає в якості додаткових доказів подані позивачем до апеляційного суду копії реєстру № 1 поставки пшениці фуражної ТОВ «Давос» та вантажної митної декларації № 15182 від 13.12.2017р.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач та третя особа ELAN SOFT LLP не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників позивача та скаржника, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога ТОВ «Кара-Марін» до відповідача  фірми «Давос» про визнання права власності на сільськогосподарську продукцію – 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ 1711130862-1711130865 від 13.11.2017р.

Підставами для визнання за ним права власності на спірні  697 тон пшениці позивач вказує наступні обставини: 19.09.2017 року між ТОВ "Кара-Марін" (продавець) та нерезидентом ELAN SOFT LLP (покупець) було укладено контракт № 19/09/17/1, предметом якого є поставка пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом та положеннями якого  обумовлено, що кількість товару в партії, його ціна та базис поставки (момент переходу права власності на товар) зазначаються у специфікаціях, які є невід’ємними частинами даного контракту. З метою виконання взятих на себе зобов’язань за контрактом, згідно з специфікацією № 2 від 08.11.2017р. до нього, ТОВ "Кара - Марін" (замовник) в межах укладеного 17.08.2017р. з фірмою "Давос" (виконавець) договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 передало останній 700 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом для виконання робіт з її перевезення з Болградського району Одеської області, навантаження на судно у портопункті Кілія з подальшим транспортуванням у порт Одеса, що підтверджується коносаментом № 1 від 10.11.2017р. та сертифікатами №№ 1711130862-1711130865 від 13.11.2017р. про завантаження на теплохід "Фетида" у портопункті Кілія ДП «Усть-Дунайськ» 2441,68 тон пшениці вантажовідправниками: ПП «Білозір’я» та ТОВ "Кара - Марін". Але, при розвантаженні 14.11.2017р. в Одеському морському порту т/х "Фетида" з наявних на борту 2 441,68 тон пшениці фактично було вивантажено лише 1 744.66 тон, а інша частина пшениці у кількості 697,02 тон вивантажена не була і місцезнаходження її не відоме. Як наслідок, покупець ELAN SOFT LLP за контрактом не отримав товар, обумовлений специфікацією № 2 від 08.11.2017р. до нього, вартістю 93 400,68 дол. США. Листом від 24.11.2017р. ТОВ "Кара-Марін" звернулося до фірми "Давос" з вимогою повідомити про причини не вивантаження зазначеного товару в Одеському морському порту. Але, остання своїм листом від 29.11.2017р. фактично ухилилася від надання конкретної відповіді на це питання та з посиланням на положення ст. 334 ЦК України та передачу їй як перевізнику коносаменту № 1 від 10.11.2017р. та інших товарно-розпорядчих документів на товар повідомила, що запитувана ТОВ "Кара-Марін" інформація не стосується його прав та охоронюваних законом інтересів як продавця за контрактом. Посилаючись на те, що фірма «Давос» без правових на те підстав поставила під сумнів право власності ТОВ "Кара-Марін" на спірний товар, переданий їй за коносаментом № 1 від 10.11.2017р., і така поведінка виконавця за договором на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 від 17.08.2017р. ставить під загрозу виконання ТОВ "Кара-Марін" контракту № 19/09/17/1 від 19.09.2017р. та вимагає від продавця вчинення дій, спрямованих на підтвердження в судовому порядку та захист своїх оспорюваних майнових прав, позивач на підставі ст. ст. 316, 317, 319, 392 ЦК України просив задовольнити позов.   

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 15, 16, 316, 319, 321, 386, 392 ЦК України, ст. 20 ГК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що наявні порушення прав та інтересів позивача як власника спірного товару, тому дійшов висновку, що право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання такого права.   

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених ТОВ «Кара-Марін» позовних вимог, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

При цьому колегія суддів враховує, що право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.  

Так, статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України щодо визнання права власності є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. При цьому, вказаною статтею передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 року у справі № 26/133, від 11.12.2012 року у справі № 56/68, від 29.04.2015 року у справі № 903/134/13-г).

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по – перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по – друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь – які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно – правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певне майно, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірне майно та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 18.02.2015р. у справі №6-244цс14, від 24.06.2015р. у справі № 6-318цс15.

Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 20.10.2016р., місцезнаходженням ТОВ «Кара-Марін» є Одеська область, Болградський район, село Голиця, вул. Кара Маринська, 91, а основним видом економічної діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Голицької сільської ради Болградського району Одеської області від 26.01.2018р. № 02-19/84, ТОВ «Кара-Марін» є сільгоспвиробником і обробляє земельні паї загальною площею 2925 га на території Голицької сільської ради Болградського району Одеської області.

У листі відділу статистики у Ренійському районі Головного управління статистики в Одеській області від 30.01.2018р. № 24-08/20 повідомляється про статистичні дані звітності ТОВ «Кара-Марін» «Показники статистичної звітності за 2017р. ф. № 37-сг «Звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур» на 1 серпня 2017р.», згідно з якими останнім на загальній площі 2114 га зібрано усього 57 093 ц культур зернових та зернобобових, з яких на площі 1340 га – 36793 ц пшениці озимої, на площі 651 га – 18352 ц ячменю озимого, на площі 14 га – 59 ц ячменю ярого, на площі 44 га – 527 ц вівса, на площі 65 га – 1362 ц гороху, на площі 50 га – 608 ц ріпаку озимого.

Таким чином судом установлено, що позивач є потужним сільгоспвиробником і власними зусиллями вирощує сільськогосподарську продукцію, у тому числі пшеницю озиму, на території Голицької сільської ради Болградського району Одеської області.

19.09.2017 року між ТОВ "Кара-Марін" (продавець) та нерезидентом ELAN SOFT LLP (United Kingdom, London) (покупець) було укладено контракт № 19/09/17/1, предметом якого є поставка пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом (далі - товар).    

            Умовами п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 даного контракту визначено, що кількість товару в партії, а також загальна кількість товару, що підлягає поставці за даним контрактом, зазначається у специфікаціях, які є невід’ємними частинами даного контракту. Загальна кількість товару, поставленого в рамках даного контракту, визначається як сума усіх специфікацій до контракту. Право власності на товар переходить від продавця до покупця згідно з вагою, зазначеною у вантажній митній декларації; ціна за одиницю товару, вартість партії товару, а також загальна вартість товару, що підлягає поставці за даним контрактом, зазначається у специфікаціях і визначається як сума всіх специфікацій до даного контракту; базис поставки кожної партії товару визначається сторонами у специфікаціях, згідно з Правилами Інкотермс 2010. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту оформлення вантажної митної декларації, згідно з вагою зазначеною у вантажній митній декларації; строк поставки кожної партії товару зазначається у специфікаціях; Валюта контракту – долари США.  

          Згідно з розділом 4 даного контракту, продавець зобов’язався забезпечити безперебійну поставку товару в стандартних, технічно справних вагонах та/або автотранспорті, придатних для перевезення товару насипом до портового елеватора відповідно до графіку поставок і строго у відповідності з інструкціями покупця; забезпечити наявність всієї діючої необхідної для експорту документації, дозволів влади і експортної ліцензії, якщо це необхідно; надати усі необхідні документи для митного оформлення товару в порту експедитору покупця, з яким укласти договір на надання послуг з декларування товару, сплатити митний збір; регулярно інформувати покупця у письмовій формі про хід завантаження вагонів, номери дорожньо-транспортних накладних, орієнтовний час прибуття вагонів до портового елеватора.

           17.08.2017 року між фірмою «Давос» у формі ТОВ (виконавець) та ТОВ «Кара-Марін» (замовник) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 17/8, згідно з п. 1.1 якого замовник доручає виконавцю проведення робіт з перевезення вантажу з Болградського району Одеської області – перевалки – навантаження в баржі – перевезення вантажу в порт Одеса і транспортно – експедиторського обслуговування вантажу зерна. Навантаження вантажу на баржі для транспортування в порт Одеса здійснюється через портопункт Кілія.

          На виконання взятих на себе зобов’язань за контрактом № 19/09/17/1, згідно з специфікацією № 2 від 08.11.2017р. до нього, в якій вказано строк поставки до 30.11.2017р. включно, позивач в межах укладеного з фірмою "Давос" договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 передав останній 700 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом для виконання робіт з її перевезення з Болградського району Одеської області, навантаження на судно у портопункті Кілія з подальшим транспортуванням у порт Одеса, що підтверджується товарно-транспортними накладними №№ 681363, 681364, 681367, 681368, 681370, 355351, 355352, 355353, 355356, 355357, 355358, 355359, 355362, 355363, 355364, 355366, 355367, 355369, 355373, 355374, 355375, 0066901, 0066904, 0066905, 0066906, 0066907, 0066908, 0066922 за період з 28.09.2017р. по 19.10.2017р., які свідчать про перевезення пшениці зі складу ТОВ «Кара - Марін» в с. Голиця Болградського району Одеської області в портопункт Кілія і передачу її у володіння відповідача, та коносаментом № 1 від 10.11.2017р. і сертифікатами  №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017р. про завантаження на теплохід "Фетида" у портопункті Кілія ДП «Усть-Дунайськ» 2441,68 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, вантажовідправниками в яких вказано ПП «Білозір’я» та ТОВ «Кара-Марін», вантажоодержувачем – ELAN SOFT LLP, а експедитором – фірму «Давос».

           Але, при розвантаженні 14.11.2017 року в Одеському морському порту т/х "Фетида" з наявних на борту 2 441,68 тон фактично було вивантажено лише 1 744.66 тон пшениці, належної вантажовідправнику ПП «Білозір’я», яка була передана перевізнику для митного оформлення з метою подальшого експорту з митної території України, що підтверджується генеральним актом від 15.11.2017р., складеним представником вантажоодержувача ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт», реєстром № 1 поставки пшениці фуражної ТОВ «Давос» в порт Кілія 2017р. від ПП «Білозір’я» та вантажною митною декларацією № 15182 від 13.12.2017р., в якій останнє вказано вантажовідправником/експортером, а одержувачем  ELAN SOFT LLP. Залишок пшениці у кількості 697,02 тон належної вантажовідправнику ТОВ «Кара-Марін» вивантажений не був, не потрапив до порту призначення, а отже й не був переданий перевізнику для митного оформлення з метою подальшого експорту з митної території України. Як наслідок, покупець ELAN SOFT LLP за контрактом № 19/09/17/1 не одержав товар, обумовлений специфікацією № 2 від 08.11.2017р. до нього, у визначених в ній кількості, ціною та строки, вартістю 93 400,68 дол. США.

24.11.2017 року ТОВ "Кара-Марін" звернулося до фірми "Давос" з листом № 24/11-17, в якому посилаючись на вказані вище обставини, з метою уникнення зриву виконання ним контракту № 19/09/17/1 в частині специфікації № 2 від 08.11.2017р. до нього, просило повідомити у розумні строки про причини не вивантаження зазначеного товару в Одеському морському порту та граничні терміни вивантаження цього товару в пору призначення.

У відповідь на це звернення, фірма «Давос» листом від 29.11.2017р. № 11/2017-3 фактично ухилилася від надання конкретної відповіді на ці питання та з посиланням на положення ст. 334 ЦК України, передачу їй як перевізнику коносаменту № 1 від 10.11.2017р. та інших товарно-розпорядчих документів на товар і перехід у зв’язку з цим права власності на товар до вантажоодержувача, повідомила, що запитувана ТОВ "Кара-Марін" інформація не стосується його прав та охоронюваних законом інтересів як продавця за контрактом.

Отже, судом установлено факт оспорювання відповідачем права власності позивача на спірне майно.

Згідно з ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 1 ст. 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Специфікацією №2 від 08.11.2017р., яка є невід'ємною частиною контракту №19/09/17/1, сторонами визначено умови поставки товару з посиланням на міжнародні правила тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2010, а саме визначено базис поставки СРТ порт Одеса, Україна, відповідно до якого продавець передасть товар, випущений у митному режимі експорту, названому ним перевізнику для перевезення товару до місця призначення. Крім того, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до визначеного пункту призначення. При цьому, ризик загибелі або пошкодження товару, а також будь-які інші ризики після передачі товару перевізнику бере на себе покупець. Відповідно до терміну СРТ в обов'язки продавця також входить здійснення необхідного для вивозу митного очищення товару.          Як вже було зазначено вище, умовами п.п. 1.4 контракту №19/09/17/1 встановлено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту оформлення вантажної митної декларації, згідно з вагою зазначеною у вантажній митній декларації.

ОСОБА_3 економіки України від 18.07.2011р. №4201-26/1134 "Щодо введення в дію нової редакції Інкотермс-2010" було роз'яснено, що в ході здійснення суб'єктом господарської діяльності зовнішньоекономічної операції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.02.2006p. №80 "Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України" для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, необхідно представити митну декларацію, зовнішньоекономічний контракт і т. п. У митній декларації, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97p. N 574 "Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію", передбачена графа "умови поставки", яка заповнюється відповідно до умов поставки згідно з зовнішньоекономічним контрактом, підписаним сторонами контракту.

Разом з тим, належних доказів, які б свідчили про оформлення вантажної митної декларації на товар, визначений специфікацією № 2 від 08.11.2017р. до контракту №19/09/17/1, учасниками судового процесу до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Таким чином, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що право власності на спірні 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р. та сертифікатів №№ 1711130862-1711130865 від 13.11.2017р., від продавця - ТОВ «Кара-Марін» до покупця - ELAN SOFT LLP за контрактом №19/09/17/1 не перейшло, зазначена кількість пшениці залишається власністю позивача, при цьому, вказане право оспорюється і не визнається відповідачем - фірмою «Давос», що порушує права і охоронювані законом інтереси позивача, як власника спірного товару та вимагає необхідність їх захисту.

З урахуванням наведених правових положень, встановлених обставин даної справи та того, що спірне майно є власністю позивача і правомірність набуття ним права власності на це майно ніким не спростована, але вказане право оспорюється і не визнається відповідачем, то місцевий господарський суд, врахувавши вимоги ст. 392 ЦК України, дійшов до правильного висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно, а тому правомірно задовольнив позов з огляду на його обґрунтованість.   

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги своєї апеляційної скарги третя особа NAVISHIP CORPORATION обґрунтовує тим, що відповідно до чартеру № 1 від 26.10.2017р. судно «Фетида», судновласником якого є NAVISHIP CORPORATION, було зафрахтовано ELAN SOFT LLP для перевезення пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року в кількості не менше 2000 тон з порту завантаження Кілія ДП МТП «Усть-Дунайськ» до порту призначення – порт Одеса. За умовами чартеру № 1 було визначено сталійний час, протягом якого повинні бути здійсненні усі операції з навантаження та вивантаження з судна вказаного товару, а саме з 31.10.2017р. по 05.11.2017р. На вказане судно «Фетида» 10.11.2017 року було завантажено 2441,680 тон пшениці, що зафіксовано в коносаменті № 1 від 10.11.2017р. Перевізник NAVISHIP CORPORATION доставив вантаж до порту Одеса та 12.11.2017р. надав нотіс щодо готовності судна до вивантаження вантажу. Але з вини фрахтувальника судна ELAN SOFT LLP судно було затримано понад погодженого сторонами чартеру періоду сталійного часу для проведення робіт з фумігації на борту судна, що призвело до виникнення у судновласника збитків. 17.11.2017 року перевізник NAVISHIP CORPORATION направив фрахтувальнику ELAN SOFT LLP нотіс про детеншен, де визначив розмір вимог в 75  000 дол. США та просив погасити заборгованість за простій судна. Проте, вказаний нотіс про детеншен був проігнорований фрахтувальником  ELAN SOFT LLP. Відповідно до повідомлення про заставу вантажу, що було направлено фрахтувальнику ELAN SOFT LLP 28.11.2017 року, NAVISHIP CORPORATION повідомив про свої права застави на вантаж, пославшись на вимоги статті 8 проформи Чартера «ДЖЕНКОН-94». Відповідно до генерального акту № 5 від 30.11.2017р. вантаж, що залишився на судні «Фетида» після часткового вивантаження в порту Одеса, в кількості 668,290 тон пшениці було вивантажено за розпорядженням судновласника NAVISHIP CORPORATION в портопункті Кілія в ДМ-1073. Вага вантажу була визначена сюрвеєром по осадці ДМ-1073.

З урахуванням вищенаведеного третя особа вважає, що вирішення даного спору про право власності на спірний товар повинно було здійснюватись судом виходячи з правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язань за вказаними договірними умовами, тобто за договором фрахтування (чартеру) №1 від 26.10.2017р.

Разом з тим, як вже було зазначено вище, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.  

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції при вирішенні даного спору з дотриманням наведених принципів правомірно було встановлено факт, що спір у справі виник в процесі виконання позивачем своїх зобов'язань за контрактом №19/09/17/1 від 19.09.2017р., укладеним між ТОВ "Кара-Марін" та суб'єктом господарювання - нерезидентом ELAN SOFT LLP, у зв’язку з не вивантаженням товару, що поставлявся останньому, в порту призначення.

Зокрема, судом установлено, що 14.11.2017р. при розвантаженні теплоходу "Фетида" в Одеському морському порту за даними генерального акту від 15.11.2017р. з наявних на борту 2.441,68 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом було вивантажено лише 1.744,66 тони, у зв'язку з чим залишок у кількості 697,02 тони пшениці не потрапив до порту призначення, отже й не був переданий перевізнику для митного оформлення з метою подальшого експорту з митної території України.

Як зазначалося вище, специфікацією № 2 від 08.11.2017р., яка є невід'ємною частиною контракту №19/09/17/1 від 19.09.2017р., сторонами було визначено умови поставки товару з посиланням на міжнародні правила тлумачення торговельних термінів Інкотермс2010, а саме визначено базис поставки СРТ порт Одеса, Україна, відповідно до якого продавець передасть товар, випущений у митному режимі експорту, названому ним перевізнику для перевезення товару до місця призначення.

Отже, незалежно від того ким (експедитором чи покупцем) у даному випадку до перевезення обумовленого контрактом № 19/09/17/1 від 19.09.2017р. товару було залучено власника теплоходу "Фетида" – третю особу NAVISHIP CORPORATION, зобов'язання позивача за вказаним контрактом вважались би виконаними лише при дотриманні позивачем базису поставки СРТ, тобто по факту передачі товару у місці виконання контракту (порт Одеса) названому ELAN SOFT LLP перевізнику.

Але такої передачі не відбулось, що і стало підставою для звернення ТОВ "Кара -Марін" до господарського суду з даним позовом з метою уникнення спору щодо набуття права власності на спірний товар в межах правовідносин, що існували між сторонами, як за контрактом №19/09/17/1 від 19.09.2017р., так і за договором на транспортно-експедиційне обслуговування №17/08 від 17.08.2017р.

В свою чергу, та обставина, що в процесі розгляду даної справи було встановлено наявність спору між судновласником NAVISHIP CORPORATION та покупцем за контрактом ELAN SOFT LLP щодо права застави на спірне майно, що випливає з умов договору фрахтування (чартеру) №1 від 26.10.2017р., укладеного між суб'єктами господарювання - нерезидентами України, та норм міжнародного комерційного права - ст. 8 проформи Чартера "ДЖЕНКОН-94", на переконання колегії суддів не повинно впливати на результати розгляду позовних вимог ТОВ "Кара - Марін" у даній справі, оскільки договір фрахтування (чартеру) №1 від 26.10.2017р. є самостійним зобов'язанням, яким врегульовані питання підвідомчості та підсудності відповідних спорів між його учасниками.

Крім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення у даній справі третьою особою NAVISHIP CORPORATION не подано суду жодного доказу вжиття нею будь-яких заходів щодо захисту своїх прав, що випливають з договору фрахтування (чартеру) №1 від 26.10.2017р.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що суд першої інстанції достеменно не з'ясував підстави участі Фірми "Давос" у перевезенні вантажу саме до порту Одеса, обов'язки відповідача та межі його відповідальності, у зв'язку з тим, що зазначені обставини не мають будь-якого правового значення для визначення моменту переходу права власності на товар згідно з умовами контракту №19/09/17/1 від 19.09.2017р., а питання виконання договору на транспортно-експедиційне обслуговування №17/08 від 17.08.2017р. не входять до предмета доказування у даній справі - встановлення факту оспорювання іншими особами права власності позивача на спірне майно.

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на те, що суд не з'ясував, які підстави викликали у покупця ELAN SOFT LLP  необхідність, попри обов'язки фірми "Давос" доставити вантаж в порт Одеса, укласти самостійний договір перевезення придбаної у ТОВ "Кара-Марін" та ТОВ "Білозір’я" пшениці в кількості 2441,68 тон. щодо доставки такого вантажу з портопункту Кілія до порту Одеса, а відповідно самостійне розпорядження вантажем у кількості 2441,68 тон. зазначеної пшениці, не з'ясував хто саме із сторін спору отримав статус за контрактом від 19.09.2017 року «експедитора покупця», не з'ясував наявність прав на спірний вантаж з боку ТОВ "Білозір’я".

Вирішення питання щодо перевезення товару з портопункту Кілія до порту Одеса за контрактом №19/09/17/1 від 19.09.2017р. є прерогативою сторін вказаного контракту, що також не впливає на момент переходу права власності на товар. Також судом установлено, що при розвантаженні в Одеському морському порту т/х "Фетида" з наявних на борту 2441,68 тон пшениці фактично було вивантажено лише 1744.66 тон пшениці, належної вантажовідправнику ПП «Білозір’я», яка була передана перевізнику для митного оформлення з метою подальшого експорту з митної території України, що підтверджується, зокрема, вантажною митною декларацією № 15182 від 13.12.2017р., в якій останнє вказано вантажовідправником/експортером, а одержувачем  ELAN SOFT LLP, та ніким із учасників судового процесу не заперечується.

Не заслуговує на увагу й посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не з'ясував наявність у позивача законодавчо наявної можливості здійснювати розмитнення товару відповідно до Наказу ОСОБА_3 фінансів України, оскільки за умовами спірного контракту обов’язком продавця є лише  забезпечення наявності всієї діючої необхідної для експорту документації, дозволів влади і експортної ліцензії, якщо це необхідно, та надання усіх необхідних документів для митного оформлення товару в порту експедитору покупця (п.п. 4.3 та 4.4 контракту).

Помилковими слід визнати доводи скаржника про те, що суд першої інстанції невірно, без відповідних посилань на відповідні докази, тлумачив вказаний термін СРТ, замінивши обов'язки продавця щодо "оплати перевезення до" на "доставку товару до пункту призначення", що не є тотожним відповідно до правил Інкотермс2010.

Так, місцевим господарським судом встановлено, що специфікацією №2 від 08.11.2017р., яка є невід'ємною частиною контракту №19/09/17/1 від 19.09.2017р., сторонами було чітко визначено умови поставки товару з посиланням на міжнародні правила тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2010, а саме визначено базис поставки СРТ (Саггіаgе Раid tо -"Перевезення оплачено до") порт Одеса, Україна відповідно до якого продавець зобов'язаний доставити товар названому ним перевізнику. Крім того продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до визначеного пункту призначення. При цьому, ризик загибелі або пошкодження товару, а також: будь-які інші ризики після передачі товару перевізнику бере на себе покупець.

Як зазначалось вище, за таких умов дотримання позивачем базису поставки СРТ має місце у разі доставки вантажу до міста виконання контракту (порт Одеса) названому ELAN SOFT LLP перевізнику, чого не відбулось, у зв'язку з чим твердження скаржника про те, що термін СРТ фактично передбачав доставку продавцем ТОВ "Кара-Марін" товару, а саме пшениці в кількості 2441,68 тон за рахунок залучення експедитора Фірми "Давос" до портопункту Кілія для передачі перевізнику, визначеному покупцем, яким виступив NAVISHIP CORPORATION, є таким, що  суперечить умовам контракту.

Не заслуговує на увагу також твердження скаржника щодо переходу права власності на сільськогосподарську продукцію з посиланням на ті обставини, що при вирішенні вказаного спору суд першої інстанції послався на факт передачі майна у власність покупця за фактом складання митної декларації, оскільки зазначене твердження суперечить змісту оскаржуваного рішення, відповідно до якого судом установлено, що 14.11.2017 року при розвантаженні теплоходу "Фетида" в Одеському морському порту за даними генерального акту від 15.11.2017р. з наявних на борту 2.441,68 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом було вивантажено лише 1.744,66 тони, у зв'язку з чим залишок у кількості 697,02 тони пшениці не потрапив до порту призначення, отже й не був переданий перевізнику для митного оформлення з метою подальшого експорту з митної території України.

Необґрунтованим також визнається посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не були усунути розбіжності у визначенні ваги вантажу: позивачем – 697 тон за даними генерального акту від 15.11.2017р., а NAVISHIP CORPORATION – 668,290 тон за генеральним актом № 5 від 30.11.2017р. під час вивантаження з теплоходу "Фетида" в портопункті Кілія пшениці в ДМ -1073, оскільки в останньому акті зазначено, що вантаж вивантажено прямим варіантом в ДМ -1073, а вага вантажу була визначена сюрвеєром по осадці ДМ-1073, тобто приблизно. Крім того, при зберіганні та перевалці товару має місце природне зменшення у вазі вантажу.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що встановлення обставин, на які посилається скаржник в обґрунтування своїх заперечень проти позову, не входить до предмета доказування у спорі між ТОВ «Кара-Марін» та фірмою «Давос» про визнання права власності на спірне майно.

Правовідносини, які виникли між судновласником NAVISHIP CORPORATION та фрахтувальником ELAN SOFT LLP щодо перевезення судном «Фетида» вантажу пшениці на підставі чартеру № 1 від 26.10.2017р., не стосуються виниклих між сторонами у даній справі правовідносин щодо визнання права власності на спірне майно та не впливають на право власності позивача на це майно.

          Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.                   

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого суду.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку  ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 55663,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 01 березня 2018 року у справі № 916/3253/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу NAVISHIP CORPORATION - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08.06.2018р.

Головуючий  суддя:                                                           Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                                  Лавриненко Л.В.

                                                                                              ОСОБА_4