Справа № 362/1597/17 Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.

Провадження № 22-ц/780/2116/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 06.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді         Приходька К.П.,

суддів                         Кашперської Т.Ц., Голуб С.А.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,-

встановила:

у березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, мотивуючи його тим, що 03 квітня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва було ухвалено заочне рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього на користь позивача грошові кошти в сумі 3 791 783,26 грн., з яких 3 746 820,90 грн. – сума боргу та 44 962,36 грн. – сума 3% річних за період часу з 02 жовтня 2014 року по 26 лютого 2015 року.

З тексту заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року та з матеріалів цивільної справи ОСОБА_2 довідався, що між позивачем та відповідачем в період з 30 вересня 2012 року по 01 березня 2014 року було укладено договір позики на суму 147 165 євро зі строком повернення грошових коштів до 01 жовтня 2014 року.

На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_2 було нібито надано ОСОБА_3 розписку від 11 березня 2014 року написаної та підписаної нібито ОСОБА_2 в присутності трьох свідків, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 гроші в борг для бізнесу з 30 вересня 2012 року до 01 жовтня 2014 року в розмірі 147 165 євро.

Позивач зазначає, що ніколи не отримував від ОСОБА_3 ні які грошові кошти та тим більше, ніколи не писав розписку про повернення вищезгаданих грошових коштів, а розписка наявна в матеріалах справи написана та підписана не ним, а якоюсь іншою особою.

Просив, визнати недійсним договір позики від 11 березня 2014 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про отримання грошових коштів у розмірі 147 165 євро.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що 03 квітня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва було ухвалено заочне рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього на користь позивача грошові кошти в сумі 3 791 783,26 грн., з яких 3 746 820,90 грн. – сума боргу та 44 962,36 грн. – сума 3% річних за період часу з 02 жовтня 2014 року по 26 лютого 2015 року.

З тексту заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року та з матеріалів цивільної справи ОСОБА_2 довідався, що між позивачем та відповідачем в період з 30 вересня 2012 року по 01 березня 2014 року було укладено договір позики на суму 147 165 євро зі строком повернення грошових коштів до 01 жовтня 2014 року.

На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_2 було нібито надано ОСОБА_3 розписку від 11 березня 2014 року написаної та підписаної нібито ОСОБА_2 в присутності трьох свідків, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 гроші в борг для бізнесу з 30 вересня 2012 року до 01 жовтня 2014 року в розмірі 147 165 євро.

Апелянт зазначає, що ніколи не отримував від ОСОБА_3 ні які грошові кошти та тим більше, ніколи не писав розписку про повернення вищезгаданих грошових коштів, а розписка наявна в матеріалах справи написана та підписана не ним, а якоюсь іншою особою.

Просив, скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

На зазначену апеляційну скаргу ОСОБА_3 подала відзив, обґрунтовуючи його тим, що жодної із підстав, які б могли ймовірно слугувати підставою для скасування судового рішення позивач в своїй апеляційній скарзі не навів і не обґрунтував.

Звертаючись до суду, позивач не мав наміру встановити недійсність договору позики, а мав намір затягнути необхідність виконання ним судового рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року, яким з нього стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 791 783,26 грн. за вищевказаним договором позики від 11 березня 2014 року.

Наразі, ініційований позивачем апеляційний перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2017 року за клопотанням ОСОБА_2 було зупинено, у зв’язку із пред’явленням позову про визнання договору позики від 11 березня 2014 року недійсним.

Також, згідно з висновком експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС №19/8-4/308-СЕ/17 від 16 листопада 2017 року, встановлено, що рукописні записи та підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 11 березня 2014 року виконані – ОСОБА_2.

Допустимість, достовірність або належність вказаного висновку жодною із сторін під сумнів не ставились, та й підстав для таких сумнівів немає.

При цьому, в мотивувальній частині вищезазначеного висновку експертом встановлено, що ознак застосування технічних засобів або виконання підпису з попередньою технічною підготовкою не виявлено.

Просила суд, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки від 11 березня 2014 року позивач ОСОБА_2 отримав від відповідача ОСОБА_3 гроші в борг для бізнесу з 30 вересня 2012 року до 01 жовтня 2014 року в розмірі 147 165 євро з кінцевим строком їх повернення до 01 жовтня 2014 року (а.с.5).

Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №19/8-4/308-СЕ/17 від 16 листопада 2017 року,  рукописні записи та підпис від імені позивача ОСОБА_2 в розписці від 11 березня 2014 року виконані, саме заявником «Шаманом Миколою Сергійовичем» (а.с.127-137).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при укладанні оспорюваного договору сторонами було дотримано всі передбачені законом істотні умови, які були обумовлені їх згодою, та враховуючи підтвердження експертним висновком виконання боргової розписки від 11 березня 2014 року позивачем ОСОБА_2, вимоги позову не доведені та спростовуються зібраними у справі доказами

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені  родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із положеннями ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження  укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Положеннями ст. 02 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до положень ч.1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів, такого висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року. 

Положеннями п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року роз’яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. 

Згідно з положеннями ч.3 ст.12 та ч.1 ст.82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з положень ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Cуд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий                                                

Судді