КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/25520/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 06.06.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2018

у справі №910/25520/13 (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем"

до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

про визнання недійсним пункту другого додаткового договору №3 від 19.02.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №6408К8/2463 від 25.04.2008

в межах справи №910/25520/13

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем"

про банкрутство

В судовому засіданні 06.06.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/25520/13 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 10.02.2014.

12.01.2018 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" про визнання недійсним пункту другого Додаткового договору № 3 від 19.02.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 6408К8/2463 від 25.04.2008.

Позов обґрунтовано тим, що п. 2 додаткового договору був підписаний ТОВ «Атем» під впливом помилки, оскільки підписанням додаткового договору із п. 2 ТОВ «Атем» фактично визнав суму нарахованих процентів за період з вересня 2008 по січень 2010 в сумі 2 256 711,67 доларів США, без надання АТ «Укрексімбанк» будь - яких документів в підтвердження суми нарахованих процентів.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№09-04.1/1526/18), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №910/25520/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі обставинам справи.

Зміст апеляційної скарги аналогічний змісту позовної заяви.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, що були викладені у позові, зокрема про те, що під час підписання додаткового договору із п. 2, позивач мав намір погашати дійсні борги, а неправильне розуміння зазначеного пункту призвело до того, що позивач прийняв на себе не існуючі зобов'язання у розмірі понад 1 млн. доларів США.

На думку апелянта, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції неправомірно виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що на підтвердження своїх вимог про визнання пункту 2 правочину недійсним скаржник не довів, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона мала істотне значення та не подав відповідних доказів. Вказує, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Зазначає, що звернення позивача з позовом відбулось поза межами встановленого строку позовної давності для звернення за захистом порушеного права, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України є безумовною підставою для відмови у позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Яковлєв М.Л., Сулім В.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем", призначено розгляд справи на 10.04.2018.

10.04.2018 судове засідання не відбулось у зв'язку з евакуацією працівників Київського апеляційного господарського суду з приміщення, розташованого по вул. Шолуденка, 1 в місті Києві, у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 призначено справу до розгляду на 24.04.2018. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем" надати суду належним чином засвідчену копію додатку 1 до додаткового договору №3 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №6408К8/2463 від 25.04.2008; детальний та обґрунтований контррозрахунок заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, які нараховані за вересень 2008 - січень 2010, в сумі 2256711,16 доларів США за кредитним договором №6408К8/2463 від 25.04.2008 станом на 19.02.2010. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" надати суду докази на підтвердження наявності станом на 19.02.2010 заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, які нараховані за вересень 2008 - січень 2010, в сумі 2256711,16 доларів США за кредитним договором №6408К8/2463 від 25.04.2008; детальний та обґрунтований розрахунок відповідної заборгованості станом на 19.02.2010; належним чином засвідчену копію додатку 1 до додаткового договору №3 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №6408К8/2463 від 25.04.2008.

В судовому засіданні 24.04.2018 головуючим суддею Іонніковою І.А., суддями Яковлєвим М.Л., Сулімом В.В. заявлено про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №910/25520/13.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 заяву головуючого судді Іоннікової І.А., суддів Яковлєва М.Л., Суліма В.В. про самовідвід задоволено, справу №910/25520/13 передано для визначення складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 02.05.2018 апеляційну скаргу ТОВ „Атем" у справі №910/25520/13 передано на розгляд головуючого судді Пантелієнка В.О., суддів: Верховця А.А., Куксова В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 заяву суддів Київського апеляційного господарського суду Пантелієнка В.О. та Верховця А.А. про самовідвід у справі №910/25520/13 задоволено, справу №910/25520/13 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень п.п.17.4 п.17 ч.1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04.05.2018, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 у справі №910/25520/13 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначення до розгляду на 06.06.2018.

05.06.2018 до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (в порядку ст. 81 ГПК України), в якому останній просить витребувати від Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" первинні документи з нарахування та обліку нарахованих в період з вересня 2008 по січень 2010 процентів за користування кредитом за кредитним договором №6408К8/2463 від 25.04.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атем".

В судовому засіданні апеляційної інстанції 06.06.2018 представник позивача підтримав заявлене клопотання, просив його задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення зазначеного клопотання позивача з підстав його необґрунтованості, просив його відхилити.

Розглянувши вищезазначене клопотання позивача, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування зазначеного клопотання представник позивача зазначає, що ключовим питанням під час розгляду справи є встановлення підстав правомірності та правильності нарахування процентів за користування кредитом у спірний період, оскільки під час укладання додаткового договору банком не було надано позивачеві такої інформації, що призвело до неправильного сприйняття ТОВ «Атем» фактичних обставин укладення додаткового договору та, як наслідок відсутності волевиявлення позивача на укладання правочину. Зазначає, що первинними документами з обліку нарахованих в період з вересня 2008 по січень 2010 процентів за користування кредитом володіє лише банк, а позивач не має будь-яких законних підстав для отримання таких первинних документів.

Відповідно до приписів ст. 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В клопотанні позивача про витребування доказів жодним чином не зазначено, які дії здійснив позивач, спрямовані на отримання вказаного доказу самостійно та необґрунтовано причини неподання відповідного клопотання до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє клопотання позивача про витребування доказів у справі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 06.06.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 06.06.2018 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін з підстав відмови в позові по суті, а не за пропуском позовної давності.

Учасники провадження у справі про банкрутство були належним чином повідомленні про день, час та місце розгляду справи. В судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. У зв'язку з тим, що їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе провести розгляд справи у їх відсутність.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство).

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атем" (далі - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк" (далі - відповідач) було укладено Генеральну угоду № 6407N1/2416 від 16.02.2007 із змінами і доповненнями, в межах якої між сторонами були укладені кредитні договори з загальним лімітом, еквівалентним 100 000 000,00 (ста мільйонам) доларів США та строком погашення 31.12.2025.

Зокрема, в рамках Генеральної угоди між сторонами було укладено:

- Кредитний договір №6407К2/2416 від 16.02.2007, із змінами і доповненнями;

- Кредитний договір №6407К9/2429 від 04.06.2007, із змінами і доповненнями;

- Кредитний договір №151107К77 від 10.12.2007, із змінами і доповненнями;

- Кредитний договір №151107К78 від 10.12.2007, із змінами і доповненнями;

- Кредитний договір №6408К8/2463 від 25.04.2008, із змінами і доповненнями.

На виконання п. 3.1, пп.пп. 3.2.1, 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Кредитного договору № 6408К8/2463 відповідач відкрив позивачу відновлювану кредитну лінію, ліміт якої становить 18 000 000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення кредиту - 31.12.2025, зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та в розмірі, встановлених п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 та п.3.5 ст. 3 Кредитного договору № 6408К8/2463, а також зі сплатою плати за управління кредитом в розмірі, встановленому п.п. 3.2.6 п.3.2 ст. 3 Кредитного договору.

Відповідно до умов Кредитного договору № 6408К8/2463 позивач взяв на себе зобов'язання погасити кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, плату за управління кредитом, а також виконувати інші зобов'язання за Кредитним договором (п.п. 3.1, 3.2, 3.4, 3.5 ст. 3, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 та п. 5.1 ст. 5 Кредитного договору № 6408К8/2463).

Пунктом другим Додаткового договору № 3 від 19.02.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 6408К8/2463 сторони погодили, що проценти за користування Кредитом, що нараховані за вересень 2008 - січень 2010 в сумі 2 256 711,67 дол. США, підлягають сплаті з 01 січня 2014 по 31 грудня 2025 відповідно до Графіку погашення Кредиту (Додаток 1 до Додаткового договору № 3).

Як на підставу заявлених вимог позивач посилається на те, що при укладенні вказаного пункту Додаткового договору відповідач не надав позивачу жодних доказів існування такого боргу за процентами, підстав його виникнення та доказів розміру цього боргу. Про безпідставність нарахування такого боргу і, відповідно, про недійсність п. 2 Додаткового договору, як вказує позивач, останньому стало відомо під час розгляду Господарським судом Черкаської області справи № 925/281/14, порушеній за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золекс" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, за переконанням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем", укладаючи додатковий договір в частині пункту два Додаткового договору діяло під впливом помилки, яка має істотне значення, що є підставою для визнання даного пункту договору недійсним.

Місцевий господарський суд з такими доводами позивача не погодився та зазначив, що позивачем не додано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, що помилка при укладенні п. 2 Додаткового договору № 3 від 19.02.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 6408К8/2463 дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно із ст. 193 ГК України, приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 174 ГК України є договір.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Укладаючи Кредитний договір № 6408К8/2463, сторонами було погоджено усі істотні умови даного договору. Факт підписання позивачем Кредитного договору № 6408К8/2463 підтверджує згоду останнього на користування кредитом на умовах, визначених в Кредитному договорі, із змінами і доповненнями, внесеними відповідними додатковими договорами.

Приписи ч. 1 ст. 229 ЦК України передбачають, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначив, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також згідно п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.03.2013 № 11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)" за змістом ст. 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем" здійснювало погашення відсотків за користування кредитними коштами за Кредитними договорами до 01.08.2013, що свідчить про виконання зобов'язань, що виникли із зазначених правочинів, відтак, твердження про допущення помилки при укладенні п. 2 Додаткового договору № 3 від 19.02.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 6408К8/2463 є безпідставними та необґрунтованими.

Обґрунтованих заперечень щодо вказаного позивачем не подано.

Твердження апелянта про те, що при укладенні вказаного пункту додаткового договору відповідач не надав позивачеві жодних доказів існування такого боргу за процентами, підстав його виникнення та доказів розміру цього боргу, проект додаткового договору готував відповідач, який усно, пославшись на невідомі позивачеві розрахунки, включив зазначену заборгованість у п. 2 додаткового договору, а про безпідставність такого боргу і відповідно про недійсність оскаржуваного пункту додаткового договору, позивачеві стало відомо під час розгляду Господарським судом Черкаської області справи №925/281/14 не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні діючого ГПК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним пункту другого Додаткового договору № 3 від 19.02.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 6408К8/2463від 25.04.2008.

Щодо позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК).

У п. 2.2 наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Місцевим господарським судом встановлено, що початок перебігу строку позовної давності для заявлення вимог про визнання п. 2 додаткового договору № 3 від 19.02.2010 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 6408К8/2463 недійсним є дата укладання додаткового договору № 3 від 19.02.2010.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з даним позовом 27.12.2017, суд визнав обґрунтованими доводи відповідача щодо спливу встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, а відтак дійшов висновку про відмову в позові з цих підстав.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки у справі наявні підстави для відмови у задоволенні позову по суті у зв'язку з ненаданням позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження укладення оспорюваного пункту додаткового договору внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, як і не подано доказів відсутності заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованим за вересень 2008 - січень 2010, в сумі 2 256 711,67 дол. США, проведення оплати яких було визначено з 01.01.2014 по 31.12.2025 відповідно до графіку погашення Кредиту.

Як пояснив позивач, на даний час у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором судом не встановлено відсутність заборгованості по процентам, нарахованим за вересень 2008 - січень 2010.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову в позові за пропуском позовної давності, однак це не потягло за собою прийняття невірного за своєю суттю рішення про відмову в позові, та не є підставою для його скасування.

Оскільки колегією суддів встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача у даному випадку не порушені, у задоволенні позову слід відмовити з підстав його необґрунтованості, позовна давність та наслідки її спливу не застосовуються.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів апелянта суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття оскаржуваної ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Таким чином, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 №910/25520/13.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №910/25520/13 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №910/25520/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/25520/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текст постанови складено 11.06.2018.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

С.А. Гончаров