Р І Ш Е Н Н Я

                                           ІМЕНЕМ            УКРАЇНИ

          23  липня 2009 року  Шевченківський районний суд м.Львова

 у складі : головуючого-судді               Білінської Г.Б.

                  при секретарі                        Коваль Я.І.

                  за участю адвоката               ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом   ОСОБА_2 , ОСОБА_3  до ОСОБА_4 про  усунення перешкод в користуванні житлом та вселення,

                                                            в с т а н о в и в  :

       Позивачі  ОСОБА_2   та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом,  у якому просять  зобов”язати відповідача ОСОБА_4 не чинити їм перешкод   у користуванні будинком №  7 по вул.Брюховицькій  м.Львові та вселити їх у зазначений будинок.

       В обгрунтування своїх вимог покликаються на  те, що  відповідач  являється їх батьком.   Він  є власником  спірного  будинку,  вони ж із самого народження у цьому будинку зареєстровані. У  1990 році  трагічно загинула  мати позивачів , після чого  батько   відмовився від їх виховання та утримання і передав  їх на виховання  сестрі матері ОСОБА_5,яка відповідно до  рішення  Залізничної  районної Ради  народних депутатів м.Львова  від  10.07.1990 р. була  призначена їх опікуном.  Після повноліття позивачів , останні   намагались  зустрітись із батьком, налагодити із ним зв”язки, щоб  вселитись у будинок, де народились і проживали до смерті матері, оскільки  у опікуна   невелика квартира, там проживає її сім”я  і можливості бути зареєстрованими у цій квартирі та  проживати там позивачі не мали. Однак  ,  ОСОБА_4   відмовляв їм у   наданні житла у будинку,  не впускав у будинок, , через що   вони вимушені звертатись в суд за захистом своїх житлових прав, так як ніколи не втрачали інтересу до свого житла, до повноліття  проживали у опікуна   , тобто  з поважних причин були відсутні за місцем свого проживання та реєстрації, а  на даний час у їх вселенні в будинок    чинить перешкоди батько.

          У судовому засіданні позивачі ствердили  свої вимоги та дали пояснення ,аналогічні змісту позову.

           Відповідач  втретє у судове засідання не з”явився, хоча   належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи судом.

           При розгляді позову   про визнання  такими, що втратили право на користування   житлом,  який ухвалою  судового засідання   через  повторну неявку позивача в судове засідання,  23.07.2009 р. залишений без розгляду, ОСОБА_4    пояснював, що дійсно після смерті   дружини не міг сам утримувати   та виховувати дітей ,а тому  передав їх на виховання  сестрі дружини ОСОБА_5   В період проживання синів у опікуна ними дійсно не цікавився, вважав, що саме вони повинні  ходити до нього і його навідувати. Оскільки вони цього не робили,  вважає, що   вони не можуть проживати з ним у одному будинку, а тому   дійсно  не впускав  їх у будинок і не бажав, щоб вони у нього вселялись

                З”ясувавши обставини справи, заслухавши доводи сторін, пояснення свідків, суд приходить до висновку ,що позов підлягає до задоволення з наступних  мотивів.

                 Із  реєстраційного посвідчення  Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації  від 18.07.1978  р.   вбачаєьтся ,що  власником  будинку по вул.Брюховицькій  у м.Львові є  ОСОБА_4

                   ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є його синами  та зареєстровані  у спірному будинку  в якості членів сім”ї    власника будинку з  моменту  їх народження.

                  У 1990 році мати    позивачів  трагічно  загинула. Оскільки батько позивачів                 ОСОБА_4 відмовився  виховувати та утримувати  дітей, згідно рішення  виконавчого комітету Залізничної районної Ради народних депутатів м.Львова  №253  від 10.07.1990 р. ОСОБА_5 була призначена опікуном на той час неповнолітніх  відповідачів  і забрала їх  на тимчасове проживання до себе у ІНФОРМАЦІЯ_3.

                  Як пояснили  у судовому засіданні  позивачі  і  цю обставину ствердили свідки  ОСОБА_6,  ОСОБА_7 ,  позивачі  неодноразово  самі   чи з опікуном ОСОБА_5    після  2006 року  приходили до батька, намагались з ним  поговорити на предмет  повернення  їх у   будинок, де вони народились  і зареєстровані , але він  з ними розмовляти не ходів, не впускав їх у будинок , кричав їм, що вони для нього ніхто і їм у  будинку місця немає.

                 Позивачі пояснили, що  на період  опікунства над ними ОСОБА_8 вони проживали у неї у двохкімнатній квартирі ,однак на даний час  там проживають члени її сім”ї , зареєструвати у  квартирі вона їх не може і   проживати  там вони не мають можливості.

                 Відповідно до ст. 156 ЖК України  члени сім”ї власника  жилого будинку ,  користуються  жилим приміщенням  нарівні із власником  будинку ,якщо  між ними не було  іншої угоди  про порядок користування  цим приміщенням.

                 Відтак,     суд вважає ,що вимоги позивачів  про  усунення перешкод в користуванні  спірним будинком  та  їх вселення у будинок  є підставними та такими, що підлягають до задоволення в повному об”ємі.

                  Керуючись ст.ст. 10.,62,213-215,218 ,209 ЦПК України, ст. 156 ЖК України ,суд

                                                          в и р і ш и в

                    Позов задовольнити.

                    Зобов”язати  ОСОБА_4  не чинити перешкод  ОСОБА_2  та  ОСОБА_3  в користуванні будинком №7 по вул.Брюховицькій у  м.Львові  .

                    Вселити ОСОБА_2  та  ОСОБА_3 у  будинок  №7 по вул.Брюховицькій у  м.Львові  .

                    Рішення може бути  оскаржено до Львівського апеляційного суду через місцевий суд  шляхом подачі заяви про оскарження  протягом десяти днів після  проголошення рішення та шляхом подачі  апеляційної скарги  протягом двадцяти днів після подачі такої заяви.

Головуюча