Постанова

Іменем України

04 червня 2018 року

м. Київ

справа № 303/5530/15-ц

провадження № 61- 9116 св 18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2016 року у складі судді Носова В.В. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року у складі суддів: Бисага Т. Ю., Джуга С. Д., Собослой Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 15-502/307, за умовами якого відповідач отримала кредит в сумі 13000,00 грн строком до 21 квітня 2011 року зі сплатою 0,0001 % річних. Належне виконання цього договору забезпечено договором поруки, укладеним 22 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_6

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, 17 грудня 2008 року на вимогу банку Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області видано судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором № 15-502/307 від 22 квітня 2008 року в загальному розмірі 13 576,73 грн, який в подальшому пред'явлено для примусового виконання до органів державної виконавчої служби за місцем проживання відповідачів.

Посилаючись на те, що зобов'язальні правовідносини між сторонами за кредитним договором не припинилися у зв'язку з невиконання його умов, банк продовжує нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів, а також пеню за несвоєчасне виконання боржником грошових зобов'язань.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило стягнуто в солідарному порядку з відповідачів заборгованість, яка виникла після видачі судового наказу в розмірі 35845,67 грн, яка складається із заборгованості по нарахованій щомісячній комісії за користування кредитом в розмірі 16835,00 грн, заборгованості по відсотками за користування кредитом в сумі 9010,67 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 97277,08 грн, розмір якої зменшено банком до 10000,00 грн.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № 15-502/307 в розмірі 35845,67 грн, з яких 16835,00 грн - прострочена заборгованість по комісії, 9010,67 грн - прострочена заборгованість по відсотках, 10000,00 грн - пеня. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю вимог банку до боржника, яким до теперішнього часу не виконано грошове зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, разом з тим порука припинена, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, відхилено, заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, з'ясував питання щодо перебігу позовної давності та дійшов висновку про обґрунтованість часткового задоволення позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

12 липня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір між сторонами виник з приводу споживчого кредитування, а тому суд незалежно від наявності чи відсутності відповідної заяви повинен був застосувати позовну давність до позовних вимог банку до боржника.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

03 квітня 2018 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши що судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки суду відповідають установленим обставинам справи, а тому відсутні підстави для їх скасування.

18 травня 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, подав заперечення на відзив на касаційну скаргу, зазначивши що судові рішення в частині задоволення позовних вимог банку та стягнення з ОСОБА_4 суми заборгованості - є незаконними, такими, що не відповідають нормам 213-214 ЦПК України та просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 22 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 15-502/307.

Згідно умов кредитного договору, банк надав, а ОСОБА_4 отримала кредит в сумі 13000,00 грн строком до 21 квітня 2011 року зі сплатою 0,0001 % річних.

У забезпечення належного виконання цього договору, того ж дня між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, згідно якого остання зобов'язалася відповідати за зобов'язаннями боржника в повному обсязі.

Судовим наказом від 17 грудня 2008 року з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в солідарному порядку було стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 13 576,73 грн станом на 26 листопада 2008 року.

У зв'язку з подальшим ухиленням відповідачів від виконання зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, розмір якої станом на липень 2015 року складає 123123,58 грн, з яких 16835,00 грн - прострочена заборгованість по комісії, 9010,67 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом та 97277,08 грн - пені, розмір якої банком зменшено до 10000,00 грн. Отже сума заборгованості за кредитним договором № 15-502/307 від 22 квітня 2008 року, яку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить стягнути з відповідачів становить 35845,67 грн.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті, врахували положення зазначених норм матеріального права, умови укладеного між сторонами кредитного договору та дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до боржника, оскільки ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконувала та припинення поруки ОСОБА_6 відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки банк не звернувся з позовом до поручителя протягом шести місяців з дня закінчення строку дії кредитного договору, тобто з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності до вимог банку до боржника.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Разом із тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синоніми: «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості, дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання певного виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК Українияк на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не зверталася до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог банку щодо стягнення з неї заборгованості за кредитним договором. У запереченні представника відповідачів ОСОБА_5 на позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначено про пропуск банком строку звернення до суду, та заявлено клопотання про розгляд справи без участі відповідачів і закриття провадження у справі, проте клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності також відсутнє, чому суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку.

Заперечення відповідачів чи їх представника щодо нарахування заборгованості за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № 15-502/307 та розміру такої заборгованості матеріали справи не містять.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик