АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп /796/671/2018 Головуючий у 1 інстанції Дідик М.В.

Категорія ст. 286, ч.1, КК Доповідач Журавель О.О.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2018 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Журавля О.О.

Суддів: Павленко О.П., Тютюн Т.М.,

При секретареві Герасімовій К.Ю.,

за участю прокурора Карпука Ю.А., потерпілого ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, його захисника - адвоката Рулякова В.В.,

розглянула матеріали кримінального провадження № 12014100010005430 та апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та прокурора Київської місцевої прокуратури №1 Машковського В.Р. на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року, яким

ОСОБА_2, народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 року в селищі Берездів Славутського р-ну Хмельницької області, громадянин України, працює водієм в ТОВ «Трансексім», проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий.

засуджений за ч.1 ст. 286 КК України до обмеження волі на строк 2 ( два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2(два) роки. Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1(один) рік.

Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора судова колегія, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, яке, як видно з вироку, він вчинив близько 13:50 год. 24.05.2016 року, керуючи технічно справним

сідловим тягачем «Renault Premium», д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом д.н.з. НОМЕР_2, коли рухався по крайній правій смузі руху транспортних засобів проїзної частини вулиці Академіка Заболотного в м. Києві, зі сторони Столичного Шосе в напрямку площі «Одеської» та допустив порушення вимог п.п.2.3 б); 10.1; 10.3 ПДР України, проявив неуважність, неправильно зреагував на зміну дорожньої обстановки, перед перестроюванням в другу смугу руху транспортних засобів, не переконався що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав дорогу вантажному сідловому тягачу марки «МАЗ», д.н.з. НОМЕР_3, з напівпричепом д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_5, який рухався в попутному напрямку по другій смузі руху, на яку мав намір перестроїтися ОСОБА_2, в результаті чого відбулося зіткнення. Після зіткнення, тягач марки «МАЗ», д.н.з. НОМЕР_3, з напівпричепом д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_5, ставши некерованим, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху та здійснив зіткнення з автомобілем «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_5, під керуванням водія ОСОБА_6 та «ГАЗ 33021», д.н.з. НОМЕР_6, під керуванням водія ОСОБА_7, як наслідок водії ОСОБА_5 і ОСОБА_7 та пасажир автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

На вирок подані апеляційні скарги обвинуваченим ОСОБА_2 та прокурором у кримінальному провадженні Машковським В.Р.

ОСОБА_2 не погоджується з вироком суду, вважаючи, що він підлягає скасуванню на підставі не відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, подав апеляційну скаргу на обґрунтування якої зазначає наступне.

Вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, а саме: висновки суду, зазначені в оскаржуваному вироку, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду та судом не взяті до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Також зазначає, що жодним доказом по справі, в тому числі двома автотехнічними судовими експертизами, стан некерованості вантажного автомобіля марки «МАЗ» під керуванням водія ОСОБА_5 після його зіткнення з автомобілем ОСОБА_2 не встановлено та нічим не підтверджено.

На цих підставах, апелянт просить скасувати вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року відносно ОСОБА_2 та ухвалити новий вирок, яким його виправдати.

Крім того, на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року подано апеляційну скаргу прокурором Київської місцевої прокуратури №1 Машковським В.Р., в якій він, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність юридичної кваліфікації скоєного за ч.1 ст. 286 КК України, вважає вирок незаконним в частині призначення покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а тому просить цей вирок в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_2 за ч.1 ст.286 КК України до обмеження волі строком на один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На обґрунтування прокурор посилається на чинні норми КК України, які регламентують засади, принципи та правила призначення покарань, загально визнану судову практику, підкреслену і в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами покарання»; зауважує, що приймаючи рішення про можливість звільнення ОСОБА_2 від покарання, суд у вироку послався лише на його позитивну характеристику за місцем роботи та те, що той раніше не судимий; при цьому, вказує апелянт, згадані відомості відносяться лише до особи обвинуваченого і не враховують конкретні обставини кримінального правопорушення, а тому не могли, на думку прокурора, бути покладені в основу вказаного рішення.

Між тим, наголошує прокурор, обвинувачений залишив місце вчинення кримінального правопорушення, вину свою у його вчиненні не визнав, не розкаявся, завдані ним збитки не відшкодував та навіть не просив вибачення за вчинене.

На думку цього апелянта, вказані обставини свідчать про підвищену суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення і особи обвинуваченого, а відтак - про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства в порядку застосування положень ст. 75 і 76 КК України.

Заслухавши доповідь судді, виступи обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів апеляційної скарги обвинуваченого та проти задоволення апеляційних вимог прокурора, а потерпілого ОСОБА_1 та прокурора - на підтримку доводів апеляційної скарги прокурора та проти задоволення апеляційних вимог обвинуваченого, дослідивши докази у визначених межах, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши та обговоривши доводи учасників апеляційного розгляду в сукупності з матеріалами кримінального провадження, судова колегія визнає наступне.

В суді першої інстанції, апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду обвинувачений та його захисник акцентували увагу на тому, що експертами фактично зафіксовано лише контакт між задньою частиною автомобіля «Рено» під керуванням водія ОСОБА_2 та дзеркалом заднього виду автомобіля «МАЗ» під керуванням водія ОСОБА_5; твердили, що відсутні докази того, що сам по собі цей контакт здатен збити автомобіль «МАЗ» на зустрічну смугу руху, де й стався його контакт з автомобілем «Фольксваген», а потім і «ГАЗ-33021»; зауважували відсутність доказів висновку в обвинувальному акті та вироку суду про некерованість автомобіля «МАЗ» після контакту з автомобілем «Рено»; повідомляли про необхідність з'ясування причин виїзду автомобіля «МАЗ» на зустрічну смугу руху і на цих підставах, а також посилаючись на пояснення ОСОБА_8 про те, що він особисто жодного удару чи звуку від удару не відчув, вважали, що його провина в порушенні Правил дорожнього руху України не встановлена, отже відсутній у його діях і склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та на цих підставах уточнили апеляційні вимоги в частині необхідності, на їх думку, скасувати вирок і закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_2

Тим часом, всупереч міркуванням обвинуваченого та його захисника, суд першої інстанції досить повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено дослідив надані учасниками кримінального провадження, в тому числі і стороною захисту, докази, повно та правильно виклав їх у вироку, проаналізував та дослідив, зокрема, і доводи, покладені в основу апеляційної скарги обвинуваченого про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, оцінив суперечливі докази в плані відносності, належності, допустимості, достовірності та достатності для висновків по суті кримінального провадження і на цих підставах відхилив доводи ОСОБА_2, переконливо обґрунтувавши і вмотивувавши свої висновки та правильно визнавши винуватцем порушення правил дорожнього руху, які перебувають у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною подією і настанням наслідків у виді спричинення трьом потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень саме ОСОБА_2

Так, потерпілий ОСОБА_5 в суді першої інстанції послідовно твердив, що на момент досліджуваної події він рухався у другій смузі руху, пробачив, що автомобіль «Рено», під керуванням водія ОСОБА_2 розпочав маневр його обгону справа ці при цьому автомобілі торкнулися один об другий, щоб упередити більш серйозні наслідки він прийняв дещо вліво, але автомобіль під керуванням водія ОСОБА_2 різко прийняв управо, внаслідок чого колесом напівпричепа вдарив переднє колесо його автомобіля, через що його викинуло на зустрічну смугу, де і сталося зіткнення з автомобілями «Фольксваген» та «Газ-33021», від чого отримали тілесні ушкодження три особи, в тому числі він сам - перелом ноги.

Потерпілий ОСОБА_1, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 ці пояснення ОСОБА_5 в суді першої інстанції фактично підтвердили. При цьому, сідок ОСОБА_9, водій автомобіля «Фольксваген», зауважив, що добре бачив, що саме водій автомобіля «Рено», тобто ОСОБА_2, перелаштовуючись із першої смуги руху в другу та намагаючись випередити водія автомобіля «МАЗ», «підрізав» цей автомобіль, внаслідок чого той виїхав на зустрічну смугу руху, де і відбулося зіткнення, хоча й заявляв, що сам контакт між автомобілями «Рено» і «МАЗ» він не помітив.

За висновками комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи (т.1 а. с. 135- 157), у ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною подією водій автомобіля «МАЗ» ОСОБА_5 повинен був керуватися вимогами пунктів 12.3 та 12.4 ПДР України. Експерти констатували, що з технічної точки зору в діях водія ОСОБА_5 невідповідності вимогам п. 12.3 ПДР України не вбачається, але вбачаються невідповідності вимогам п. 12.4 ПДР України, які не знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події.

Що ж до оцінки дій водія ОСОБА_5 після зіткнення з автомобілем під керуванням водія ОСОБА_2, в тому числі і питання перебування дій водія ОСОБА_5 після зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_2 в причинно-наслідковому зв'язку з зіткненням з автомобілем «Фольксваген», зазначили експерти, то ці питання виходять за межі компетенції експертів і можуть бути вирішені органом досудового розслідування чи судом. При цьому експерти також уточнили, що після зіткнення з автомобілем «Рено» дії водія ОСОБА_5 залежали від його психофізіологічних якостей, набутих ним навиків по керуванню транспортним засобом, професійної майстерності, можливості здійснення необхідних дій в екстрених ситуаціях.

У діях водія ОСОБА_2, встановили експерти, з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1; 10.3; 12.4 ПДР України і саме невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1 та 10.3 ПДР України стала причиною зіткнення автомобілів «Рено» і «МАЗ».

Крім того, експерти визнали, що оцінка подальших дій водія ОСОБА_5, тобто в частині виїзду на зустрічну смугу руху, виходить за межі компетенції експерта - автотехніка і може бути дана органами досудового слідства чи судом на підставі повного аналізу всіх матеріалів кримінальної справи, в тому числі висновків даної експертизи. Експерти також встановили, що в тій дорожній ситуації водій ОСОБА_5 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Рено» під керуванням водія ОСОБА_2 шляхом екстреного гальмування і визначили, що час руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_5 з моменту виникнення небезпеки для його руху і до моменту зіткнення з автомобілем під керуванням водія ОСОБА_2 складає 1 - 1,5 секунди, час, який проходить до початку безпосереднього гальмування визначається в 1,55 - 1,65 секунди, отже у будь-якому випадку водій ОСОБА_5 не мав технічної можливості уникнути небезпеки шляхом екстреного гальмування.

Експерти також зазначили, що відсутні будь-які причини технічного характеру, які б завадили водію ОСОБА_2 діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України. До того ж, цей водій порушив також і вимоги пункту 12.4 Правил дорожнього руху, бо перевищив встановлену в межах населеного пункту в 60 км/год. швидкість, рухаючись зі швидкістю 65,52 км/год., плюс-мінус 1,97 км/год.

Проаналізувавши дії водія автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_9 з точки зору дотримання ним правил Дорожнього руху, експерти ствердили, що у цій конкретній ситуації він не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «МАЗ» та невідповідності в його діях вимогам пункту 12,3 Правил дорожнього руху не встановлено.

Ці висновки незацікавлені у справі експерти зробили на підставі детального вивчення матеріалів кримінального провадження, відеозапису з камери відеоспостереження, з виготовленням поетапних фотознімків з цього відеозапису, аналізом цих записів та знімків, з використанням сучасних науково обґрунтованих методик, переконливо їх обґрунтували та вмотивували в акті експертизи, а тому суд першої інстанції правильно визнав вказаний доказ достовірним та поклав в основу висновку про винуватість у досліджуваній події саме водія ОСОБА_2

Висновками комісійної комплексної судової автотехнічної, транспортно-трасологічної фототехнічної експертизи (т.1, а. с. 212-237), висновки попередньої експертизи фактично підтверджено та деталізовано, зокрема комісія експертів визначила, що від моменту виникнення небезпеки для руху водієві ОСОБА_5 до моменту первинного контакту автомобілів, яку зафіксовано на стоп-кадрі 2686, проходить час 1,4 сек. В даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, виїзд автомобіля «МАЗ» під керуванням водія ОСОБА_5 на смугу руху автомобіля «Фольксваген» під керуванням водія ОСОБА_9 відбувся внаслідок його контактування з автомобілем «Рено» під керуванням водія ОСОБА_2 На відеозапису відсутні будь-які ознаки зміни напрямку руху керованого ОСОБА_5 автомобіля шляхом застосування рульового керування, а з урахуванням механізму контактування транспортних засобів, а саме факт прикладання деформуючого зусилля до передньої правої крайньої габаритної точки автомобіля «МАЗ», експерти дійшли до висновку, що в даній дорожній ситуації виїзд автомобіля «МАЗ» на смугу руху автомобіля «Фольксваген» відбувся внаслідок його контактування з автомобілем «Рено», а тому, оскільки встановлено, що автомобіля під керуванням водія ОСОБА_5 на зустрічну смугу руху відбувся внаслідок контактування з автомобілем «Рено» під керуванням водія ОСОБА_8, а не внаслідок дій водія ОСОБА_5,відповідь на питання наявності чи відсутності у водія ОСОБА_5 технічної можливості шляхом маневрування перемістити керований ним транспортний засіб в місце зіткнення з автомобілем «Фольксваген» з моменту виникнення небезпеки для руху позбавлена технічного сенсу.

Комісія експертів підтвердила також висновок про те,

Що саме невідповідності вимогам пунктів 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України дій водія ОСОБА_2 з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з настанням цієї дорожньо-транспортної події.

Ці висновки надані комісією в складі двох компетентних, незацікавлених у справі експертів, в результаті ретельного вивчення всіх матеріалів кримінального провадження, в тому числі з дослідженням запису з камери відео реєстратора, монтуванням стоп-кадрів з цього запису, використанням сучасних наукових методик, логічні, переконливі, обгрунтовані та вмотивовані, підтверджені іншими наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, а тому вони правильно визнаються належними, допустимими, достовірними доказами винуватості водія ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_11 надані ним, спільно з колегами, раніше висновки підтримав, уточнив, що первинний контакт автомобілів «МАЗ» і «Рено» відбувся між задньою частиною автомобіля «Рено» та дзеркалом автомобіля «МАЗ»; внаслідок контактної взаємодії автомобіль «МАЗ» почав зміщуватися вліво і кабіна його в результаті поштовху почала нахилятися, відображений на запису камери відео реєстратора нахил кабіни автомобіля «МАЗ» обумовлений вказаним контактом; після контактування водій ОСОБА_5 і автомобіль «МАЗ» перебували в аварійному стані і дії водія правилами дорожнього руху не регламентуються.

В апеляційному засіданні було здійснено перегляд запису з камери відеоспостереження (т.1, а. с. 129), та судова колегія безпосередньо переконалась у тім, що контакт між автомобілями «Рено» та «МАЗ» стався о 13 годині 46 хвилині 25 секунді, а зіткнення з автомобілем «Фольксваген» зафіксовано о 13 годині 46 хвилині 26 секунді.

Крім того, колегія суддів переконалась у неправдивості свідчень ОСОБА_2, зокрема, і в тій частині, де він твердить, що перед початком маневру перестроювання в другу смугу руху він переконався, що цей маневр не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, бо автомобіль «МАЗ» під керуванням водія ОСОБА_5 перебував на відстані приблизно 100 метрів позаду, адже насправді цей автомобіль рухався практично поруч з автомобілем під керуванням ОСОБА_2, на рівні задньої частини його напівпричепу.

За висновками експертів автомобіль під керуванням водія ОСОБА_2 перед дорожньо-транспортною подією рухався зі швидкістю 65, 52 км/год., плюс-мінус 1, 97 км/год. та погодились із тим, що показання водія ОСОБА_5 про те, що до виникнення небезпеки він рухався зі швидкістю 65 км/год. є технічно спроможними.

Як встановлено проведеними у кримінальному провадженні судово-медичними експертизами, внаслідок дорожньо-транспортної події ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, кожен із них.

На цих підставах судова колегія визнає, що висновки органу досудового розслідування, прокурора та суду першої інстанції щодо некерованості руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_5 після контакту з автомобілем «Рено» під керуванням водія ОСОБА_2 є правильними, тим більше з урахуванням часу - в межах однієї секунди, що минув від моменту зіткнення їхніх автомобілів до моменту зіткнення автомобіля «МАЗ» з автомобілем «Фольксваген», а сам цей вираз відноситься не тільки і не стільки до авто технічного поняття, скільки до обумовлення дій водія ОСОБА_5 його психофізіологічними якостями, набутих ним навиками по керуванню транспортним засобом, професійної майстерності, можливості здійснення необхідних дій в екстрених ситуаціях та швидкоплинності, в межах 1 секунди, подальшого розвитку ситуації.

Таким чином, наведеними вище доказами доводи апеляційної скарги повністю спростовані, отож судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, визнав ОСОБА_2 винуватим у порушенні пунктів 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України та в тому, що саме ці, допущені ним порушення, перебувають у прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали, а саме дорожньо-транспортною подією, внаслідок якої середньої тяжкості тілесні ушкодження отримали троє потерпілих, а тому правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В силу викладеного вище в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 колегія суддів відмовляє, бо у вказаних частинах суд першої інстанції прийняв законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Що ж стосується апеляційної скарги прокурора, то його посилання на те, що ОСОБА_2 вину свою у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, не розкаявся, завдані ним збитки не відшкодував та навіть не просив вибачення за вчинене як на підставу для визнання необґрунтованості застосування до ОСОБА_2 положень ст. ст. 75 і 76 КК України, не можуть бути взяті до уваги, бо фактично межують із забороненою Європейською конвенцією в правах людини, Конституцією України та чинним кримінальним процесуальним законодавством спробою змусити особу свідчити проти себе.

Втім, в інших частинах апеляційні доводи прокурора є слушними, бо при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_2 від покарання суд дійсно врахував лише відсутність обставин, які пом'якшували б чи обтяжували його покарання, те, що він раніше засуджений не був і позитивно характеризується за місцем роботи.

Як правильно зауважено в апеляційній скарзі прокурора, ці відомості стосуються лише особи обвинуваченого.

Між тим, поза увагою суду залишились положення ст. 50 КК України, яка метою покарання визначає не тільки виправлення засудженого, а й кару за скоєне та запобігання вчинення нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Не взяв суд до уваги також і конкретні обставини вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, в тому числі грубий характер допущених ним порушень Правил дорожнього руху України, те, що він втік з місця події і не надавав допомоги постраждалим від неї, істотність наслідків, тобто спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень трьом потерпілим.

Ці обставини, в їх сукупності, вже самі по собі істотно підвищують рівень суспільної небезпечності скоєного і тому не дають підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. ст. 75 і 76 КК України.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції в цьому випадку застосував кримінальний закон, тобто ст. Ст. 75 та 76 КК України, який не підлягав застосуванню, а тому апеляційні вимоги прокурора задовольняє, вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_2 покарання скасовує та ухвалює в цій частині новий вирок.

З пропозицією прокурора про вид та міру основного і додаткового покарання колегія суддів погоджується, бо ОСОБА_2 вперше вчинив необережне кримінальне правопорушення, раніше засудженим не був, по роботі зарекомендував себе позитивно, передбачених ч.3 ст. 61 КК України перешкод для призначення йому покарання у виді обмеження волі не встановлено, а тому саме таке основне покарання, в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст. 286 КК України, буде достатнім не тільки для його покарання, а й для досягнення мети його виправлення та упередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним самим, так і іншими особами; з урахуванням же грубості допущеного порушення правил дорожнього руху, тяжкості наслідків у виді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень трьом потерпілим, того, що ОСОБА_2 не надав потерпілим допомоги, а зник з місця події і встановити його особу вдалося тільки за допомогою запису з камери відео реєстратора, до нього слід застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний розмір, передбачений санкцією ч.1 ст. 286 КК України.

На підставі всього викладеного вище,керуючись ст. ст. 404, 405, 407 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року відносно нього залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури №1 Машковського В.Р. на цей же вирок задовольнити.

Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року відносно ОСОБА_2 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_2 за ч.1 ст. 286 КК України покарання у виді обмеження волі строком на один рік з позбавлення його права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Початок строку відбування покарання обраховувати від дня приведення вироку до виконання.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржений касаційним порядком до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення.

Судді: