Справа № 147/321/18

Провадження № 2-а/147/9/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2018 року                 Тростянецький районний суд Вінницької області

в складі:головуючого судді   Волошина І.А.,

з участю секретаря  Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Тростянець Вінницької області адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до начальника СРПП №3 Тростянецького ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

                                                 ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить скасувати як протиправну постанову серії НК № 911312 від 17.03.2018 року, постановлену начальником СРПП №3 Тростянецького ВП ОСОБА_2, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 255,00 грн., а  провадження по справі закрити.

Позов мотивований тим, що 17 березня 2018 року начальник СРПП №3 Тростянецького ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_2, було винесено постанову серії НК № 911312 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у розмірі 255 гривень.

Зі змісту винесеної постанови вбачається, що він 17.03.2018 року в смт. Тростянець по вул. Шкільна, керуючи автомобілем марки ВАЗ-2112, д.н.з. 93054ВІ, здійснив стоянку (зупинку) в зоні дії дорожнього знаку «зупинку заборонено», чим порушив вимоги п. 3.34 ПДР.

Вважає постанову, винесену 17.03.2018 року НК № 911312 незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував, а дії відповідача при її винесенні протиправними, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 дійсно 17.03.2018 року рухався по вул. Шкільна в смт. Тростянець на автомобілі ВАЗ – 2121. Під час руху за станом здоров’я (захворювання внутрішніх органів, бронхіальна астма) був змушений зробити вимушену зупинку. Зупинку здійснив згідно ПДР із включеною аварійною світовою сигналізацією біля торгової будівлі за перехрестям, проїхавши поганий відрізок дороги. Після того до нього підійшов інспектор та повідомив про те, що ОСОБА_1 порушив ПДР, а саме зупинився в дії знаку «Зупинка заборонена». Позивач пояснив інспектору, що був вимушений зупинитися за станом здоров’я для термінового прийому ліків, однак інспектор жодним чином не відреагував, а повідомив, що це не важливо. Жодних інших його пояснень не слухав, його заперечення щодо накладення адміністративного стягнення враховані не були, можливості скористатися правом на правову допомогу не надав.

Такими діями відповідача було грубо порушено права ОСОБА_1 визначені ст. 59 ОСОБА_3 України та ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Окрім того зазначив, що в його діях, які кваліфікуються за ч1 ст. 122 КУпАП відсутній склад правопорушення, адже відсутня суб’єктивна сторона вищевказаного складу адміністративного правопорушення. Вказаних дій він не вчиняв, оскільки це була вимушена зупинка за станом здоров’я, яка не передбача настання шкідливих наслідків.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв. Відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, однак він не скористався наданим йому правом.

Згідно ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ч. 2 ст. 268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

            Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

            Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.19 КАС України спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відносяться до компетенції адміністративного суду. При здійсненні функції контролю за дотриманням законодавства суб'єкт владних повноважень ( у даному випадку - це органи Департаменту поліції) приймає рішення про накладання адміністративного стягнення.

Як встановлено судом, 17.03.2018 року начальником СРПП №3 Тростянецького ВП капітаном поліції ОСОБА_4С, винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення серії НК № 911312, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 гривень за ч. 1 ст. 122 КУпАП, в якій зазначено, що він керуючи автомобілем ВАЗ 2121, д.н.з. 93054ВІ, 17.03.2018 року, о 11 год. 30 хв. в смт. Тростянець по вул. Шкільна, вчинив стоянку (зупинку) в зоні дії дорожнього знаку «зупинку заборонено», чим порушив вимоги п. 3.34 ПДР.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язана з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи

Згідно ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

У відповідності до п. 8.1 Правил дорожнього руху України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів а також регулювальника.

За змістом пп. «в» п.8.4 розділу 8 ПДР дорожні знаки поділяються на такі групи, як заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

В межах дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Зона дії знаку 3.34 поширюється - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.

Дія знаку 3.34 поширюється лише на той бік дороги, на якому вони встановлені (підрозділ 3 Розділу 33).

Згідно п.п.1.10 п. 1 ПДР України, вимушена зупинка це припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Відповідно до п.п.15.14. п. 15 ПДР України, у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил.

Згідно п.п. 9.9 (а) п. 9 ПДР України, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена: у разі вимушеної зупинки на дорозі.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частина друга статті 19 ОСОБА_3 України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Крім того, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначених законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.

             Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Приймаючи рішення про накладення адміністративного стягнення за вчинення  ОСОБА_1 правопорушення, відповідач, як посадова особа вважав доведеними обставини вчинення даного правопорушення.

Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених КУпАП (ч.2 ст.251 КУпАП).

Як вбачається із змісту постанови в справі про адміністративне правопорушення, до неї не долучено жодних доказів порушення  ПДР, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Зокрема відповідачем суду не було представлено пояснень свідків, показань технічних засобів фото чи кінозйомки, які використовуються при нагляді за додержанням правил дорожнього руху.

         Ст.77 ч.2 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Патрульна поліція Національної поліції має повноваження щодо розгляду та винесення постанов в справах про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху ( які передбачені частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 128-1, 129, статтею 132-1, частинами першою, другою і третьою статті 140), що передбачають стягнення у вигляді штрафу або штрафних балів.

            Предмет доказування у справі про адміністративні правопорушення становлять обставини, що підлягають з'ясуванню у справі про адміністративне правопорушення. По справі про адміністративне правопорушення з'ясуванню підлягають: наявність події адміністративного правопорушення;особа, яка вчинила протиправні дії (бездіяльність), за які КУпАП передбачена адміністративна відповідальність; винність особи у вчиненні адміністративного правопорушення; обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність, і обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність; характер і розмір шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням; обставини, що виключають провадження по справі про адміністративне правопорушення; інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи;причини і умови вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). А тому докази подані позивачем суд приймає як належні та допустимі і не вбачає підстав для їх відхилення.

Окрім того, інспектор патрульної поліції грубо порушив права позивача визначені ст. 59 ОСОБА_3 України та ст. 286 КУпАП, відмовляючи у клопотанні про  бажання скористатися правовою допомогою.

ОСОБА_3 є нормами прямої дії, то оскаржувана постанова безумовно підлягає до скасування, як така що не відповідає Основному закону України.  Окрім того, не відповідає вона і міжнародно-правовим зобов’язанням, які на себе взяла Держава Україна відповідно до статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року № 2148-08, кожна держава зобов’язується забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої порушено, ефективний засіб правового захисту та розвивати можливості судового захисту.

Право на правову допомогу, гарантоване підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини  і основоположних свобод прийнятої 11 квітня 1950 року Радою Європи, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР.

Виходячи з того що вищевказана Конвенція є частиною національного законодавства України, можна зробити висновок, що відповідно до взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань Україна повинна забезпечувати кожній особі право на правову допомогу, як під час провадження у кримінальний справах так і під час  провадження у інших категоріях справ, зокрема адміністративних.   

За таких обставин суд вважає, що при накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 суб'єктом владних повноважень не дотримано вимог зазначених вище норм, що порушило законні права та інтереси позивача.

Оскільки відповідачем не представлено суду заперечень на даний позов та не надано жодного доказу на підтвердження того, що водій ОСОБА_1 свідомо допустив вказане правопорушення, тому постанова про адміністративне правопорушення серії НК №911312 від 17 березня 2018 року є незаконною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають до задоволення.    

Частиною 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 1 ст.122, ст. ст. 247, 293 КУпАП ст.ст. 72, 77, 122, 229, 243-244,246, 255, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов  задовольнити.

Постанову серії НК №911312 від 17.03.2018 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, про накладення на ОСОБА_1  адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 гривень - скасувати.

Провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - закрити.

Судові витрати по оплаті судового збору віднести за рахунок Державного бюджету. 

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 14.06.2018 року.

Суддя: