Справа № 161/11691/17 Провадження №11-кп/773/50/18 Головуючий у 1 інстанції:Квятковський М. С.

Категорія:ч.2 ст. 15 ч.2 ст 186 КК України Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року м. Луцьк

      Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Лівандовської-Кочури Т.В.,

суддів Денісова В.В., Гапончука В.В.,

з участю секретаря – Білоуса І.Л.,

прокурора – Грицюка Р.П.,

захисника - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, маючого на утриманні малолітнього сина, раніше судимого:

       - вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2004 року за ч. 3 ст.185, ст.75 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

       - вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 грудня 2005 року за ч. 4 ст.186, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців;

       - вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2015 року за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді арешту строком на 6 місяців;

       - вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2016 року за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць.

12 січня 2017 року звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання.

засуджено:

-за ч. 2 ст. 15 ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

До вступу вироку в законну силу, обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено попереднім.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 обчислено рахувати з часу його фактичного затримання – 15 липня 2017 року.

Вироком вирішено долю речових доказів.

       ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за те, що він 15 липня 2017 року, близько 10.00 год., знаходячись в приміщенні палати №300Б, відділення інвазивних методів лікування та діагностики Волинської обласної клінічної лікарні, що по пр. Грушевського, 21, у м. Луцьку, Волинської області, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів та керуючись метою таємного викрадення чужого майна, викрав із сумки потерпілої ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 415 грн. та із сумки потерпілої ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 313 грн., після чого, незважаючи на те, що його такі дії були виявлені потерпілою ОСОБА_3, діючи в умовах очевидності, продовжив вчиняти злочинні дії, спрямовані на відкрите викрадення грошових коштів, намагаючись залишити місце події, при цьому застосував насильство, яке не є небезпечним для життя та здоровя потерпілої, що виразилось у поштовху потерпілої ОСОБА_3, руками в область грудної клітки, чим вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від його волі, злочин не було закінчено, оскільки він був затриманий працівниками вказаного медичного відділення.

В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 вказує на неправильну кваліфікацію його дій, оскільки скоїв таємне викрадення чужого майна-крадіжку, а не грабіж. Зазначає, що покази потерпілих є суперечливими, змінювались впродовж усього судового розгляду. При призначенні покарання судом не враховано характеризуючі дані щодо його особи та пом’якшуючі покарання обставини: співпраця із слідством, щире каяття, відшкодування завданих збитків, наявність на його утриманні малолітньої дитини та матері пенсійного віку, обмеженої в пересуванні. Також вказує на незаконність ухвали суду від 06 вересня 2017 року, якою відмовлено в задоволенні заявленого ним клопотання про відвід прокурора. Просить перекваліфікувати його дії та визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. З урахуванням пом’якшуючих покарання обставин, призначити нове, більш м’яке покарання.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали, міркування прокурора, який відносно задоволення апеляційної скарги заперечив, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного висновку.

Судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок про правильність кваліфікації дій та доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України.

Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах, яким суд дав належну правову оцінку.

Так, суд першої інстанції підставно взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_3, яка в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 у вказані в обвинувальному акті час та місці, зайшовши у приміщення палати, де залишила з потерпілою ОСОБА_4 свої речі, побачила незнайомого їй раніше ОСОБА_2, який нишпорив у їх речах, про що запитала у нього. Побачивши, що його дії викриті, ОСОБА_2 відштовхнув її та вибіг у коридор, де був затриманий працівниками медичного закладу.

Потерпілої ОСОБА_4, яка в судовому засіданні дала покази аналогічні показам потерпілої ОСОБА_3

Дані показання є чіткими, послідовними, підстав сумніватись у їх правдивості не має, а також підтверджені іншими доказами по справі, зокрема письмовими заявами потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 15 липня 2017 року, протоколом огляду місця події та фото таблицею до нього, протоколами пред’явлення особи для впізнання із фото таблицями, де потерпілі серед інших осіб ствердно вказали на обвинуваченого ОСОБА_2, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Вищевказані належні та допустимі докази, які суд першої інстанції безпосередньо дослідив в судовому засіданні, в своїй сукупності, дають змогу відтворити всі обставини злочину, які були до, на момент та після його вчинення.

Окрім того, сам обвинувачений не заперечує факт перебування на місці події у вказаний в обвинувальному акті день та час, а також самого факту викрадення ним грошових коштів.

Доводи ОСОБА_2 про те, що він не чув і не бачив, що його дії були викриті, а після вчинення злочину потерпілу він штовхнув випадково, суд правильно не взяв до уваги, як такі, що суперечать вищевказаним доказам, які покладені в основу його винуватості та спрямовані на пом’якшення призначеного йому покарання.

За таких обставин, показання потерпілих та інші докази, які в своїй сукупності повно відтворюють картину події та які суд першої інстанції правильно оцінив за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України, і дії обвинуваченого кваліфіковано правильно.

Як убачається з вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного.

Пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.

Обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнавав, у вчиненому не розкаявся, доводи про перебування на його утриманні малолітньої дитини та матері пенсійного віку, обмеженої в пересуванні, матеріалами кримінального провадження не підтверджені, а тому апеляційний суд не знаходить підстав для віднесення вказаних обвинуваченим обставин до таких, що пом’якшують покарання.

Апеляційний суд вважає що обране судом покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а тому підстав для зміни чи скасування вироку в частині призначеного покарання з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Доводи апелянта про незаконність ухвали суду від 06 вересня 2017 року про відмову в задоволенні заявленого ним клопотання про відвід прокурора були предметом дослідження судом першої інстанції, а мотиви на підставі яких суд дійшов такого висновку наведені в судовому рішенні.

Так як заявлені раніше ризики не зменшились, підстав для зміни застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов’язання, з наведених у поданому ним клопотанні, апеляційний суд не знаходить.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, Апеляційний суд Волинської області,

                                                         У Х В А Л И В:

В клопотанні ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу – відмовити.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2- без змін.

Ухвала може бути оскаржена, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.

Головуючий

Судді: