Справа № 127/26862/17                                                                        копія:

Провадження № 22-ц/772/1132/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів: Міхасішина І.В., Войтко Ю.Б.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2018 року, ухвалене суддею Король О.П., повний текст якого складено 19 березня 2018 року,

в справі №127/26862/17

за позовом ОСОБА_3 (позивач)

до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (відповідач),

за участю Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» (третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача)

про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, -

встановив:

ОСОБА_3 звернулася в міський суд з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати. В обґрунтування позову посилалась на те, що з 03.12.2012 року позивач працювала у Державному підприємстві «ОСОБА_4 картографічна фабрика» у м. Вінниці. З 17.06.2013 року позивач була переведена на роботу у Виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в зв`язку з проведеною реорганізацією підприємства.

Наказом директора Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» №18-к від 14.04.2015 року її було звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку  з виходом на пенсію. 

На день звільнення їй не була виплачена нарахована заробітна плата за період роботи з січня по червень 2015 року в сумі 12786 грн. 58 коп., яка судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 30.12.2015 року була стягнута на її користь.

Оскільки зазначена заборгованість, тобто фактичний розрахунок, надійшов на її розрахунковий рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» 24.11.2017 року в результаті примусового виконання судового наказу державною виконавчою службою, вважає що відповідачем порушено її право на своєчасне отримання у день звільнення нарахованої заробітної плати, що встановлено статтею 116 КЗпП України, а відтак, відповідно до статті 117 цього Кодексу відповідач має сплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 16.04.2015 року по 23.11.2017 року в сумі 139892 грн. 19 коп.

Крім того, вважає, що відповідач має сплатити на її користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4332,06 грн. 

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі по день фактичного розрахунку з 16.04.2015 року по 23.11.2017 року в сумі 139892,19 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4332,06 грн., а також судові витрати на загальну суму 7442,24 грн.

Не погодившись із рішенням, відповідач ОСОБА_4 підприємство «Центр державного земельного кадастру» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що середньоденна заробітна плата, яка була визначено позивачем є значно завищеною, що в свою чергу призвело до завищення суми середнього заробітку за час затримки, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Крім того, на думку апелянта судом безпідставно збільшено розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивачеві.

У відзиві, який надійшов суду 06.06.2018 року, позивач ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, що виникають з трудових відносин – пункт 2 частини 1 статті 274 ЦПК України.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, а сторонами не заперечуються наступні обставини справи.

03.12.2012 року позивач прийнята на роботу в Державному підприємстві «ОСОБА_4 картографічна фабрика» у м. Вінниці, що підтверджується записом у її трудовій книжці.

Відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року №5 ОСОБА_4 підприємство «ОСОБА_4 картографічна фабрика» було реорганізоване шляхом приєднання до Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» та створено на його базі структурний відокремлений підрозділ - Виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», на роботу до якого наказом від 17.06.2013 року № 02-к  було переведено позивачку.

Відповідно до наказу №5 від 09.01.2013 року Центр ДЗК є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП «ОСОБА_4 картографічна фабрика». 

Наказом директора ВФ «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» від 14.04.2015р. № 18-к позивач 15.04.2015 року була звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до довідки ВФ «Вінницька картографічна фабрика» від 01.12.2017 року № 545, за період з січня по червень 2015 року підприємство заборгувало позивачу заробітну плату в сумі 12786 грн. 58 коп., яка судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 30 грудня 2015 року стягнута на користь останньої (а.с.13).

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_5 від 24.02.2016 року відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного судового наказу.

В результаті примусового виконання вищевказаного судового наказу на розрахунковий рахунок позивача, відкритий у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Вінниці, 24.11.2017 року надійшла заборгованість по заробітній платі в сумі 12786 гривень 58 копійок, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 08.12.2017 року.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20, 21 Постанови №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення  заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня  після  пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку,  а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995  р. N100.

Положеннями Порядку – п. 2, 3 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад тощо). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Крім того, відповідно до п. п. 5, 8 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Доводи апеляційної скарги про те, що при здійсненні розрахунку значно завищена сума середньоденної заробітної плати позивача, що в свою чергу призвело до невірного обрахунку та завищення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставними виходячи з наступного.

Період затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2015 року по 23 листопада 2017 року включно становить 653 робочих днів, при цьому розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин, відповідно до довідки Вінницької філії «ОСОБА_4 картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» від 07.11.2017 року № 500, становила 214,23 грн. (щодо кількості днів затримки спору між сторонами не має).

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 139892,19 грн. (653 х 214,23 грн.)

Доводи апеляційної скарги про те, що компенсація втрати частини заробітної плати відповідно до розрахункових листів за період з січня 2015 року по день звільнення позивача вже нараховувалась, а відтак відсутні підстави для стягнення компенсаторної виплати відсутні не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» (далі – Закон) до структури заробітної плати входить: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата й інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій 9частин 2 статті 2 Закону).

Статтею 32 Закону гарантовано працівникові право на виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.

Підпунктом 2.2.8 пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5 передбачено, що до складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Отже, виплата компенсації втрати частини заробітної плати входять до складу фонду заробітної плати та, з огляду на частину другу статті 233 КЗпП України, позивач має право звернутися до суду щодо стягнення цих виплат без обмеження будь-яким строком.

Доводи апелянта щодо безпідставного збільшення розміру компенсації втрати частини заробітної плати ґрунтуються на помилковому розумінні відповідних норм матеріального права.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Положеннями статті 1 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушення строків їх виплати» (далі – Закон) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту зазначеної норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону компенсація  громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу - стаття 3 Закону.

Отже законом встановлюється строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Таким чином, встановивши, що заборгованість по виплаті заробітної плати позивача в день її звільнення 15 квітня 2015 року виникла саме з вини роботодавця, при цьому спору про розмір такої заборгованості між сторонами не існує, а фактичний розрахунок відповідачем здійснено лише 24.11.2017 року, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності – стаття 89 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_2

Судді:/підпис/ ОСОБА_6

Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду /підпис/ ОСОБА_7 ОСОБА_2