П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

7 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 11-203сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Бондар О. А.,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянула у судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання дій незаконними та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою до ВРП про визнання незаконним та скасування її рішення ВРП від 16 січня 2018 року№ 61/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 жовтня 2017 року № 3309/3дп/15-17 про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4. до дисциплінарної відповідальності» (далі - Рішення ВРП, Спірне рішення).

Свої вимоги мотивує тим, що ВПР безпідставно дійшла висновку про вчинення ОСОБА_4 істотного дисциплінарного проступку. Вважає, що порушення ним норм процесуального права безспірно не вказують на вчинення істотного дисциплінарного проступку, оскільки фактів, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону під час розгляду судових справ та ухвалення судових рішень не встановлено, а стягнення у виді звільнення з посади за вчинення дисциплінарного проступку, є непропорційним вчиненому.

Скаржник зазначає, що на порушення вимог частини одинадцятої статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) відповідач у семиденний строк з дня ухвалення не вручив і не надав йому копію повного тексту Оскаржуваного рішення.

Рішення ВРП, на його думку, підлягає скасуванню, оскільки на порушення вимог статті 52 Закону № 1798-VІІІ не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ОСОБА_4 вважає, що розглядаючи справи № 175/4259/14-ц, № 175/1501/16-ц та № 175/2933/16-к, не допустив порушень норм процесуального права, що могли стати підставою для притягнення його до відповідальності.

Зазначає, що ВРП не врахувала обсяг навантаження судді на час розгляду справ, не встановила негативних наслідків ухвалених ним судових рішень для сторін у справах, не зазначила, у чому полягає істотність дисциплінарного проступку, його наслідки та порушення присяги судді.

Представник відповідача у відзиві на скаргу заперечує проти доводів ОСОБА_4 та просить залишити без змін Рішення ВРП. Зазначає, що ВРП відповідно до вимог Закону № 1798-VІІІ розглянула дисциплінарну справу щодо ОСОБА_4 у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. Вважає доводи позивача щодо безпідставності притягнення його до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП, викладених в Оскаржуваному рішенні, такими, що не заслуговують на увагу. Представник відповідача вважає, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону № 1798-VІІІ, для скасування Рішення ВРП немає.

У відповіді на відзив ОСОБА_4 вказує доводи, аналогічні викладеним у скарзі, та зазначає, що немає підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності й застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення з посади судді.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2018 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_4до ВРП про визнання дій незаконними та скасування рішення ВРП.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Постановою Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 450-VІІ ОСОБА_4 обрано на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області безстроково.

23 листопада, 16 грудня 2016 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) та 18 квітня 2017 року до ВРПнадійшли депутатські звернення (вх. № Ш-2224/0/7-16; Ш-2224/1/7-16; ІП-2155/0/7-17) депутатаДніпропетровської обласної ради VII скликання ОСОБА_6 щодо дій судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4. під час здійснення правосуддя у справах № 175/4259/14-ц, № 175/1501/16-ц, № 175/2933/16-к.

Заявник посилався на допущення суддею ОСОБА_4 протягом 2014-2017 років систематичних порушень закону, а саме: порушення прав людини і основоположних свобод; істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил підсудності; безпідставного затягування розгляду справи; а також грубого порушення правил суддівської етики, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

3 урахуванням викладеного заявник просив притягнути суддю Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4. до дисциплінарної відповідальності та звільнити його з посади судді.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалу вказані звернення передані для проведення перевірки члену ВРЮ (з 12 січня 2017 року - ВРП) ОСОБА_7

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП (далі - ТДП ВРП) від 16 серпня 2017 року № 2444/3дп/15-17 стосовно судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4. відкрито дисциплінарну справу.

ТДП ВРП дійшла висновку про те, що при здійсненні правосуддя у справах № 175/1501/16-ц, № 175/2933/16-к, № 175/4259/14-ц суддя ОСОБА_4 допустив низку грубих порушень закону, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

ТДП ВРП дійшла висновку про те, що обставини, встановлені під час перевірки відомостей, викладених у депутатських зверненнях, свідчать про порушення суддею ОСОБА_4 при здійсненні правосуддя у справах № 175/1501/16-ц, № 175/2933/16-к, № 175/4259/14-ц приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо захисту права власності, статті 41 Конституції України, статей 132, 170-174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), статей 114, 121-122,126, 157, 218 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

При цьому в діях судді ОСОБА_4. наявні ознакидисциплінарних проступків, наслідком яких може бути притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ) в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII), а саме: умисне істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил підсудності; безпідставне затягування розгляду судової справи; умисне або у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод; грубе порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, якізабезпечують суспільну довіру до суду.

Також у діях судді ОСОБА_4. вбачається порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої стаття 97 Закону № 245З-VI у згаданійредакції, що відповідає поняттю істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIIІ.

ТДП ВРП вважає, що відповідальність за дії, вчинені суддею ОСОБА_4, не скасована та не пом'якшен (не стала більш суворою), а отже, він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинним Законом № 1402-VІІІ кваліфікуються як дисциплінарні проступки та істотний дисциплінарний проступок.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_4 оскаржив його до ВРП.

16 січня 2018 року ВРП ухвалила Оскаржуване рішення, яким залишила без змін рішення її ТДП ВРП від 18 жовтня 2017 року.

ВРП вважає, щозастосований ТДП ВРП вид дисциплінарного стягнення за допущені суддею ОСОБА_4 під час розгляду судових справ № 175/2933/16-к та № 175/1501/16-ц порушення є співмірним та пропорційним.

Водночас ВРП дійла висновку що ТДП ВРП недостатньо обґрунтовано наявність у діях судді ОСОБА_4. ознак дисциплінарного проступку стосовно безпідставного затягування або невжиття заходів щодо розгляду справи № 175/4259/14-ц з огляду на те, що дисциплінарна палата належним чином не вмотивувала свого рішення у цій частині, матеріали судової справи не витребовувала, доводи ОСОБА_4 щодо розгляду цієї справи не спростувала.

Заслухавши суддю-доповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжним заходом суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Так, предметом оскарження до ВРП було рішення її ТДП від 18 жовтня 2017 року про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене рішення ВРП від 16 січня 2018 року про залишення без змін рішення ТДП ВРП від 18 жовтня 2017 року у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII.

Підстави для оскарження рішення ВРП від 16 січня 2018 року, які наведені у скарзі ОСОБА_4, свідчать про наявність у ВеликоїПалати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема, при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і повинні оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів і доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_4, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття Спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як убачається з матеріалів дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_4, дослідивши обставини здійснення суддею ОСОБА_4 правосуддя у справах № 175/2933/16-к та № 175/1501/16-ц, ТДП ВРП встановила таке.

До Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області звернувся прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури з клопотаннями про арешт майна в межах кримінального провадження (справа № 175/2933/16-к).

На думку прокурора, на час укладення договору про спільну обробку земельної ділянки від 20 травня 2016 року № 20/05-1 між Комунальним закладом «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КЗ «Дніпропетровський геріатричний пансіонат») та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Любимівка» перший не мав права володіння, користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, яка перебувала в землях запасу, а в діях посадових осіб КЗ «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» і ТОВ «Любимівка» вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України.

Ухвалами від 30 серпня 2016 року суддя ОСОБА_4 задовольнив зазначені клопотання прокурора та наклав арешт на земельну ділянку площею 176,8 га, розташовану на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом установлення заборони будь-яким фізичним чи юридичним особам, у тому числі ТОВ «Любимівка», КЗ «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» та їхнім працівникам, обробляти, користуватися та розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, а також наклав арешт на врожай соняшника, що вирощується на цій земельній ділянці, шляхом установлення заборони будь-яким фізичним чи юридичним особам, у тому числі ТОВ «Любимівка», КЗ «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» та їхнім працівникам, псувати, знищувати чи здійснювати збір врожаю із застосуванням спеціальної сільськогосподарської техніки або без такої.

При цьому зазначеною ухвалою забезпечення організації збору та зберігання арештованого врожаю соняшнику покладено на орган досудового розслідування.

Указані ухвали обґрунтовано тим, що майно, на яке накладається арешт, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК (речові докази), незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може призвести до зникнення, втрати або пошкодження земельної ділянки та врожаю соняшника, що стане перешкодою для проведення розслідування вчиненого кримінального правопорушення.

Не погодившись з ухвалами слідчого судді ОСОБА_4., представник ТОВ «Любимівка» оскаржив їх до Апеляційного суду Дніпропетровської області, який ухвалами від 14 вересня 2016 року скасував зазначені ухвалипро накладення арешту.

Апеляційний суд указавна недотримання прокурором, який вніс клопотання про арешт майна, та слідчим суддею, який розглядав зазначене клопотання, вимог статті 171 КПК щодо обґрунтування підстави, мети і необхідності арешту майна, що істотно вплинуло на правильність прийнятого судового рішення.

Крім цього, зроблений слідчим суддею висновок про те, що врожай соняшнику на земельній ділянці набутоунаслідок вчинення кримінального правопорушення, на думку апеляційного суду, є хибним. Висновки прокурора про належність вказаної земельної ділянки Любимівській сільській раді є передчасними та потребують належної перевірки. При цьому, подаючи клопотання до суду першої інстанції, прокурор не зазначив, зокрема, обґрунтування необхідності арешту земельної ділянки.

Апеляційний суд також виходив з непропорційності та неспівмірності накладеного арешту.

З огляду на це ТДП ВРП дійшла висновку, з яким погодилася й ВРП в оскаржуваному рішенні, що системний аналіз фактичних обставин справи та норм законодавства свідчить про порушення суддею ОСОБА_4 під час здійснення правосуддя у справі № 175/2933/16-к приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності, статті 41 Конституції України, статей 132, 170-174 КПК.

За висновком ТДП ВРП, у діях судді ОСОБА_4. при накладенні арешту на майно вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого на момент його вчинення пунктом 4 частини першої статті 92 Закону № 2453-VІ уредакції Закону № 192-VIII (умисне або у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

У справі № 175/1501/16-ц (надійшла у провадження судді 14 квітня 2016 року) за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання права власності, стягнення коштів провадження було відкрито суддею Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 з порушенням правил про виключну підсудність (стаття 114 ЦПК), оскільки, як було в подальшому встановлено апеляційним судом, спірний об'єкт нерухомості розміщений на території Шевченківського району м. Дніпра.

26 квітня 2016 року у справі було ухвалено рішення.

Як убачається з технічного запису судового засідання від 26 квітня 2016 року у справі, Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області проголосив вступну та резолютивну частину судового рішення такого змісту: «Позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання права власності, стягнення коштів задовольнити в повному обсязі, визнати право власності за ОСОБА_9 на механічно-збиральний цех (літ. «А-1»), вбиральню (літ. «Б»), огорожу (літ. № 1), замощення (літ. «І»), що розташовані за адресою: 49007, Дніпропетровська область, АДРЕСА_1; стягнути із ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 витрати на правову допомогу врозмірі 51 тис.грн».

Такий зміст рішення суду відповідає його вступній та резолютивній частинам, викладеним у вигляді окремого документа.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської областіухвалою від 5 грудня 2016 року задовольнив заяву ОСОБА_9 про виправлення описки в рішенні суду за його уточненою позовною заявою до ОСОБА_10 про стягнення коштів та визнання права власності, змінивши зміст проголошеного рішення на протилежний («відмовити у задоволенні уточнених позовних вимог ...».

Вказаними діями суддя ОСОБА_4 грубо порушивприписи частини другої статті 218 ЦПК, якою передбачено, що після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

Іншою ухвалою від 5 грудня 2016 року у справі № 175/1501/16-ц суддяОСОБА_4 об'єднав в одне провадження зазначену справу та цивільну справу № 175/1462/16 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення коштів. Таке об'єднання цивільних справ відбулося вже після ухвалення 26 квітня 2016 року рішення по суті справи № 175/1501/16-ц, чим порушено приписи статті 126 ЦПК, згідно з якими кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача можуть бути об'єднані в одне провадження під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або під час її розгляду.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалоювід 14 березня 2017 року скасувавухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2016 року в частині внесених виправлень до резолютивної частини рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2016 року. Рішення суду від 26 квітня 2016 року у справі скасовано, постановлено нове рішення, яким у позові відмовлено в повному обсязі.

У зв'язку із вчиненням суддею ОСОБА_4 численних грубих порушень норм цивільного процесу Апеляційний суд Дніпропетровської області 14 березня 2017 року постановив окрему ухвалу про доведення цього факту до відома голови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області для обговорення на зборах суддів місцевого суду з метою недопущення порушень вимог закону.

В окремій ухвалі суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що суддя ОСОБА_4 вніс зміни до резолютивної частини рішення у справі № 175/1501/16-ц шляхом зміни змісту рішення, яким позов було задоволено, на протилежний - про відмову в задоволенні позовних вимог, що є грубим порушенням чинного цивільного процесуального закону.

Крім зазначеного, суд першої інстанції грубо порушив правила виключної територіальної підсудності цього спору про право власності на нерухоме майно (стаття 114 ЦПК), адже спірний об'єкт нерухомості належить до території Шевченківського району м. Дніпра.

Грубим порушенням процесу є постановления в зазначеній справі ухвали від 5 грудня 2016 року про об'єднання в одне провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення коштів та цивільної справи за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення коштів.

Вказану ухвалу постановлено після ухвалення у цій справі оскаржуваного рішення по суті позовних вимог від 26 квітня 2016 року. У матеріалах справи немає ухвалипро відкриття провадження, що свідчить про те, що суддя місцевого суду знехтував вимогами статей 121, 122 ЦПК.

Місцевий суд у складі головуючого судді ОСОБА_4., визнавши право власності на нерухоме майно без наявності доказів виділення земельної ділянки під забудову спірного нерухомого майна, за відсутності розробленої проектно- технічної документації, затвердженої впередбаченому чинним законодавством порядку, без введення спірного майна в експлуатацію, грубо порушив вимоги матеріального права, наведені в мотивувальній частині рішення апеляційного суду увказаній справі.

З огляду на викладені обставини ВРП погодилась із висновком ТДП ВРП про те, що в діях судді ОСОБА_4. вбачаються ознаки дисциплінарних проступків, а саме: умисне істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил підсудності; грубе порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту І, пунктом 3 частини першої статті 92 Закону № 245З-VI в редакції Закону № 192-VIII, що діяв на час вчинення відповідних дій.

ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_4 під час розгляду справи № 175/1501/16-ц допустив грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду, оскільки його дії поширюються норми пункту 7 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIII, який визначає істотним дисциплінарним проступком «інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду». Дії, які вважаються істотним дисциплінарним проступком, зокрема зміна судового рішення під виглядом виправлення описки та безпідставне об'єднання справ в одне провадження, були вчинені вже під час дії цього Закону.

За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з доводами ОСОБА_4 про те, що порушення норм процесуального права у зазначених справах не є такими, що вказують на вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Також дії судді ОСОБА_4. при розгляді справи містять ознаки порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону № 245З-VIу відповідній редакції.

Згідно зі статтею 55 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIIIсуддя при здійсненні правосуддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Приймаючи присягу, зміст якої визначений статтею 57 цього Закону, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов'язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Зазначені обов'язки судді є професійними стандартами, що формують ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.

У статті 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року, зазначено, що суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Таким чином, суть порушення присяги пов'язана з такими істотними проступками (вчинками) судді, які повністю суперечать тим обов'язкам, які на нього покладено,підривають довіру до нього як носія судової влади та унеможливлюють подальше виконання ним своїх функцій.

Отже, узагальнюючи дії судді ОСОБА_4. під час розгляду справ № 175/1501/16-ц, № 175/2933/16-к, ТДП ВРП вирішила притягнути його до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. З таким висновком погодилася й ВРП, розглядаючи скаргу ОСОБА_4 на рішення ТДП ВРП, належним чином умотивувавши своє рішення в цій частині.

Отже доводи ОСОБА_4 про безпідставність висновку ВРП про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку не можна вважати обґрунтованими.

За наслідками перевірки доводів ОСОБА_4 про порушення ВРП вимог щодо вручення копії Рішення ВРП Велика Палата Верховного Суду установила таке.

Відповідно до частини одинадцятої статті 51 Закону № 1798-VІІІ копія рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, у семиденний строк з дня ухвалення вручається чи надсилається судді та скаржнику або їх представникам.

Вичерпний перелік підстав оскарження та скасування рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, визначений частиною першою статті 52 Закону № 1798-VІІІ.

Невручення чи ненадсилання судді та скаржнику або їх представникам у семиденний строк копії Рішення ВРП не може бути підставою для скасування такого рішшення.

Разом з тим, як убачається зі змісту витягу з протоколу № 2 засідання ВРП, представник судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4. - ОСОБА_11 був присутній у засіданні.

Не заслуговують на увагу й доводи ОСОБА_4 про те, що ВРП не врахувала обсягу навантаження судді на час розгляду справ, не встановила негативних наслідків ухвалених ним судових рішень для сторін у справах, не зазначила, у чому полягає істотність дисциплінарного проступку та його наслідки, з огляду на таке.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_4, ВРП врахувала, що він має позитивну характеристику, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувався, а отже, не має непогашених дисциплінарних стягнень, має високі показники розгляду справ. Крім того, фактично негативних наслідків у досліджених справах не настало оскільки у справах, у яких сторони не погодилися із висновками суду першої інстанції, вони звернулися з апеляційними скаргами щодо захисту своїх прав, а суд апеляційної інстанції виправив помилки місцевого суду, а скаржник ОСОБА_6 звернувся до ВРП із заявою щодо відсутності необхідності розглядати його скарги.

Водночас ВРП також узяла до уваги систематичність, очевидний та грубий характер допущених ОСОБА_4 порушень, а також те, що частину з них допущено умисно.

Відповідно до частини п'ятої статті 50 Закону № 1798-VІІІ вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону№ 1402-VIIIпередбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIпередбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIсуддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (у новій редакції) передбачено звільнення судді з підстав вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. При цьому істотним дисциплінарним проступком згідно з пунктом 7 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIII визнається грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Відповідно до частини восьмої статті 109 указаного Закону дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП про те, що застосований ТДП ВРП вид дисциплінарного стягнення за допущені суддею ОСОБА_4 під час розгляду судових справ № 175/2933/16-к та № 175/1501/16-ц порушення у цьому випадку є співмірним та пропорційним з огляду на всі досліджені обставини.

Відповідно до пункту 50 Висновку № 3 (2002) КРЕС до уваги Комітету МіністрівРади Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи Оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_4. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади.

Отже, Оскаржуване рішення повністю відповідає вимогам частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, а тому не підлягає скасуванню.

Робота дисциплінарного органу не мала недоліків, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ в рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» і «Куликов та інші проти України». А подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_4 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_4 до ВРП про визнання протиправним та скасування Рішення ВРП.

Керуючись статтями 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Скаргу ОСОБА_4до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 16 січня 2018 року№ 61/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 жовтня 2017 року № 3309/3дп/15-17 про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4. до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 16 січня 2018 року№ 61/0/15-18 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 18 червня 2018 року.

Головуючий В. С. Князєв

ДоповідачО. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукІ. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік О. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська