Справа № 738/1858/16-ц Провадження № 22-ц/795/6/2018 Головуючий у I інстанції - Сова Т. Г. Доповідач - Онищенко О. І.

Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Вінгаль В.М., Губар В.С.

при секретарі: Покладі Д.В.

Позивач: ОСОБА_2

Відповідач: ОСОБА_3

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_3

Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини (суддя Сова Т.Г.), ухвалене о 15 год. 51 хв. у м.Мена, повний текст рішення складено 20 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила визначити місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання його матері - ОСОБА_4, АДРЕСА_7 в м. Мена. Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що 24 квітня 2010 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3, від якого сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_5 Позивач вказує, що відповідач позбавив її можливості користуватися спільною власністю - 1/2 частиною квартири АДРЕСА_2 і вона вимушена була оселитися на квартирі, яку знімає у АДРЕСА_7 в м. Мена. Сторони не дійшли згоди, з ким із них буде проживати дитина, в зв'язку з чим ОСОБА_4 і звернулась до суду з даним позовом. Позивач вважає, що саме вона спроможна надати дитині належний рівень виховання, має можливість постійно піклуватися про розвиток дитини, має відповідні та належні житлово-побутові умови.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року визначено місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання його мами ОСОБА_2 - квартира АДРЕСА_3; судові витрати в розмірі 551 грн. 20 коп. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Судом враховано обставини залишення позивачкою своєї малолітньої дитини, причини розпаду сім'ї, а також те, що позивачка має постійне місце роботи, за яким характеризується позитивно, має сім'ю та постійне місце проживання, відсутність будь-яких негативних характеристик щодо неї в матеріалах справи, а також враховано інтереси малолітньої дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 Апеляційна скарга мотивована тим, що син сторін з моменту свого народження проживає в АДРЕСА_5 де і зареєстрований, має окрему кімнату, де є все необхідне для повноцінного проживання та повного і всебічного розвитку дитини, відвідує дитячий садок. ОСОБА_3 посилається, що за час спільного проживання з позивачкою він займався дитиною більше, позивачка, працюючи в кафе, часто приходила додому під ранок напідпитку, дитиною не займалась. За доводами відповідача, судом першої інстанції не було встановлено в судовому засіданні особисту прихильність дитини до кожного з батьків, а також яким чином різка зміна місця постійного проживання вплине на психологічний стан дитини. Крім того, ОСОБА_3 посилається, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не було допитано свідків, не призначено судову психологічну експертизу, клопотання про призначення якої він планував подати 15 лютого 2017 року, але внаслідок розгляду справи у відсутності відповідача не зміг цього зробити.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Згідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

По справі встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому 24 квітня 2010 року шлюбі (а.с.6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін по справі народився син ОСОБА_5 (а.с.7).

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 22 вересня 2016 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.50). При цьому питання щодо місця проживання малолітньої дитини в судовому порядку не вирішувалось.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2016 року стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 вересня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.51-52). 15 травня 2017 року ОСОБА_3 було відкликано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 аліментів, оскільки сторони мали намір укласти угоду про добровільну участь матері дитини в утриманні сина ОСОБА_6 (а.с.154).

21 січня 2017 року ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_7 і змінила прізвище на ОСОБА_7 (а.с.91).

Малолітній ОСОБА_5 зареєстрований та проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_4 (а.с.61).

Відповідно до акту обстеження від 17.11.2016 року за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані ОСОБА_3 та його син ОСОБА_5 Дитина забезпечена окремою кімнатою для проживання, має багато іграшок для всебічного розвитку дитини; дитина перебуває на утриманні батька ОСОБА_3 Батько дитини приділяє ввесь свій вільний час вихованню дитини. Місце проживання мами дитини ОСОБА_2 на даний час невідоме; на даний час ОСОБА_2 з дитиною спілкується лише по телефону, матеріально дитину не забезпечує (а.с.53).

Менська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, у своєму висновку №01 від 17.01.2017 року вважала за доцільне до прийняття судового рішення про визначення місця проживання дитини залишити малолітнього ОСОБА_5 за останнім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_8 (а.с.41). При вивченні наданих ОСОБА_4 документів органом опіки та піклування було з'ясовано, що в матері створені всі належні умови для проживання сина; за повідомленням завідувача Менського ДНЗ «Сонечко», ОСОБА_4 в період відвідування дитиною дитячого садка активно приймає участь у вихованні, забирає сина і грається з ним на майданчику, постійно спілкується з вихователями, цікавиться його розвитком та участю під час організаційних видів діяльності. Проте, було враховано, що малолітня дитина останні чотири місяці проживала разом з батьком.

Згідно акту обстеження побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_2 від 10.05.2017 року по АДРЕСА_9, де буде проживати ОСОБА_2 з чоловіком ОСОБА_7 та його родиною з 01.06.2017 року, створено умови для виховання та розвитку дитини: є окрема облаштована кімната - ліжко, шафа, стіл для приготування уроків; стосунки в сім'ї доброзичливі, теплі; подружжя ОСОБА_7 буде проживати в будинку за згодою батьків, які з повагою ставляться до невістки та її сина ОСОБА_6 (а.с.142).

Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 працює старшим електромеханіком дільниці 1 групи виробничого підрозділу Бахмацька дистанція сигналізації та зв'язку Регіональної філії «Південно-Західна залізниця», його дохід за період з травня 2016 року по жовтень 2016 року склав 48486 грн 84 коп. (а.с.47). Відповідач має позитивну характеристику від сусідів за місцем його проживання (а.с.45, 118) та за місцем роботи (а.с.55). У лікаря-нарколога та лікаря-психіатра на обліку не перебуває (а.с.46, 119). У відповідача встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями (субота та неділя), початок робочого дня о 8-00 год., перерва на обід з 12-00 до 13-00 годин, кінець робочого дня о 17-00 год (а.с.56). Згідно довідки Менського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) ім.Гагаріна №21 від 24.03.2017 року батько ОСОБА_5 - ОСОБА_3 зарекомендував себе з позитивної сторони: завжди вчасно приводить дитину в садочок та забирає додому; без поважних причин дитина садочок не пропускає; дитина доглянута, завжди охайна та чиста, матеріально забезпечена всім необхідним; батько щодня цікавиться справами дитини у вихователів, турбується щодо розвитку та здоров'я дитини (а.с.120).

ОСОБА_4 також має позитивні характеристики з місць роботи - ФОП ОСОБА_8 (а.с.12) та Колективного підприємства Менська пересувна шляхово-будівельна механізована колона агропромислового будівництва (а.с.90). Згідно повідомлення Менського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №139 від 17 листопада 2016 року в період відвідування ОСОБА_5 дитячого садка мама - ОСОБА_4 активно приймає участь у його вихованні; в ті дні, коли дитина відвідує садок, вона завжди приходить, забирає свого сина і з ним грається на ігровому майданчику, постійно спілкується з вихователями групи, цікавиться його розвитком та участю під час організованих видів діяльності, відгукується на прохання вихователів у вирішенні питань щодо організації навчально-виховного процесу в групі, допомагала в проведенні ремонтних робіт в групі (а.с.40).

Вирішуючи питання наявності підстав для визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 за місцем проживання його матері апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, встановлено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитини не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини - ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини.

Відповідно до вимог ч. 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати і батько маю рівні права та обов'язки щодо дитини.

Згідно ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитини, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благонадійним.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №756/2109/16-ц.

Відповідно до положень ст.ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ч.ч.4-5 ст. 19 СК України при розгляді спорів щодо місця проживання дитини є обов'язкова участь у справі органу опіки та піклування, надання ним письмового висновку щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Оскільки сторони проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким з них буде проживати малолітній син ОСОБА_5, мати дитини і звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з нею.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_3 вказував, що саме він зможе забезпечити дитині якнайкращий рівень життя.

У суді апеляційної інстанції відповідач та його представник заявили клопотання про призначення судової психологічної експертизи, яке було задоволено судом, і ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2017 року по даній справі призначено судову психолого-педагогічну експертизу, згодом за клопотанням експерта було уточнено предметний вид експертизи і визначено її як комплексну судову психолого-педагогічну експертизу. Оскільки у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз відсутній фахівець в галузі педагогіки, експертизу було проведено у межах компетенції судової психологічної експертизи.

Згідно висновку експерта №9456/17-61 від 06.06.2018 року ОСОБА_3, з огляду на його темперамент, має високий рівень психологічної сумісності з ОСОБА_5 Спілкування дитини з батьком визивають у нього сталі позитивні емоції. ОСОБА_2, з огляду на її темперамент, має середній рівень психологічної сумісності з ОСОБА_5 Між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спостерігається порушення характеру дитячо-батьківських взаємин і сформоване негативне ставлення до матері. Кращому розвиткові малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, можуть сприяти обидва батьки спільно. ОСОБА_3 успішно займається вихованням і розвитком дитини. ОСОБА_2 може успішно справлятися з організацією і проведенням дозвілля дитини, позитивно впливаючи на розвиток фантазії, комунікабельності та емоційної сфери. ОСОБА_5 має виражений емоційний контакт з ОСОБА_3 та прихильний до нього. ОСОБА_5 не прихильний до ОСОБА_2, існування її в житті дитини заперечується. ОСОБА_5 більш схильний проживати з батьком ОСОБА_3 ОСОБА_5, виходячи з його індивідуально-психологічних особливостей, емоційного стану, рівня розвитку, інтересів та ситуації, що склалась у сім'ї, найбільш доцільно проживати з батьком ОСОБА_3 Але, при цьому, для гармонічного розвитку дитини, мати теж повинна приймати участь у житті дитини. Зміна постійного місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_6, у разі переселення його за місцем проживання його матері ОСОБА_2 значним чином негативно вплине на його психічний стан та психологічне благополуччя.

Оцінюючи зібрані по справі докази, колегія суддів апеляційного враховує, що кожна із сторін має належні матеріально-побутові умови, які дають можливість проживати дитині, як з батьком, так із матір'ю, обоє з батьків позитивно характеризуються та відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків.

Проте, колегія суддів враховує також висновок судової психологічної експертизи і приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки сама дитина більш схильна проживати з батьком і переселення значним чином негативно вплине на психічний стан та психологічне благополуччя дитини, тобто якнайкращому забезпеченню інтересів дитини на даний час сприятиме залишення його за звичним для нього місцем проживання батька.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог.

В зв'язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 606 грн 32 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи та 13392 грн понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи (за проведення експертизи).

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 606 грн 32 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи та 13392 грн витрат, пов"язаних з розглядом справи.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20 червня 2018 року.

Головуючий:Судді: