КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2018 р. Справа№ 910/19164/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко В.Я. - представник за довіреністю від 17.01.2018 р.;

від відповідача: Заброда М.Л. - представник за довіреністю від 01.03.2018 р.;

від третьої особи: Біловоденко Ю.В. - представник за довіреністю від 29.05.2018 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Корпорації "Співдружність КОМП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 р.

у справі № 910/19164/17 (суддя Демидов В.О., повне рішення складено 20.03.2018 р.)

за позовом Корпорації "Співдружність КОМП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Опус Плюс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт"

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Корпорація "Співдружність КОМП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Опус Плюс" про визнання недійсним укладеного Товариством і приватним підприємством "Імпульс-В" договору купівлі-продажу від 07.10.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного територіального округу Глуховцевою М.В. та зареєстрованого в реєстрі за №495.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/19164/17 від 06.03.2018 р. у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 р. у справі № 910/19164/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було допущено порушення положень ст.ст. 2, 196, 202 ГПК України, а саме розглянуто справу за відсутності представника позивача. Також апелянт зазначив про те, що станом на дату підписання договору купівлі-продажу протокол загальних зборів учасників від 17.12.2008 р. не набрав законної сили відповідно до розділу 4 установчого договору про створення та діяльність корпорації «Аис».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 р. відкрито апеляційне провадження по справі № 910/19164/17, призначено справу до розгляду на 12.06.2018 р. та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 р. у справі № 910/19164/17.

24.05.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа, заперечуючи проти апеляційної скарги, вказала, що безпідставними є посилання позивача на відсутність рішення уповноваженого органу на відчуження нежитлових приміщень на користь ПП «Імпульс-В», оскільки позивачем не доведено факт вибуття нерухомого майна з володіння Корпорації «АИС» не з їхньої волі. Також третя особа зазначила, що договір купівлі-продажу від 26.12.2008 р. у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.10.2010 р.

07.06.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги, вказав, що позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилався виключно на відсутність рішення уповноваженого органу Корпорації «АИС» на відчуження ПП «Імпульс-В» нежитлових приміщень, а тому суд першої інстанції при розгляді справи в повному обсязі надав належну оцінку всім підставам позову. Також відповідач зазначив, що з моменту прийняття рішення та укладення договору купівлі-продажу від 26.12.2008 р. і станом до моменту звернення з даним позовом до суду у жодного із керівників Корпорації «Співдружність Комп» не виникало сумнівів як щодо законності протоколу від 17.12.2008 р. та укладеного договору купівлі-продажу від 26.12.2008 р так і щодо наявності повноважень у керівника на підписання вказаного договору купівлі-продажу.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 року враховуючи перебування у відпустці судді Руденко М. А., яка не є головуючим суддею, справу № 910/19164/17 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ від 12.06.2018 р., справу № 910/19164/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Смірнова Л. Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 р. було прийнято апеляційну скаргу Корпорації "Співдружність КОМП" по справі № 910/19164/17 до провадження у складі колегії суддів: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Смірнова Л. Г.

У судовому засіданні 12.06.2018 р. було оголошено перерву до 19.06.2018 р.

19.06.2018 р. до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява про відвід судді Дідиченко М.А.

Колегія суддів у складі: головуюча суддя - Дідиченко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Смірнова Л.Г., дійшла висновку про необґрунтованість заявленого відводу, в зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 р. матеріали справи № 910/19164/17 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, у судовому засіданні 19.06.2018 р. було оголошено перерву до 21.06.2018 р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2018 р., заяву Корпорації "Співдружність КОМП" про відвід головуючої судді Дідиченко М.А. передано на розгляд колегії суддів у складі: головуюча суддя - Пашкіна С.А., судді Зубець Л.П., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 р. у складі колегії суддів Пашкіна С.А. (головуюча), Зубець Л.П., Дикунська С.Я. у задоволенні заяви Корпорації «Співдружність Комп» про відвід головуючої судді Дідиченко М.А. у справі № 910/19164/17 було відмовлено.

Представник позивача у судовому засіданні 21.06.2018 р. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники відповідача та третьої особи проти апеляційної скарги заперечували, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Корпорація "Співдружність КОМП" є повним правонаступником корпорації "АИС" (внаслідок перейменування), яка, в свою чергу, є повним правонаступником корпорації "Автоінвестстрой".

Постановою господарського суду Харківської області від 14.05.2012 р. у справі №5023/7064/11 Корпорацію "Співдружність КОМП" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Севостьянова Євгена Вікторовича.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.03.2013 у справі №5023/7064/11 припинено повноваження ліквідатора Корпорації "Співдружність КОМП" арбітражного керуючого Севостьянова Євгена Вікторовича та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Мегерю Артура Валерійовича.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2008 р. корпорацією "АИС" (правонаступником якої є позивач; продавець) і Приватним підприємством «Імпульс-В» (покупець) було укладено Договір від 26.12.2008 р., за умовами п. 1.1. якого продавець передає майно у власність покупцю, а покупець приймає майно і сплачує за нього грошову суму.

Відповідно до п. 1.2. Договору від 26.12.2008 р. передбачено, що вказане в пункті 1.1 цього договору майно складається з: нежилих приміщень з №1 по №21 (групи приміщень №57) загальною площею 657,10 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, просп. Відрадний, №28 (літера А).

В подальшому, 07.10.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Опус Плюс» (покупець) і Приватним підприємством «Імпульс-В» (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежилі приміщення з №1 по №21 (групи приміщень №57) (в літ. "А"), загальною площею 657,1 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, просп. Відрадний, буд. №28. Вказані нежилі приміщення належать продавцю на праві власності, на підставі Договору від 26.12.2008 р.

Позивач, звертаючись з позовними вимогами про визнання недійсним Договору від 07.10.2010 р., зазначає про те, що укладений 26.12.2008 р. корпорацією "АИС" і Приватним підприємством «Імпульс-В» Договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки був укладений особою, яка діяла від імені Корпорації з перевищенням повноважень без прийняття рішення загальних зборів учасників Корпорації з питань відчуження (продажу) об'єктів нерухомого майна та без прийняття рішення загальними зборами акціонерів щодо схвалення Договору від 26.12.2008 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, зазначає, що спірний договір є недійсним у зв'язку з тим, що договір від 26.12.2008 р. укладений особою, яка діяла від імені Корпорації з перевищенням повноважень без прийняття рішення загальних зборів учасників Корпорації з питань відчуження (продажу) об'єктів нерухомого майна та без прийняття рішення загальними зборами акціонерів щодо схвалення Договору від 26.12.2008 р.

Згідно за змістом ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічна правова позиція зазначена в ч. 2 та 3 ст. 180 ГК України, а саме, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Так, пунктом 5.4 установчого договору про створення та діяльність Корпорації передбачено, що Корпорація вправі продавати і передавати громадянам, підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування чи в борг належні їй будинки, спорудження, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину й інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу тільки за рішенням загальних зборів учасників.

Відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Матеріали справи містять копію протоколу загальних зборів учасників корпорації "АИС" від 17.12.2008 р. №17/08, згідно з яким учасниками загальних зборів одноголосно було прийнято рішення щодо продажу корпорацією "АИС" нежилих приміщень за ціною 6 546 000,00 грн., у тому числі ПДВ 1 091 000,00 грн., та укладення з Приватним підприємством «Імпульс-В» договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Київ, просп. Відрадний, №28 (літера А).

Крім того, в матеріалах справи міститься протокол ПП «Імпульс-В», яким надано згоду на купівлю у корпорації "АИС" нежитлових приміщень, зокрема, розташованих за адресою: м. Київ, просп. Відрадний, №28 (літера А) за ціною 6 546 000 грн., у тому числі ПДВ - 1 091 000 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, рішенням засновника ПП «Імпульс-В» від 24.09.2010 р. №44/09 вирішено продати нежитлову будівлю - автосалон та офіс, які розташовані в м. Києві, пров. Відрадний, 28, за ціною 2 489 876,67 грн., у тому числі ПДВ 497 975,33 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «Опус Плюс».

Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Опус Плюс», оформленим протоколом від 27.09.2010 р., ухвалено придбати у ПП «Імпульс-В» нежитлові будівлі - автосалон та офіс, які розташовані в м. Києві, пров. Відрадний, 28, за ціною 2 489 876,67 грн., у тому числі ПДВ 497 975,33 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на недійсність договору купівлі-продажу від 07.10.2010 р. через те, що договір купівлі-продажу від 26.12.2008 р. був укладений особою, яка діяла від імені Корпорації з перевищенням повноважень без прийняття рішення загальних зборів учасників Корпорації з питань відчуження (продажу) об'єктів нерухомого майна та без прийняття рішення загальними зборами акціонерів щодо схвалення Договору від 26.12.2008, є безпідставним та необґрунтованим.

Разом з тим, позивачем не подано суду жодних доказів, які б підтверджували визнання Договору купівлі-продажу від 26.12.2008 р. недійсним у встановленому чинним законодавством України порядку.

Стосовно посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до розділу 4 установчого договору позивача протоколу № 17/08 від 17.12.2008 р. не набрав законної сили на момент укладення договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції позивач посилався як на підставу для задоволення позову виключно на відсутність рішення уповноваженого органу корпорації «Аис» на відчуження ПП «Імпульс-В» нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Київ, просп. Відрадний 28 (літера А).

Позивач своїм правом відповідно до ст. 46 ГПК України щодо подання заяви про доповнення підстав позову не скористався, такої заяви до суду першої інстанції не подав, у зв'язку чим судом правомірно було розглянуто позовні вимоги в межах підстав позову позивача.

В той же час, колегія суддів відзначає, що не набрання законної сили відповідно до розділу 4 установчого договору позивача протоколу № 17/08 від 17.12.2008 р. не впливає на волевиявлення учасників уповноваженого органу корпорації «Аис» щодо відчуження ПП «Імпульс-В» нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Київ, просп. Відрадний 28 (літера А).

Зокрема, колегія суддів зазначає, що відповідно до 4 установчого договору, вето Голови директорів Корпорації не вказане рішення накладено не було та дій щодо несхвалення зазначеного рішення, яке оформлене протоколом № 17/08 від 17.12.2008 р., зокрема, щодо скасування цього рішення, учасниками корпорації також вчинено не було.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що загальні збори учасників Корпорації «Аис» 17.12.2008 р. здійснили своє волевиявлення, а саме надали згоду на укладення договору купівлі-продажу від 26.12.2008 р. з ПП «Імпульс-В» щодо відчуження нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Київ, просп. Відрадний 28 (літера А).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.10.2010 р. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що до заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Оскільки у задоволенні позову було відмовлено з підстав його необґрунтованості, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Стосовно твердження позивача, що рішення суду винесено без участі представника позивача, що є грубим порушенням ст.ст. 2, 196, 202 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином повідомляв позивача про час та місце розгляду справи, а саме щодо судового засідання, призначеного на 06.03.2018 р.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, позивач був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, оскільки кореспонденція направлялась судом першої інстанції на адресу позивача, яка була зазначена ним у позовній заяві.

Крім того, як вбачається з протоколу судового засіданні 06.02.2018 р., представник позивача був присутній у даному судовому засіданні і за результатом розгляду справи судом було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 06.03.2018 р. на 15:00.

Водночас, колегія суддів враховує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, доводи апелянта про порушення його права на участь в судовому засіданні 06.03.2018 р. є необґрунтованими та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 р. у справі № 910/19164/17.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Корпорації "Співдружність КОМП" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 910/19164/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 910/19164/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 910/19164/17.

5. Матеріали справи № 910/19164/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 26.06.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.Г. Смірнова