Справа № 344/11089/17

Провадження № 11-кп/779/217/2018

Категорія ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України

Головуючий у 1 інстанції Руденко Д. М.

Суддя-доповідач Повзло

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів                                  Повзла В.В., Гандзюка В.П., Гриновецького Б.М.,

з участю секретаря                           Лавринович У.М.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальному провадженні № 1201709001002913 за апеляційною скаргою заступника прокурора Івано-Франківської області Гнідана Руслана Миколайовича на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2018 року, згідно з яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, непрацюючого, неодруженого, раніше судимого:

- 20 березня 2007 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 122, ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців із застосуванням ст. 71 КК України - 4 роки 6 місяців;

- 02 липня 2012 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки із конфіскацією майна;

- 13 червня 2014 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 185, ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік 4 місяці із застосуванням ст. 71 КК України - 1 рік 6 місяців;

- 17 серпня 2015 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки;

- 28 вересня 2016 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді арешту строком на 3 місяці;

- 24 жовтня 2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до 3 місяців арешту,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, з призначенням покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, поклавши на нього згідно зі ст. 76 КК України відповідні обов'язки.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю       прокурора                            Марчук О.В.,

обвинуваченого                  ОСОБА_1,

захисника                             ОСОБА_2,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України - 1 рік позбавлення волі.

В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що вважає вирок незаконним з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Наголошує, що рішення про призначення ОСОБА_1 покарання зі звільненням від відбування покарання належно не мотивоване. Вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_1 судом безпідставно застосовано ст. 75 КК України та звільнено його від відбування покарання з випробуванням. Вказує, що суд першої інстанції при цьому не врахував в повній мірі тяжкість вчиненого злочину, а також обставини справи, які свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення. Зазначені обставини у вироку суду не дають підстав вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим, та такими, які дають підстави для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням. Зазначає, що покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає меті кримінального покарання, засадам застосування санкцій закону про кримінальну відповідальність та суспільним критеріям оцінки діяльності правоохоронних органів та суду. На його думку, призначене обвинуваченому покарання у зв'язку з несправедливою м'якістю не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі, вчиненого повторно.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

12 липня 2017 року близько 16 год. 10 хв. ОСОБА_1 зайшов до торгового залу гуртівні «ПАККО 6820», що за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 192, де в нього виник умисел на таємне заволодіння чужим майном. Реалізовуючи свій протиправний умисел, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, ОСОБА_1 взяв із виставкового стелажу пляшку елітного алкогольного напою, а саме віскі «Jack Daniels», ємкістю 0.7 л, вартістю 371,60 грн, яку помістив до своєї чоловічої сумки. Після цього, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, з метою таємного заволодіння незаконно придбаним майном, направився до виходу з торгового закладу, пройшовши через вхідний турнікет для відвідувачів. Однак, ОСОБА_1 не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були припинені працівником охорони закладу.

Представник потерпілого в судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за його участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.

Тому, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за його відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у них, просить її задовольнити;

- обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_3 вважають вирок суду в частині призначеного покарання зі звільненням від відбування покарання з випробуванням законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу прокурора безпідставною.

В апеляційній скарзі прокурор заявив клопотання про дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1

Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції таке клопотання задоволено.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно фактичні обставини скоєного ОСОБА_1, доведеність його вини та кваліфікація дій за статтями КК України, за якими він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється. Прокурор фактично висловив свою незгоду в частині призначеного покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Згідно із приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті ( частини статті ), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який непрацюючий, неодружений, раніше неодноразово судимий за аналогічні злочини, на шлях виправлення не став, перебуває на диспансерному обліку в Івано-Франківському ОНД з 2010 року, висновок, наданий в досудовій доповіді органу пробації, за яким нейтрально характеризується по місцю проживання, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 суд відніс щире каяття у вчиненому. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого - рецидив злочинів.

Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 необхідно обрати покарання в межах санкції ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді обмеження волі та вважав за можливе застосувати ст. 75 КК України і звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням. Вказав, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Під час апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції за клопотанням прокурора повторно досліджені докази, що містять відомості відносно особи обвинуваченого ОСОБА_1 (а.п. 55-58, 64-75):

досудову доповідь про обвинуваченого у кримінальному провадженні (а.п. 55-57);

заяву ОСОБА_1 про те, що у зв'язку з повним визнанням вини він погоджується на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 349 КПК України (а.п. 58);

довідку про те, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 - м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 25/33 (а.п. 64);

довідку про судимість ОСОБА_1 (а.п. 65-69);

копію заяви про видачу паспорта ОСОБА_1 (а.п. 70);

повідомлення ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про те, що ОСОБА_1 в період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року доходів не одержував (а.п. 71);

повідомлення № 5654 від 18 липня 2018 року Обласної психоневрологічної лікарні № 3 про те, що ОСОБА_1 за медичною допомогою не звертався, на обліку не перебуває (а.с. 71);

повідомлення № 01-7/1224 від 18 липня 2017 року Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру про те, що ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку з 14 квітня 2010 року з діагнозом - розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів (а.п. 73);

довідку № 02-02/2042 виписку з будинкової книжки про реєстрацію та склад сім'ї від 17 липня 2017 року про те, що за адресою м. Івано-Франківська, вул. Вовчинецька, 25/33 зареєстровано ОСОБА_4 (уповноваженого власника), ОСОБА_1 (сина), ОСОБА_5 (сина) (а.п. 74);

довідку КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» № 02-02/2043 від 17 липня 2017 року про те, що ОСОБА_1 зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_5, за час проживання та період утримання будинку на балансі КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» скарг і заяв від сусідів не надходило (а.п. 75).

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді обмеження волі на строк один рік в повній мірі врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого злочину, його обставини та особу винного, у зв'язку з чим призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів та не є несправедливим внаслідок м'якості.

Суд першої інстанції, з достатньою повнотою врахував всі обставини, на які вказує прокурор в апеляційній скарзі, обравши покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. А відповідно до ст. 78 КК України якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що покарання призначене ОСОБА_1 за оскаржуваним вироком зі звільненням від відбування покарання з випробуванням відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області Гнідана Руслана Миколайовича на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2018 року залишити без задоволення.

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді                                                                                                                В.В. Повзло

                                                                                                                          ОСОБА_6

                                                                                                                          ОСОБА_7

Згідно з оригіналом

Суддя                                                                                                               В.В. Повзло