ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3039/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Заверухи О.Б.,

суддів                                                                      Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання                    Смидюк Х.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_2,

час ухвалення рішення – 13:44:51,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 12 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми № 1355-17 від 09 червня 2015 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що транспортний податок з фізичних осіб відноситься до місцевих податків, а тому, відповідно до приписів   ст.12 ПК України   має встановлюватися рішенням відповідної міської (сільської, селищної) ради в порядку, визначеному вказаним Кодексом, зокрема, шляхом офіційного оприлюднення такого рішення відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Вказує, що 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період і в 2015 році нові податки не могли бути визнані обов'язковими.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 09 червня 2015 року № 1355-17.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що застосування контролюючим органом положень   ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Городоцька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що транспортний податок, як обов’язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК України, починаючи з 01 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3.4 ст. 12 ПК України.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у власності позивача перебуває легковий автомобіль марки LAND ROVER RANGE, модель ROVER AUTOBIOGRAPHY, д.н.з. ВС5555AC, об’ємом двигуна 4367см.куб., 2014 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу(а.с.23).

09 червня 2015 року Городоцька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на підставі пп.54.3.3   п.54.3   ст.54 та пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України прийняла податкове повідомлення-рішення №1355-17, яким позивачу визначила суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З 1 січня 2015 набрав чинності   Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі   ст. 267 ПК України   введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп.   267.1.1   п.      267.1   ст.   267 ПК України   (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно із пп.   267.2.1   п.   267.2   ст.   267 ПК України   об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до пп.   267.3.1   п.   267.3   ст.   267 ПК України   базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.4 статті 267 ПК України передбачено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно із пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до пп. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України встановлено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, із набранням 01 січня 2015 року чинності вказаними положеннями ПК України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку (в редакції закону, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Відповідно до ст. 9 ПК України транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, згідно п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Статтею 10 ПК України встановлено перелік місцевих податків, однак транспортний податок у ній прямо не вказаний. Натомість, згідно пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Згідно із ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Враховуючи вищенаведене, транспортний податок є місцевим податком.

Разом з тим, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Згідно із п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пунктом 4.4 статті 4 ПК України передбачено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Отже, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України       до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Також і у п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України закріплено встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад.

Аналізуючи вказане, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Пунктом 10.3 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно із пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Пунктом 12.5 статті 12 ПК України встановлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 цього Кодексу.

Згідно із пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у   ст. 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (пп.   4.1.9   п.   4.1   ст.   4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи   ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції   ст. 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою за місцем проживання позивача рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень   ст. 267 ПК України   з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, який викладений в постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 807/2419/15.

Вмщевказане застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням   ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99   акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність визначення позивачу податкового зобов’язання на 2015 рік.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі № 813/452/18 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3

судді ОСОБА_4

ОСОБА_5