ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "25" липня 2006 р.  15-35              Справа № АС-13/248-06

вх. № 6481/1-13

Суддя господарського суду Харківської області Водолажська Н.С.

за участю секретаря судового засідання Зіміна К.В.

представників сторін :

позивача - Яровой В. М., голова, пасп. МН 097116,

відповідача - Онопрієнко Л. М., дов. № 11039/10/10-025 від 30.12.05 р.

по справі за позовом  Міське споживче товариство "КООП - Сільгосппродукти", м. Харків   

до  ДПІ у Київському районі м. Харкова  

про визнання недійсним рішення  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Міське споживче товариство „КООП-Сільгосппродукт”, після доповнення позовних вимог, які прийняті судом, просить визнати дії ДПІ Київського району м. Харкова по проведенню перевірки 06.04.06 р. протиправними, а саму перевірку незаконною, визнати необґрунтованими вимоги ДПІ Київського району м. Харкова про зобов’язання подання розрахунку земельного податку та його сплату та визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001731502/0 від 07.04.06 р. та № 0001731502/1 від 12.05.06 р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 170,0 грн. як такі, що суперечать вимогам діючого законодавства, а саме, Указу Президента України № 817/98 від 23.07.98 р. „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, законам України „Про державну податкову службу в Україні” та „Про плату за землю”, ст. 42 Земельного кодексу України, посилаючись на відсутність об’єкта оподаткування.

Крім того, в заяві від 24.07.06 р. позивач просить повернути на його користь надлишково сплачені кошти при сплаті державного мита в сумі 81,6 грн. та 118.0 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на приписи п. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування”, ст. 13, ст. 14, ст. 27 Закону України „Про плату за землю” та п. 17.1.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Справа розглядається в порядку КАС України.

Надані документи свідчать, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є, по-перше, акт від 06.04.06 р. про результати невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.06 р. по 06.04.06 р., а саме, своєчасності подання податкового розрахунку по податку на землю. У вступній частині акту написано, що дана перевірка проводилася в порядку п. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”. В наданій до матеріалів справи копії акту перевірки записано, що підприємство 10.02.06 р. подало до органу ДПС розрахунок податку на землю на 2006 р., тоді як повинен був подаватися 31.01.06 р.

За твердженням перевіряючих у зв’язку з несвоєчасним наданням розрахунку  податку на землю підприємство порушило вимоги п. 4.1.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій в порядку, передбаченому п. 17.1.1 ст. 17 вказаного Закону.

Суд вважає необхідним відмітити, що згідно приписів п. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).

Також слід відмітити, що на відповідача покладений обов’язок оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України (Інструкція про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України).

Таким чином, відповідач уповноважений спеціальним Законом проводити невиїзні документальні перевірки.

Крім того, слід відмітити, що посилання позивача на положення Указу Президента України № 817/98 від 23.07.98 р. „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” є безпідставним, оскільки з набранням чинності Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” підстави та порядок проведення перевірок (невиїзних, планових та позапланових) встановлені Законом України „Про державну податкову службу в Україні”.

Також суд вважає необхідним відмітити, що ні в позові, ні в поясненнях представника в судовому засіданні позивач не вказує в чому саме полягає незаконність проведеної невиїзної перевірки, чим сам факт її проведення порушує права та охоронювані законом інтереси підприємства.

Зважаючи на встановлені судом обставини позов в частині визнання дій ДПІ Київського району м. Харкова по проведенню перевірки 06.04.06 р. протиправними, а саму перевірку незаконною задоволенню не підлягають.

В позові та поясненнях представника в судовому засіданні позивач наполягає на тому, що вимоги відповідача щодо обов’язкового звітування підприємства перед органом ДПС про нарахування земельного податку та його сплату є необґрунтованими, посилаючись лише на відсутність об’єкту оподаткування цим податком. Проте в позові відсутні будь-які посилання на докази, які підтверджують вказані твердження позивача.

В поясненнях в судовому засіданні представник позивача вказує на те, що доводи в обґрунтування твердження про відсутність об’єкту оподаткування викладені ним в скарзі від 21.04.06 р., направленій на ім’я начальника ДПІ Київського району м. Харкова, а тому він вважає недоцільним наводити ці ж дані в позові.

Позивачем до матеріалів справи надана копія вищевказаної скарги, в якій скаржник вказує на те, що ним 27.01.06 р. помилково була здана форма податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Як наполягає скаржник, дана податкова декларація не була прийнята працівником ДПІ, яка 26.01.06 р. після ознайомлення з першим варіантом заповнення цієї декларації скасувала її надання і рекомендувала змінити суми розрахунків на розмір коефіцієнта інфляції. За цих підстава платник у скарзі просив скасувати рішення № 0001731502/0 від 07.04.06 р.

Проте, в наданих до копії скарги копіях документів відсутні докази того, що подана декларація не була прийнята. Також відсутні докази того, що відповідачем до позивача були заявлені вимоги про подання розрахунку земельного податку та його сплати.

Як вказано в позові і це підтверджено представником позивача в судовому засіданні, податковий розрахунок земельного податку був поданий підприємством до ДПІ Київського району м. Харкова самостійно, вимог про зобов’язання сплатити до бюджету суму податкового зобов’язання або будь-які інші рішення щодо примусового стягнення цих сум у відношенні підприємства не приймалося і останнім не отримувалося.  

За таких обставин вимоги позивача в частині визнання необґрунтованими вимоги ДПІ Київського району м. Харкова про зобов’язання подання розрахунку земельного податку та його сплату задоволенню не підлягають.

Позивачем в заяві від 24.07.06 р. про доповнення позовних вимог включені вимоги про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ Київського району м. Харкова № 0001731502/0 від 07.04.06 р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 170,0 грн. оскільки воно прийняте за результатами незаконної перевірки та у відсутності об’єкта оподаткування.

Як встановлено судом, твердження позивача про незаконність проведеної перевірки є безпідставними.

Також суд вважає необхідним відмітити, що фінансові санкції оскарженим податкових повідомленням-рішенням були застосовані лише за порушення строків подання розрахунку і не пов’язані з розрахунком податкових зобов’язань, що в свою чергу безпосередньо залежить від об’єкту оподаткування. Факт самостійного направлення розрахунку та порушення строків направлення податкової звітності по земельному податку позивачем не спростовується.

Крім того, ні в позові, ні в подальших поясненнях позивач не вказує стосовно якої земельної ділянки ним був поданий розрахунок земельного податку і не заперечує проти того, що у нього є обов’язки нараховувати та сплачувати цей податок. Тобто позивач не заперечує проти того, що він є платником земельного податку.

Як підставу для надання розрахунку до органу ДПС позивачем надані „Відомості про наявність документів на землю”, що є додатком до розрахунку земельного податку на 2006 р., в якому зроблене посилання на договір оренди № 411 від 13.12.99 р. з Управлінням комунального майна та приватизації Харківського міськвиконкому, договір оренди № 411 від 13.12.99 р., акт прийому-передачі від 13.12.99 р., додаткову угоду № 7 до договору оренди та перекреслені копії податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Проте ні в позові, ні в подальших поясненнях позивач не вказує яким чином надані ним документи (копії документів) підтверджують його право подавати розрахунок за межами встановленого строку для подачі такого податкового розрахунку.     

Оскільки застосовані фінансові санкції не пов’язані з нарахуванням податкових зобов’язань, суд не приймає доводи позивача про відсутність об’єкту оподаткування податком як підставу для порушення строку для подачі податкової звітності.

Як вбачається з наданому позивачем податковому повідомленні-рішенні, фінансові санкції відповідачем були застосовані в порядку п. 17.1.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, в якому встановлено, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

В акті перевірки перевіряючі вказують на порушення позивачем приписів п. 4.1.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.   

В ст. 14 Закону України „Про плату за землю” передбачено, що платники  земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають  відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. Таким чином спеціальним Законом України „Про плату за землю”, а не Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначена дата подання податкової звітності.

За таких обставин перевіряючими встановлене порушення позивачем норми, яка не регулює порядок та строки подачі податкової звітності по податку на землю при наявності самого порушення. В поясненнях в судовому засіданні представник відповідача пояснив невірне посилання на п. 4.1.4 ст. 4 Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” помилкою при виготовленні тексту акту перевірки. ці пояснення судом приймаються, оскільки вказана помилка не призвела до прийняття не правильного по суті оскарженого податкового повідомлення-рішення, в якому правомірно зазначено про недотримання підприємство вимог ст. 14 Закону України „Про плату за землю”.

За таких обставин оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0001731502/0 від 07.04.06 р. прийняте відповідачем у відповідності до компетенції і в межах наданих повноважень, як передбачено ст. 19 Конституції України та Законі України „Про державну податкову службу в Україні”.

До позову позивачем включені вимоги про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ Київського району м. Харкова № 0001731502/1 від 12.05.06 р.

З пояснень представника відповідача випливає, що дане податкове повідомлення-рішення було прийняте з урахуванням результатів розгляду скарги платника, викладеними в рішенні начальника ДПІ Київського району м. Харкова № 5027/10/25-00 від 12.05.06 р. Даним рішенням скарга підприємства на податкове повідомлення-рішення № 0001731502/0 від 07.04.06 р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 170,0 грн. була залишена без задоволення, а оскаржене податкове повідомлення-рішення без змін. Метою прийняття та направлення нового податкового повідомлення-рішення є доведення до платника нового граничного строку самостійного погашення боргу.

Суд приймає дані пояснення, оскільки прийняття такого податкового повідомлення-рішення (різновид податкового повідомлення) не суперечить приписам   Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Позивачем заявлено клопотання про повернення йому надлишково сплаченого державного мита у розмірі 81,6 грн. та оплати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,0 грн.

Розглянувши клопотання позивача, суд визнав можливим задовольнити його в частині повернення зайво сплаченого державного мита у розмірі 81,6 грн. Щодо вимог про повернення 118,0 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд зазначає, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки чинний Кодекс адміністративного судочинства не відносить ці витрати до витрат, пов’язаних з розглядом справи (ст. 87), та не передбачає їх повернення.

Керуючись статтями   4, 8, 9, 60, 71, 86, 87, 89, 160- 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти" (61019, м. Харків, пр. Дзюби, 3, кв. 45) зайво сплачене державне мито  в розмірі 81,60 грн., сплачене квитанцією від 24.05.06 р., про що видати відповідну довідку.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі
заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 31.07.2006 р.

Суддя                                                                                            Водолажська Н.С.