Справа № 368/1473/17

провадження № 2/368/70/18

Рішення

Іменем України

"12" червня 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Гребеневич А.І.

з участю представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування, -

встановив:

представник позивача уточнив позовні вимоги та просить суд визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування після ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку (загальна площа приміщень 104,90 кв.м., житлова площа 49,30 кв.м., допоміжна площа 55,60 кв.м.) з надвірними спорудами та будівлями (погріб з шийкою під -а1, прибудова під літ. а1, прибудова під літ. а2, прибудова під літ. а3, прибудова під літ. а4, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, сарай під літ. Г, сарай під літ. Ж, колодязь питний під літ L, вимощення під літ. t, огорожа під літ. h, убиральня під літ. Д), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати, обґрунтовуючи позов наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача та відповідача ОСОБА_4.

За життя ОСОБА_4 належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1

Отже, після смерті ОСОБА_4 залишився вищезазначений житловий будинок.

Згідно ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи визначені у заповіті.

При житті ОСОБА_4 заповіт на все своє майно, в тому числі на вищезазначений житловий будинок, складено не було.

Згідно ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1267 Цивільного кодексу України частки у спадщині кожного

із спадкоємців за законом є рівними.

Після смерті ОСОБА_4 із спадкоємців першої черги залишились діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Інших спадкоємців першої черги після ОСОБА_4 не залишилось.

Оскільки інших спадкоємців першої черги після ОСОБА_4 не залишилось, а заповіт не був складений. Позивач та відповідач як спадкоємці за законом успадковують всю спадщину ОСОБА_4, в тому числі і житловий будинок, в рівних частках.

У зв'язку з відкриттям спадщини ОСОБА_4 позивач та відповідач прийняли спадщину шляхом звернення до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_4, що підтверджується листом нотаріальної контори.

Після прийняття спадщини та для оформлення свідоцтва про право на спадщину позивач звернувся до приватного нотаріуса, який попросив позивача надати правовстановлюючий документ на право власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_4

На вимогу нотаріуса позивач не зміг надати правовстановлюючий документ на будинок, оскільки такий документ відсутній. У зв'язку з чим, нотаріус відмовив позивачу в оформленні свідоцтва про право на спадщину на спадковий житловий будинок, оскільки відсутній правовстановлюючий документ.

Позивач звернувся до КП КОР «Південне БТІ» для виготовлення технічного паспорту на житловий будинок та з'ясування питання щодо документів на право власності на житловий будинок. На звернення позивача було виготовлено копію технічного паспорту та повідомлено позивача про неможливість видачі дублікатів правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_4 на житловий будинок.

В зв'язку з чим, державним нотаріусом було рекомендовано позивачу звернутись до суду щодо визнання за ним в порядку спадкування права власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: Київська область, АДРЕСА_2, який належав ОСОБА_4

Отже, за умови відсутності правовстановлюючого документу на право власності на житловий будинок за ОСОБА_4, позивач не може у встановленому порядку оформити через нотаріальну контору та прийняти у спадщину житловий будинок за адресою: Київська область, АДРЕСА_2.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру

задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 131 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, тому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу адвоката.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_5 в судові засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання. Відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позов, з якого вбачається наступне. Позовну заяву не визнає в повному обсязі. Поділ житлового будинку на 1/2 частини суперечив би волі та бажанню померлого батька через наступні обставини. Позивач знущався над батьком, бив його, не надавав йому допомоги, коли він її потребував, так як хворів та знаходився у той час у безпорадному стані та потребував такої допомоги. Батько змушений був за захистом звертатися до правоохоронних органів з письмовими заявами на неправомірні дії позивача. Станом на 11.09. 2012 року батько потребував стороннього догляду та перебував на «Д» обліку в лікаря невропатолога «Б» з 11.09.2012 року довічно, причина інвалідності - поранення на фронті ВВ війни. Долею батька переймався тільки він, возив його до лікарів, купував йому ліки, по можливості приїздив та робив за батька усю фізичну роботу, доглядав батька, допомагав йому матеріально.

Позивач зловживав алкогольними напоями, пиячив та займався своїми справами, батьку не допомагав, хоча мав можливість, але не мав бажання. 13 жовтня 2012 року батько подарував йому земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1, площею - 0900 га, кадастровий номер НОМЕР_3. ІНФОРМАЦІЯ_3 року батько помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, так і не встигнув за час життя отримати витяг БТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно, який був виготовлений лише 18.12.2012 року. За таких обставин батько не зміг оформити договір дарування на належний йому житловий будинок, хоча мав волю та бажав вчинити такий правочин. Позивач знав, що батько хворів та потребував допомоги, проте ухилився від надання такої допомоги батьку, який перебував в безпорадному стані через хворобу, але звернувся з позовом про визнання за ним права власності на ? частину житлового будинку. Це свідчить про те, що дана особа позбавлена будь яких моральних та етичних якостей. Він вважає, що саме він має право на визнання за ним права власності на увесь житловий будинок, так як саме він доглядав батька та саме такий стан відповідав волі та бажанню його батька. Фактично він прийняв дарунок у вигляді житлового будинку та земельної ділянки, проте позивач чинить йому перешкоди в користування житловим будинком та земельною ділянкою, тай сам у ньому не проживає. Батько віддав йому документи на будинок, земельну ділянку та ключі від будинку, він не відмовився від дарунка батька, прийняв його, проте позивач не дає можливості йому ним користуватися, чинить перешкоди в користуванні. Після смерті батька позивач вигнав його з будинку, змінив замок на вхідних дверях та заборонив йому заходити до будинку. В лютому 2017 року брат кинув ключі, залишив будинок відкритим, сказав, що він йому не потрібний. Він на даний час є одним законним власником земельної ділянки, набув її в законний спосіб. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності, є непорушним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Угоди щодо земельних ділянок, на яких розміщені будинки, будівлі і споруди, незалежно від прав на ці земельні ділянки, будинки, будівлі і споруди оформляються одним договором. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом в постанові Вищого господарського суду України від 20 травня 2015 у справі № 5024/2507/2011, у якій констатується, що земельним законодавством не передбачено автоматичного переходу права на земельні ділянки, а необхідне оформлення прав на них за визначеною процедурою, яку не можна підмінювати судовим рішенням. Колегія суддів Вищого господарського суду України у своїй постанові від 15 квітня 2015 у справі № 28/5005/5627/2012 на підтвердження висловленої вище думки також зазначає, що відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу та ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на будинок, споруду, що перебуває на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому самому обсязі, що був у попереднього землекористувача. На даний час земельна ділянка подарована йому, житловий будинок розміщений на належній йому земельній ділянці, а це в свою чергу свідчить про те, що позивач не зможе користуватися його земельною ділянкою. Про існування договору дарування земельної ділянки позивачу стало відомо ще в 2013 році з судового рішення Кагарлицького районного суду по цивільній справі. Сплинули всі строки позовної давності щодо визнання недійсним договору дарування, тому у позові позивачу необхідно відмовити.

Суд, вислухавши представника позивача, вивчивши письмові докази, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області.

ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження.

На день смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1

Тобто, спадкодавець ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 38645304, який йому належить на підставі свідоцтва про право власності від 26.11.1990 р.

Згідно матеріалів спадкової справи вбачається, що 07 лютого 2013 року позивач ОСОБА_2 подав заяву до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, при цьому вказав про існування ще одного спадкоємця - ОСОБА_3

20 квітня 2013 року відповідач ОСОБА_3 подав заяву до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, при цьому вказав про існування ще одного спадкоємця - ОСОБА_2

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», при розгляді справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ч. 1ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3, згідно договору дарування земельної ділянки, є власником земельної ділянки площею 0,0900 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно договору дарування земельної ділянки від 13.10.2012 р. вбачається, що на земельній ділянці , яка є предметом цього договору, розміщений житловий будинок з відповідними будівлями та спорудами, який належить ОСОБА_4, і який буде предметом окремого договору дарування між сторонами за цим договором після оформлення необхідних для цього документів.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця (ч.2 ст.1220 ЦК України).

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України право власності є непорушним, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з ч.1 ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, можливе тільки після подання оригіналів правовстановлюючих документів, щодо належності цього спадкодавцеві.

У разі відсутності вказаних вище документів, необхідних для оформлення спадщини, або у разі, неможливості надання спадкоємцями цих документів, питання щодо оформлення спадкових прав вирішується у судовому порядку. Також повідомлено, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії виноситься за заявою поданою особисто спадкоємцем, або за нотаріально посвідченою довіреністю особою, яку уповноважує спадкоємець отримати свідоцтво про право на спадщину

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до листа ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду справ про спадкування» при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року.

Позивач довів свої спадкові права, що є одним з двох спадкоємців за законом, хто прийняв спадщину після ОСОБА_4 та набув право на 1/2 частину всього належного на день смерті спадкодавцю майна, виходячи з рівності часток спадкоємців.

Оскільки нотаріусом листом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо вказаного нерухомого майна з законних підстав, то позивач може захистити і довести свої спадкові та майнові права у суді.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7визначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з абзацом 3 ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцем після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до глави 10 п. 4.15 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5 передбачено, що «видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкоємцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна».

Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" також роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" має місце роз'яснення щодо розгляду цивільних спорів, зокрема, у випадку неможливості спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. За змістом цих роз'яснень видно, що не міститься прямої заборони щодо визнання судом права власності за спадкоємцем на нерухоме майно в разі, коли спадкодавець на законних підставах володів та користувався цим майном, але відсутній оригінал правовстановлюючого документу або в силу об'єктивних причин спадкодавець не встиг за життя здійснити реєстрацію нерухомого майна в БТІ.

Частиною 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку,

Зі змісту ст.12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, судом встановлено, що позивач у справі має право на спадкування після смерті його батька ОСОБА_4, на 1/2 частину вищевказаного будинку.

Суд приходить до висновку, що відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на майно, що увійшло до складу спадщини не є перешкодою для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги, наявність у сторони по справі права на спадкування після смерті ОСОБА_4, прийняття позивачем по справі спадщини у встановленому законом порядку, належність майна, щодо якого заявлені позовні вимоги, спадкодавцю на день його смерті, наявність мотивованої відмови нотаріуса у видачі свідоцтв про право на спадщину, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вимоги позивача по справі є законними і обґрунтованими, не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб, обраний спосіб захисту відповідає вимогам закону та спрямований на захист спадкових прав ОСОБА_2

Що стосується тверджень відповідача у відзиву про те, що батько потребував допомоги, а відповідач її не надавав йому, то вказане питання вирішувалось вже у Кагарлицькому районному суді Київської області під час розгляду цивільної справи за позовом відповідача до позивача про усунення від спадкування, де вказане не знайшло свого підтвердження, тому суд вказане не може взяти до уваги при розгляді даної цивільної справи.

Стосовно твердження відповідача у відзиву щодо бажання спадкодавця залишити будинок лише відповідачу, не знайшло свого підтвердження, оскільки своє волевиявлення спадкодавець міг зробити і шляхом укладення заповіту, однак не зробив, оскільки відсутні будь - які заповіти кладені спадкодавцем.

Що стосується твердження відповідача у відзиву про те, що при переході права власності на земельну ділянку повинно переходити право власності на житловий будинок, у даному випадку не буде слушним, так як відповідач не є власником будинку, а є лише власником земельної ділянки згідно договору дарування, а власником будинку є ОСОБА_4, тому такий перехід права власності, який пропонує відповідач у відзиву не відповідатиме нормам діючого законодавства України.

Що стосується, яким чином позивач буде користуватись земельною ділянкою, власником якої є відповідач, то це питання позивач у даній цивільні справі не вирішує.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як роз'яснено в п. 48 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник позивача адвокат ОСОБА_1 надав розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно наданих розрахунків витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції становлять 3500,00 грн. та в апеляційній інстанції - 2800,00 грн., а всього - 6300,00 грн.

Такі розрахунки ґрунтуються на умовах укладеного з адвокатом договору про надання правової допомоги, актами прийому-передачі виконаних робіт, квитанціями про сплату їх вартості, відповідають обсягу виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), характером та складністю справи.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені останнім витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6300,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 4, 10, 12, 76-83, 258, 263-268 ЦПК України суд, -

вирішив:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування після ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку (загальна площа приміщень 104,90 кв.м., житлова площа 49,30 кв.м., допоміжна площа 55,60 кв.м.) з надвірними спорудами та будівлями (погріб з шийкою під -а1, прибудова під літ. а1, прибудова під літ. а2, прибудова під літ. а3, прибудова під літ. а4, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, сарай під літ. Г, сарай під літ. Ж, колодязь питний під літ L, вимощення під літ. t, огорожа під літ. h, убиральня під літ. Д), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 (проживання: АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) 6300 (шість тисяч триста) гривень 00 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до апеляційного суду Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22.06.2018 р.

Суддя І.І. Шевченко