ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1541/17

Провадження № 12-119гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради (далі - Управління, відповідач) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року (судді - Кропивна Л. В. - головуючий, Руденко М. А., Смірнова Л. Г.) та рішення Господарського суду Київської області від 11 липня 2017 року (суддя Ярема В. А.) у справі № 911/1541/17 Господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії ПАТ «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») до Управління про стягнення 60159,69 грн

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. ПАТ «Укртелеком» в особі Київської міської філії ПАТ «Укртелеком» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради про стягнення 60159,69 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за договором про порядок відшкодування витрат за надані житлово-комунальні послуги пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій державного бюджету № 09-22/07 від 09 липня 2015 року.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з січня по грудень 2015 року позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про охорону дитинства», проте відповідач не відшкодував позивачу витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за спірний період.

1.3. Як на правові підстави позову ПАТ «Укртелеком» посилається на приписи статей 525, 526, 530, 599, 610 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України.

1.4. Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Васильківської міської ради позовні вимоги не визнало.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 11 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року у справі № 911/1541/17 позов задоволено. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради на користь ПАТ «Укртелеком» в особі Київської обласної філії ПАТ «Укртелеком» 60159,69 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, та 1600,00 грн судового збору.

2.2. Місцевий господарський суд вказав, що відповідач в силу законодавчих приписів та умов укладеного з позивачем договору зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на підставі складених позивачем розрахунків за формою 2-пільга та актами за формою 3-пільга. Обов'язок відповідача по відшкодуванню витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян не ставиться у залежність від порядку та механізму здійснення бюджетних асигнувань на соціальне забезпечення населення. При цьому, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів.

2.3. Погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав також, що спір у цій справі виник між сторонами у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань і є приватно-правовим, а отже підвідомчий господарському суду.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

3.1. Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Васильківської міської ради подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року та рішення Господарського суду Київської області від 11 липня 2017 року у справі № 911/1541/17.

3.2. У касаційній скарзі відповідач просить судові рішення у цій справі скасувати, провадження у справі закрити.

3.3. Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає про те, що спори, які виникають під час здійснення органами казначейства розрахунково-касового обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, тобто, має місце порушення правил предметної юрисдикції.

3.4. Заявник зазначав, що, відшкодовуючи компенсацію за надані послуги споживачам, Управління здійснює владну управлінську функцію, яка встановлена Бюджетним кодексом України, Законом України «Про державний бюджет України на 2015 рік», постановою Кабінету Міністрів України №256 від 4 березня 2002 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету»; стягнення боргу з компенсації наданих пільгових послуг споживачам з суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав, який повинен реалізовуватися відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, а такий спір за своїм предметом та суб'єктним складом підвідомчий адміністративним судам України.

3.5. Крім того, заявник послався на те, що Управління, як розпорядник бюджетних коштів, керуючись Бюджетним кодексом України, приймає бюджетні зобов'язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань.

3.6. Серед іншого, скаржник звертав увагу на те, що всупереч положенням пункту 19 статті 5 Закону України «Про судовий збір» місцевий господарський суд прийняв рішення стягнути з Управління 1600 грн судового збору.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу разом із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року та рішення Господарського суду Київської області від 11 липня 2017 року у справі №911/1541/17 Господарського суду Київської області передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду встановив, що однією з підстав оскарження судових рішень відповідач вказав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, оскільки Управління є суб'єктом владних повноважень, а спір, що виник між сторонами у даній справі, носить публічно-правовий характер.

4.3. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 травні 2018 року прийнято до розгляду справу № 911/1541/17 (провадження № 12-119гс18) та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 06 червня 2018 року.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. ПАТ «Укртелеком», відокремленим підрозділом якого є Київська міська філія ПАТ «Укртелеком», є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам.

5.2. Сторони справи 9 липня 2015 року уклали договір про порядок відшкодування витрат за надані житлово-комунальні послуги пільговим категоріям громадянам за рахунок субвенцій державного бюджету №09-22/07, за змістом якого позивач надає житлово-комунальні послуги пільговикам міста Василькова, а відповідач зобов'язується своєчасно та в повному розмірі перераховувати виконавцю кошти для компенсації витрат по наданню пільг пільговим категоріям громадян.

5.3. У період з 1 січня по 31 грудня 2015 року позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на загальну суму 399213,38 грн, що підтверджується актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги.

5.4. За даними розрахунків та актів звіряння заборгованість відповідача з відшкодування коштів для компенсації витрат по наданню пільг (враховуючи наявність заборгованості за попередні періоди) складає 60159,69 грн.

5.5. У квітні 2017 року позивач звернувся з претензією до відповідача щодо відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в сумі 60159,69 грн.

5.6. Проте, відповідач у відповідь листом від 13 квітня 2017 року заперечив вказаний борг та повідомив, що видатки на відшкодування пільг на послуги зв'язку відсутні, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом

6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

6.1. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

6.2. ПАТ «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів на пільгових умовах відповідно до пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; пункту 11 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства».

6.3. Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

6.4. Закон України «Про телекомунікації» та Правила не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

6.5. Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.

6.6. Згідно з частиною шостою статті 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

6.7. За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 БК України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

6.8. На виконання вимог статті 102 БК України постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).

6.9. Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

6.10. Згідно з частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

6.11. У цивільних відносинах держава діє на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

6.12. За змістом статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

6.13. Позивач є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам за встановлену плату, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

6.14. Відповідач як розпорядник коштів на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих тим категоріям громадян, яким державою передбачені пільги з їх оплати, зобов'язаний здійснювати розрахунки з надавачами таких послуг.

6.15. З огляду на вказане вище, у позивача, який надав послуги зв'язку особам, що згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, виникло цивільне право на відшкодування частини вартості таких послуг зв'язку за рахунок держави як платника, а у відповідача як органу, через який діє держава у цих відносинах, обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані послуги.

6.16. Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

6.17. Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.18. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, - спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

6.19. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.

6.20. Поняття «суб'єкт владних повноважень» визначено у статті 3 КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

6.21. За визначенням, яке містилося в пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції за станом на час звернення з позовом) справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

6.22. Отже, у випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

6.23. Враховуючи, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року Управління праці та соцзахисту виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних правовідносинах, а між сторонами спору відсутні правовідносини влади та підпорядкування, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

6.24. Аналогічний правовий висновок про підвідомчість господарським судам спорів у відносинах щодо розрахунку за телекомунікаційні послуги, надані особам, які мають право на соціальні пільги, в яких боржник виступає не як суб'єкт владних повноважень, а перебуває у зобов'язальних правовідносинах, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/291/17, від 17 квітня 2018 року у справах №№ 906/621/17, 911/4249/16.

6.25. Не може бути взято до уваги також доводи про відсутність укладеного учасниками справи договору протягом січня-червня 2015 року, позаяк чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, а зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

6.26. Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

6.27. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

6.28. Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

6.29. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію та несе негативні наслідки відсутності такого правового регулювання.

6.30. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

6.31. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі -ЄСПЛ), а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

6.32. В рішеннях ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

6.33. Отже, суди правильно вказали, що відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, за спірний період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, а відсутність письмового договору протягом частини цього періоду чи бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання з відшкодування позивачу вартості наданих послуг.

6.34. За змістом статей 33, 34 ГПК України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами попередніх інстанцій) сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідач у цій справі не надав заперечень та доказів щодо необґрунтованості наведених позивачем розрахунків, змісту складених позивачем реєстрів осіб, які мають право на пільги.

6.35. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду відхиляє заперечення відповідача про його обов'язок здійснювати платежі у спірних правовідносинах лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років.

6.36. Враховуючи зазначені вище норми законодавства та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини щодо наявності заборгованості відповідача по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення у сумі 60159,69 грн, обґрунтованими є висновки судів про задоволення позову.

6.37. Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору на увагу не заслуговує, оскільки положення частини п'ятої статті 49 ГПК України (у відповідній редакції) передбачали, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

7. Щодо судового збору

7.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

7.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги Управління без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на відповідача.

8. Висновок про правильне застосування норм права

8.1.У відносинах щодо розрахунків з постачальниками телекомунікаційних послуг особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних правовідносинах.

8.2. Виходячи з положень статей 525, 526, 530 ЦК України і статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року та рішення Господарського суду Київської області від 11 липня 2017 року у справі № 911/1541/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 18 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. І. Рогач

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська