ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року                                                        

м.Суми

Справа №591/6956/16-ц

Провадження № 22-ц/788/1056/18

Апеляційний суд Сумської області  в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого           Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),    

суддів                      Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,

за участю секретаря судового засідання  Назарової О.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідачі: Сумська міська рада, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Червоносільська»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які не брали участь у справі, на рішення Сумського районного суду Сумської області в складі судді Дашутіна І.В. від 05 березня 2018 року, ухвалене у м. Суми,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII  від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 пред’явила до суду позов до Сумської міської ради, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми про визнання права користування жилим приміщенням і зобов’язання вчинити певні дії.

Позов мотивований тим, що наймачем квартири №7, що у будинку № 2 по вулиці Аерофлотській у місті Суми, був ОСОБА_5, який помер 20 червня 2013 року.

Позивач із середини дев’яностих років до дня смерті наймача проживала без реєстрації  у спірній квартирі як член його родини. З 1999 року ОСОБА_1 зареєстрована у кімнаті 29, буд. 3-А, вул. 20 років Перемоги, м. Суми.

За життя ОСОБА_5 мав намір приватизувати спірну квартиру і зареєструвати у ній ОСОБА_1, яку нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив вирішувати в компетентних установах та організаціях будь-які питання, що пов’язані з приватизацією квартири.

У 2012 році ОСОБА_5 склав заповіт, за яким заповів позивачеві усе своє майно.

ОСОБА_1, посилаючись на те, що вона була вселена у квартиру АДРЕСА_1 на законних підставах, проживає у жилому приміщенні понад 25 років, є спадкоємицею померлого за заповітом, просила відповідно до вимог  ст. 106 ЖК України визнати за нею право користування спірним житловим приміщенням, змінити договір найму і зобов'язати  Сумську міську раду (Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми») вчинити дії щодо реєстрації позивача за місцем проживання (ас. 3-7).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 14.02 2017, яка постановлена без видалення до нарадчої кімнати і занесена до журналу судового засідання, за заявою позивача співвідповідачем залучено  Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Червоносільська» (ас. 49зв.).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 24 липня 2017 року цивільну справу  №591/6956/16-ц на підставі  п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України 2004 року передано на розгляд Сумському районному суду Сумської області (ас. 77).

Сумський районний суд Сумської області рішенням від 05 березня 2018 року вирішив позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право проживання та найму житла (квартири) за адресою: АДРЕСА_2.

Зобов’язати Сумську міську раду  (Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми») здійснити реєстрацію ОСОБА_1 за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення мотивовано тим, що позивач тривалий час на законних підставах проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2, в яку вселилась як член сім’ї наймача ОСОБА_5 за згодою останнього, а тому набула право користування жилим приміщенням. Унаслідок смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. До ОСОБА_1, яка є спадкоємцем за заповітом, перейшли  усі права і обов’язки спадкодавця за договором найму житла, згідно з частиною 1 статті 1232-1 ЦК України (ас. 128-130).

У травні 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які не брали участь у справі, подали апеляційну скаргу  на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24 липня 2017 року і на рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 березня 2018 року (ас. 142-145).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 01 червня 2018 року поновлено особам, які подали апеляційну скаргу, строк на апеляційне оскарження рішення суду і відкрито апеляційне провадження у даній справі (ас. 162).

Ухвалою цього ж суду від 05 червня 2018 року у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24 липня 2017 року відмовлено, скаргу повернуто без розгляду (ас. 165).

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які не брали участь у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що особи, які подали апеляційну скаргу, зареєстровані у спірній квартирі, згоди на вселення позивача не надавали, а тому суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Крім того, рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки спір виник щодо нерухомого майна, яке не входить до складу спадщини, що відкрилась внаслідок смерті  20 червня 2013 року ОСОБА_5, оскільки квартира не є приватизованою і не належала спадкодавцю на праві приватної власності.

Позивач ОСОБА_1 подала в письмовій формі відзив на апеляційну скаргу, яку просила залишити без задоволення з тих підстав, що суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, які подали апеляційну скаргу, з огляду на те, що в будинку №2 по вулиці Аерофлотській  м. Суми  наявна невідповідність нумерації житлових приміщень, а ОСОБА_4 проживають не в спірній квартирі, а в іншій. На час вселення позивача у спірну квартиру наймач ОСОБА_5 проживав один, а тому згода заявників на її вселення не вимагалась. Щодо висновку суду  про перехід до спадкоємця в порядку спадкування за заповітом усіх прав та обов’язків спадкодавця, у тому числі за договором найму житла, то суд правильно застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 1232-1 ЦК України. Крім того, справа розглянута з додержанням правил підсудності за місцезнаходженням балансоутримувача.

Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу до початку перегляду справи судом апеляційної інстанції не надійшли.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Позивач ОСОБА_1 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду  без змін з підстав, наведених у відзиві.

Інші учасники справи не з'явились, про дату, час і місце засідання суду повідомлені.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 вселилась у квартиру № 7, що в будинку № 2 по вулиці Аерофлотській у м. Суми,  за згодою основного наймача ОСОБА_5, в якій проживає по теперішній час.

Зареєстрована позивач у кімнаті 29 будинку 3«А» по вул. 20 років Перемоги м. Суми.

29 червня 2013 року помер ОСОБА_5, спадкоємцем за заповітом якого є ОСОБА_1  

Установивши ці обставини, керуючись ст. 106 ЖК України, ч. 1 ст. 1232-1 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 набула право користування спірним жилим приміщенням, в якому проживає без реєстрації близько 25 років і до якої у порядку спадкування перейшли усі права та обов'язки спадкодавця за договором найму житла, який є одним із видів правовідносин оренди; а тому є підстави для визнання за нею права проживання і найму квартири № 7, зобов’язання відповідача зареєструвати її за місцем фактичного проживання.

Однак повністю погодитись  з таким висновком суду не можна з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою, п’ятою статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема,  вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Установлено, що предметом і підставою даного позову є визнання права користування жилим приміщенням, зміна договору найму жилого приміщення, які регулюються статтями 65, 103, 106 ЖК УРСР.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

За загальним правилом, передбаченим статтею 103 ЖК України, договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.

Статтею 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для вселення в жиле приміщення, зміни договору найму жилого приміщення необхідною умовою, крім іншого, є згода членів сім'ї наймача.

Апеляційна скарга подана особами, які не брали участь у справі.  Обґрунтовуючи своє право апеляційного оскарження, вони посилались на те, що ОСОБА_4  зареєстрована і проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 09 листопада 2002 року, а ОСОБА_2, ОСОБА_3І - з 22 березня 2005 року, що підтверджується довідкою про склад сім'ї № 14.03-08/6536 від 10.05.2018 і довідками про реєстрацію від 17.05.2018 (ас. 148, 149-151).

Факт реєстрації і проживання ОСОБА_3 у квартирі № 7  визнається позивачем, про що зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано копії квитанцій на оплату комунальних послуг, наданих споживачам кв. 7, у тому числі  ОСОБА_4

Тобто, на час пред'явлення даного позову у жилому приміщенні № 7 були зареєстровані і проживали ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а тому при вирішенні питання про визнання права користування, зміну договору найму жилого приміщення відповідно до наведених норм права обов’язковим є з'ясування думки усіх повнолітніх членів сім'ї наймача.

Крім того, задовольняючи позов з підстав ст. 106 ЖК України, суд першої інстанції не врахував, що згідно з частиною 2 статті 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина  наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визначено й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відтак, визначаючи коло членів сім’ї наймача, частина 2 статті 64 ЖК України розділила їх на дві групи. Одні з них належать до членів сім’ї наймача, інші можуть бути визнані такими. Друга група «може бути визнана» членами сім’ї наймача, якщо доведе наявність необхідних для того обставин. Її складають інші особи, які постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб, як правило, належать родичі та особи, які перебувають з наймачем у родинних стосунках.

Разом з тим, судом установлено, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї наймача, до яких належать дружина, його діти і батьки, а тому законодавчо віднесена до інших осіб, які можуть бути визнані членом сім’ї наймача. Однак, позивач, порушуючи питання про зміну умов договору найму житлового приміщення на підставі ст. 106 ЖК України, вимоги про визнання її членом сім’ї наймача не заявила.

Отже, суд першої інстанції під час ухвалення рішення не вирішив питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, зокрема не з'ясував коло осіб, які проживають і зареєстровані у спірному жилому приміщенні,  а тому прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; а наведені у відзиві ОСОБА_1 аргументи, що оскаржене рішення не стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків осіб, які подали апеляційну скаргу, - відхиляє.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання у відзиві на невідповідність документальної нумерації квартир у будинку № 2 по вул. Аерофлотській м. Суми фактичній не спростовує доводів апеляційної скарги про прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки довідками компетентного органу, які є належними доказами, підтверджується факт реєстрації ОСОБА_4 у квартирі № 7.

Щодо наведених у відзиві вимог позивача зобов’язати Сумську міську раду, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» усунути невідповідність нумерації квартир в будинку № 2 по вулиці Аерофлотській у м. Суми і реєстрації мешканців  фактично існуючому порядку, то такі вимоги не були заявлені під час розгляду справи в суді першої інстанції, а відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України в редакції, яка діяла на час пред'явлення ОСОБА_1 позову до суду першої інстанції, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 30 ЦПК України, чинного  на час ухвалення рішення.

Тобто, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, встановлено виключну підсудність.

У пункті 42 постанови  Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз’яснено, що згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно – предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Установлено, що позов пред'явлено про право користування нерухомим майном; про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, а тому для цього позову встановлено виключну підсудність.

Судом установлено і це визнається учасниками справи, що місцезнаходженням спірного жилого приміщення  є вулиця Аерофлотська (Зарічний район) м. Суми, що підтверджується рішенням Сумської міської ради від 30 березня 2016 року №507-МР «Про затвердження Реєстру назв вулиць (площ, провулків, проїздів, проспектів тощо) розташованих на території міста Суми», відтак, за встановленою законом підсудністю справу слід розглядати  Зарічному районному суду м. Суми, який ухвалою від 24 липня 2017 року передав справу на розгляд Сумському районному суду Сумської області з тих підстав, що спірний будинок №2 по вул. Аерофлотській знаходиться на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Червоносільська» (с.Червоне  Сумського району), а тому справу розглянуто з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги щодо порушення правил територіальної юрисдикції, а аргументи відзиву відхиляє, оскільки позови про право користування жилим приміщенням і про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, пред'являються за місцезнаходженням нерухомого майна, а не за місцезнаходженням юридичної особи – балансоутримувача.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частиною четвертою статті 5 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

У силу статей 1, 3, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно  мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Пленум Верховного Суду України в частині п’ятій пункту 13 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” зазначив, що в разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленною заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленною заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Про саме таке застосування Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» йдеться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

У справі, яка переглядається, ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (ас. 18). За життя він звертався до Комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», Агрофірми «Червоносільської», Виконкому Сумської міської ради, Управління комунального майна Сумської міської ради (ас. 21, 22, 23) з метою приватизації квартири. Проте йому було відмовлено у приватизації з тих підстав, що житловий будинок №2 по вулиці Аерофлотській м. Суми до комунальної власності територіальної громади міста Суми не передавався (ас. 24, 24). Відмову у приватизації заявник не оскаржував.

Ця обставина визнана позивачем у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Проте суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини щодо звернення ОСОБА_5 з питання приватизації спірного жилого приміщення, чи було прийнято компетентним органом рішення про приватизацію з додержанням встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, чи перейшло до його  спадкоємців у порядку спадкування право вимагати за ними права власності на таку квартиру.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення повно і всебічно не з'ясував обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин і нормою матеріального права, яка підлягає  застосуванню до   них, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо заявленої ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу вимоги постановити окрему ухвалу стосовно Сумської міської ради, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч. 1 ст. 262 ЦПК).

Ураховуючи, що порушення законодавства або недоліки в діяльності Сумської міської ради судом апеляційної інстанції не встановлені, відсутні підстави для постановлення окремої ухвали, про що просить ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу.  

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю 

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення у даній справі з порушенням правил виключної підсудності, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з направленням справи для розгляду за підсудністю до Зарічного районного суду м. Суми.

Керуючись ст. 367, п. 5 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 378, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 березня 2018 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Червоносільська» про визнання права користування жилим приміщенням, зміну договору найму жилого приміщення, зобов’язання вчинити певні дії направити на розгляд до Зарічного районного суду м. Суми за встановленою законом підсудністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга подається  протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий                                                              О.М.Біляєва

Судді:                                                                         О.Ю.Кононенко

                                                                                             ОСОБА_7

Дата складення повного судового рішення – 26 червня 2018 року

ОСОБА_8Біляєва