Справа № 428/364/18

Провадження № 22ц/782/489/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року. м.Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Кострицького В.В.,

суддів: Коновалової В.А., Єрмакова Ю.В.,

за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.,

участники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2018 року (суддя Журавель Т.С.), у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

ПОСТАНОВИВ:

В січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, з урахуванням уточнення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини від всіх видів доходу щомісячно, але не меньше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.04.2016 року і до повноліття дитини

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання мають доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, поваги і взаємної любові. Шлюбні відносини припинені у серпні 2016 року, відповідач пішла з сім'ї. Донька залишилася проживати з позивачем та перебуває на його утриманні. Відповідач вихованням доньки не займається, її життям не цікавиться, спілкуватись з дитиною і брати участь у її вихованні не бажає. Таким чином, відповідач самоусунулася від виконання батьківських обов'язків, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не застосував закон, а саме ч. 1 ст. 164 СК України, яка підлягала застосуванню оскільки відповідач ухиляється від своїх обов'язків по вихованню дитини, відповідачем не надано доказів спростування ухилення від виконання батьківських обов'язків. Судом зроблено помилковий висновок, в частині твердження позивача про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною. Також не взято до уваги, що відповідачем не надано жодних доказів, які могли б спростувати позовні вимоги позивача.

Крім того, на думку апелянта, суд не звернув увагу та зовсім не надав оцінки висновку органу опіки та піклування виконкому Краснодонської міської ради за 2014 рік про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, який підтвердив висновок Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради № 6070 від 11.12.2017 року про згоду на позбавлення відповідача батьківських прав.

Представником відповідача, у встановлений судом строк, було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга є безпідставною, з огляду на таке (т.2 а.с.16-17).

Щодо ненадання відповідачем доказів спростування ухилення від виконання батьківських обов'язків зазначено, що через загрози позивача фізичною розправою, відповідач, побоюючись за власне здоров'я та життя і здоров'я її сина, не зверталась ні до поліції, ні до служби у справах дітей, оскільки сподівалась, що все минеться само собою, що позивач заспокоїться та через проміжок часу все налагодиться, а сімейні відносини вдасться зберегти. Проте позивач не просто вигнав відповідача з дому, а й не віддав їй їх спільну доньку, повідомивши, що донька буде мешкати з ним. Наявні в матеріалах справи аудіо докази, цілковито підтверджують той факт, що саме позивач чинив перешкоди в спілкуванні відповідача з дитиною та вводив суд в оману, вказуючи на небажання відповідача виконувати свої батьківськи обов'язки.

Щодо тверджень позивача, що суд не звернув увагу на висновки Краснодонської міської ради за 2014 рік та Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради № 6070 від 11.12.2017 у відзиві зазначено, що висновок Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради неможна вважати неупередженим, через те, що зроблений він виключно на твердженнях позивача та виключно на документах, що були надані позивачем. Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради навіть не намагалась знайти мати дівчинки та взяти в неї будь-які пояснення. Крім того, позивач навмисно намагався ввести суд в оману, та повідомляв, що він не знає де знаходиться відповідач. Також не відомо якими документами та поясненнями обґрунтовувався висновок Краснодонської міської ради за 2014 рік.

Щодо тверджень позивача, що відповідач надав суду копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.03.2016 року, яке не набрало законної сили у відзиві зазначено, що вказане рішення набрало законної сили 11.11.2016 року і відповідач надав його копію разом з відзивом. Вказане рішення не виконувалось оскільки відповідач вважав що примусове виконання рішення напевне негативно позначиться на психічному та емоційному стані дитини.

В ході апеляційного розгляду справи позивач його представник та третя особа підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача та відповідачка просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами;

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів

3)показанями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає у повній мірі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем не доведено обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (т.1, а.с.9,98), від спільного проживання мають доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.4), яка проживає разом з позивачем (т.1, а.с.8,16).

Зі змісту довідки Комунального дошкільного навчального закладу комбінованого типу № 24 «Сніжинка» № 37 від 27.11.2017 року, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує ДНЗ Ш4 м. Сєвєродонецька, з 10.10.2016 року по теперішній час. Мати, ОСОБА_3, участі у вихованні дочки не приймає, жодного разу в дошкільному закладі не була. Приводить та забирає дитину, відвідує батьківські збори батько ОСОБА_6.(т.1, а.с.17).

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Згідно з пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.

Відповідно до пункту 15 Постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, (далі - Конвенція) держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З висновку Сєвєродонецької міської ради № 6070 від 11.12.2017 року вбачається, що на думку Органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, слід позбавити батьківських прав стосовно її малолітньої доньки - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також зі змісту вказаного висновку вбачається, що позивачем створені належні умови для проживання та виховання дитини. ОСОБА_3 тривалий час з донькою не проживає, веде мігруючий спосіб життя. Вихованням дитини на займається, не цікавиться станом здоров'я доньки, байдуже ставиться до виконання батьківських обов'язків, матеріально дитину не утримує.

Разом з тим, у відповідності до копії паспорта НОМЕР_2, виданого 19.07.2016 року Сєвєродонецьким МВ УДМС України в Луганській області, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою: , буд. 41, кв. 103 (т.1, а.с.81).

З довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6332242633 від 19.06.2017 року вказано, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з неповнолітнім ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстровані за адресою: , буд. 41, кв. 103 та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.69).

Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 12.11.2009 року батьками дитини є ОСОБА_8 та ОСОБА_3 (т.1, а.с.75).

У відповідності до свідоцтва про зміну імені НОМЕР_4 від 23.08.2012 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, змінила своє прізвище на ОСОБА_3 (т.1, а.с.76).

ОСОБА_3 з 14.08.2017 року працює в ПАО «Акцент-Банк» на посаді спеціаліста з обслуговування клієнтів, що підтверджується копією довідки № 20180312АВАN5W00000000395 від 12.03.2018 року та копією трудової книжки на ім'я ОСОБА_3 НОМЕР_5 від 25.12.2006 року (т.1, а.с.83,85-89).

Згідно характеристики ОСОБА_3 характеризується позитивно (т.1, а.с.84).

У відповідності до довідки ПАО «Акцент-Банк» від 12.03.2018 року середній дохід ОСОБА_3 становить 7375,01 грн. (т.1, а.с.90).

05.05.2017 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 укладено договір найму квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.91).

21.02.2013 року приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_12 засвідчено справжність підпису ОСОБА_10 у заяві, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_7, повідомляє, що усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї будь-якого примусу з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, дає згоду на проживання її малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_1. ОСОБА_10, згодна, щоб у випадку позбавлення її батьків прав по відношенню до її доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд розглянув цю справу без її присутності (т.1, а.с.20).

Згідно копії заяви ОСОБА_10 від 07.12.2015 року, справжність підпису у якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, ОСОБА_10, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї будь-якого примусу з боку інших осіб, відповідно до власного волевиявлення, повідомляє, що заперечує проти проживання її малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_1, а також заперечує проти реєстрації постійного або тимчасового місця проживання її доньки за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 або за будь-якою іншою, вказаною ним, адресою. ОСОБА_10, також заперечує проти позбавлення її батьківських прав по відношенню до її доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також заперечує проти розгляду такої справи в суді чи будь-якому іншому органі без її участі. Заяву від її імені, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_12, 21.02.2013 року за реєстровим № 169, просить до уваги не брати (т.1, а.с.82).

Квитанціями від 19.03.2015 року, від 24.03.2015 року та від 29.04.2015 року підтверджується перерахування ОСОБА_3 ОСОБА_1 грошових коштів на утримання доньки - ОСОБА_6 в сумах відповідно 4000 грн., 1000 грн. та 2000 грн. (т.1, а.с.77-78).

Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23.02.2018 року шлюб, зареєстрований 24.06.2016р. Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, актовий запис №278, між ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_8, і.н. НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_4, паспорт НОМЕР_6, виданий Краснодонським МВГУМВС України в Луганській області 03.06.2009р.) і ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3., місце проживанняАДРЕСА_5_1, паспорт НОМЕР_7, виданий Краснодонським МВУДМС України 20.09.2012р.), розірвано (т.1, а.с.98).

Згідно ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як роз'яснив Верховний Суд України в Узагальненні «Практика розгляду судами справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми» від 11 грудня 2008 року, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав для встановлення обставин справи суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції та обґрунтувань. Також згідно із ч.4 ст.19 СК обов'язковою є участь у справі органу опіки та піклування. Суду слід витребувати від цього органу письмовий висновок відповідно до ч.5 ст.19 СК, а також може допитати представника цього органу в судовому засіданні.

Слід звернути увагу на те, що згідно з ч.6. ст.19 СК суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В судовому засіданні встановлено, що на засіданні комісії від 11.12.2017 року щодо вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав остання не була присутня. В письмових запереченнях на позовну заяву вказується, що будь-яких звернень, вимог чи запрошень від органу опіки та піклування до відповідача не надходило, зазначене підтверджується поясненнями головного спеціалісту сектору з опіки та піклування служби у справах дітей ОСОБА_15 які вона надала в суді апеляційної інстанції, а тому висновок Сєвєродонецької міської ради № 6070 від 11.12.2017 року, про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки є необґрунтованим, оскільки не враховано позицію відповідача. В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка пояснила , що не оскаржила висновок Краснодонської міської ради за 2014 рік , так як почалися військові дії і вона була вимушена виїхати за межі АТО.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 7 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (абз. 2 п. 18 вищезгаданої Постанови).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Вірно послався на рішення Європейського суду від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України». Однак, судова колегія, вважає помилковим посилання суду на Принцип 6 Декларації прав дитини, так як зазначений нормативний акт не є частиною ратифікованого національного законодавства.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позивач належним чином не вмотивував власних доводів про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Даних про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо власної доньки, або даних про те, що до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, недоведеність фактів ухиляння відповідача від виховання дитини та свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками.

За приписами статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував пояснення сторін у справі, особу відповідача, інтереси малолітньої дитини та відносини, що склались між її батьками, а також виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вищевикладеного апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у даній справі ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає необхідним залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374 - 375 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 27.06.2018 року.

Головуючий:

Судді: