Судове рішення #72317
АС-13/147-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 "27" липня 2006 р.  об 15 год. 30 хвил. в м. Харкові              Справа № АС-13/147-06

вх. № 4279/1-13


Судова колегія господарського суду Харківської області у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.

суддя Мамалуй О.О.

суддя Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Зіміна К.В.

представників сторін :

позивача - Оковита А. Є., дов. № 45/11 від 07.04.06 р., Рубаненко Л. В., дов. № 47/11 від 07.04.06 р., Основіна К. Л., дов. № 46/11 від 07.04.06 р.;

1 відповідача - Лукашина І. А., дов. № 2251/10/10-026 від 17.03.06 р., Ліщенко Н. І., дов. № 6427/10/10-026 від 27.07.06 р., Демченко О. С., дов. № 4027/10/10-026 від 03.09.05 р.;

2 відповідача - Свістунов І. В., дов. № 3764/10/10-108 від 19.09.05 р.;

3 особи - АБ "Факторіал - банк" - Гриньова Л. М., дов. б/н від 24.02.06 р.;

по справі за позовом  ВАТ "Харківський підшипниковий завод" м. Х-в   

до  Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, ДПА у Харківській області 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АБ "Факторіал-Банк", м. Харків

про визнання нечинним повідомлень  


ВСТАНОВИЛА:


Позивач, ВАТ „Харківський підшипниковий завод”, просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Харкова № 0000810815/0 від 20.12.05 р., № 0000810815/1 від 18.01.06 р. та № 0000810815/2 від 29.03.06 р. про визначення податкових зобов’язань по ПДВ в сумі 4387,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 2193,5 грн., № 0000830815/0 від 20.12.05 р., № 0000830815/1 від 18.01.06 р. та № 0000830815/2 від 29.03.06 р. в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 457021,49 грн., рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Харкова № 320/10/41-017 від 18.01.06 р. про результати розгляду скарг та рішення ДПА Харківської області № 7/11 від 30.01.06 р. в частині оскаржуваних вимог як неправомірні та прийняті всупереч приписам чинного законодавства та фактичним обставинам, посилаючись на положення законів України „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Узагальнюючого податкового роз’яснення щодо застосування норм ст. 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, затвердженого наказом ДПА України № 641 від 30.12.03 р., ЦК України.

Перший відповідач, СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Харкова, позовні вимоги не визнає, посилаючись на результати перевірки.

Другий відповідач, ДПА Харківської області (залучений 27.04.06 р.), проти позову заперечує, посилаючись на результати перевірки та розгляду скарги.

Справа розглядається в порядку КАС України.

Надані документи свідчать, що працівниками СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Харкова була проведена планова виїзна документальна перевірка підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.04 р. по 01.07.05 р., валютного законодавства за період з 01.04.04 р. по 01.07.05 р. та ПДВ по 01.10.05 р., результати якої викладені в акті перевірки від 12.12.05 р.

В акті записано, що при перевірці правильності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні придбання та сум коригування перевіряючими були виявлені порушення підприємством вимог п. 7.4.4 ст. 7 Закону України „Про ПДВ”, що спричинило завищення суми податкового кредиту у липні 2004 р. на 4387,0 грн. Дані порушення пов’язані з тим, що підприємство до складу податкового кредиту віднесло податкові накладні № 122 від 11.02.04 р. (ПДВ в сумі 4321,28 грн. по придбанню стели вартістю 18174,0 грн., стійки вартістю 2625,0 грн., прапори вартістю 797,4 грн.) та № 149 від 30.06.04 р. на суму ПДВ 66,0 грн. (придбання цокольної частини флагштоків вартістю 330,0 грн.), отримані від ТОВ „Віра!” в межах договору № 16 від 05.05.04 р.

В бухгалтерському обліку вказані операції відображені в оборотно-сальдових відомостях по рахунку 6311 „Розрахунки з постачальниками робіт, послуг” згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг), (а не придбання основних фондів по видатковим накладним) № ОУ-0000022 від 30.06.04 р. у сумі 18184,0 грн., ПДВ 3636,8 грн. - виготовлення та установка стели - у серпні 2004 р., № ОУ-0000035 від 30.06.04 р. у сумі 330,0 грн., ПДВ 66,0 грн. - цокольна частина флагштоків - у серпні 2004 р., № ОУ-0000023  від 30.06.04 р. у сумі 2625,0 грн., ПДВ 525,0 грн. - виготовлення та установка стоїк - у вересні 2004 р.

Перевіряючі вказують на те, що проводкою ця операція була відображена як Д-т 949 „Інші операційні витрати” К-т 6311 та до валових витрат підприємства у звітних періодах не віднесено та на момент проведення перевірки на балансі підприємства як основний засіб не перебуває.

Оскільки вказані витрати відображені на Д-т рахунку 949 „Інші операційні витрати”, перевіряючими зроблений висновок про те, що підприємство придбало вказану стелу за рахунок власного прибутку.

Посилаючись на приписи п. 8.1.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в якому під терміном „невиробничі фонди” розуміються капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку і до таких невиробничих фондів відносяться, зокрема, капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із п. 8.2.2 цієї статті, перевіряючими зроблений висновок стосовного того, що  стела є невиробничим фондом.

Оскільки придбання даної стели не пов’язано з підготовкою, організацією та веденням виробництва, тому витрати, пов’язані з цим придбанням не можуть бути віднесені до валових витрат відповідно до п. 5.2.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Зважаючи на те, що згідно приписів п. 7.4.1 ст. 7 Закону України „Про ПДВ” податковий кредит складається із сум податків, сплачених підприємством у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) на митній території України та за її межами, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, то з урахуванням положень п. 7.4.4 ст. 7 цього Закону, в якому встановлено, що у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв’язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються, перевіряючими в акті перевірки зроблений висновок про неправомірне включення до податкового кредиту у липні 2004 р. суму ПДВ 4387,0 грн.  

Як вказує відповідач, під час перевірки посадовими особами підприємства письмові пояснення та копії документів щодо встановленого порушення не надавалися.

В позові та поясненнях представників в судовому засіданні позивач наполягає на тому, що збудована стела використовувалася в господарській діяльності підприємства, оскільки вона розташована перед адміністративним корпусом та на ній розміщена інформація про підприємство (назва підприємства та відомості про місце розташування). Метою розміщення такої інформації є залучення до співробітництва контрагентів для виконання функцій господарсько-виробничої діяльності – продажу виробленої заводом продукції.

Крім того, позивач підтвердив, що на час перевірки витрати на виготовлення та установку стели відносилися до „інших операційних витрат”, але після отримання акту перевірки було проведене коригування і ці витрати були зараховані на рахунок 109 „Інші основні засоби”.

Суд вважає необхідним відмітити, що відповідно приписам п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому (п. 5.2.1 ст. 5 Закону) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених  п.п.  5.3-5.7 цієї статті.

В п. 5.3.2 ст. 5 Закону, на яку посилається відповідач, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із ст.ст. 8 і 9 та п. 7.9.4 цього Закону.

Як встановлено судом і це не спростовано відповідачем, стела дійсно розташована перед адміністративним корпусом підприємства і на ній розміщена інформація про підприємство та продукцію, яка ним виробляється. За таких обставин ця будова використовується для організації продажу продукції товаровиробника, тобто в його господарській діяльності. За таких обставин перевіряючими зроблена довільна оцінка призначення споруди.

Також слід відмітити, що порядок відображення окремих операцій в бухгалтерському обліку не може перевіряючими використовуватися для визначення бази оподаткування податком на прибуток та ПДВ без дослідження і врахування документів первинного бухгалтерського обліку та звітності, оскільки об’єктом оподаткування податком на прибуток є доходи та витрати у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, а ПДВ – операції платника податків. В законах України „Про оподаткування прибутку підприємств” та „Про ПДВ” відсутні норми, які б пов’язували визначення бази оподаткування від того, яким чином здійснений бухгалтерський облік цих витрат або надходжень.

В п. 7.4.1 ст. 7 Закону України „Про ПДВ” (в редакції, що діяла на час проведення операцій) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,  сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва  (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Оскільки стела з інформацією про підприємство відноситься до основних фондів,  які підлягають амортизації, то підприємство правомірно віднесла суму ПДВ (при наявності належним чином оформлених податкових накладних, що відповідачем не заперечується) до податкового кредиту відповідного періоду. А тому висновки акту перевірки в цій частині зроблені при довільному тлумаченні господарських операцій і без дослідження первинних документів податкового обліку.

Зважаючи на те, що відповідач не виконав вимоги п. 2 ст. 71 КАС України і не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0000810815/0 від 20.12.05 р., в цій частині позов підлягає задоволенню.

В акті перевірки записано, що при перевірці питань дотримання вимог чинного валютного законодавства за період з 01.04.04 р. по 01.07.05 р. перевіряючими були виявлені порушення вимог ст. 1 та ст. 2 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, що спричинило нарахування в прядку ст. 4 цього Закону пені в сумі 460694,64 грн., в т.ч. за несвоєчасне надходження валютної виручки в сумі 457021,49 грн.

Як вказують перевіряючі, ними був досліджений експортний контракт № 42 від 13.04.04 р., укладений позивачем (продавець) з ЗАТ „Бєленергомаштранс” (Росія) (покупець) на поставку останньому продукції власного виробництва. У виконання даного контракту підприємство відвантажило покупцю продукцію на суму 3895855,0 руб РФ, що підтверджено ВМД № 412620 від 03.11.04 р. Граничний термін надходження валютної виручки по вказаній операції настав 01.02.05 р. В межах встановленого строку на банківський рахунок підприємства надійшли кошти не в повній сумі. Станом на 02.02.05 р. заборгованість покупця становила суму 1696682,85 руб РФ і ці кошти надійшли 03.03.05 р., тобто за межами граничного строку з затримкою на 2 дні.

Наступне відвантаження товарів підприємством здійснено 03.11.04 р. на суму 3895855,0 руб РФ, що підтверджено ВМД № 412621, але за межами встановленого граничного строку для отримання валютної виручки на рахунок підприємства надійшли кошти в сумі 2692537,85 грн. із затримкою на 6 днів.

При відвантаженні товарів 10.11.04 р. (ВМД № 412666) валютна виручка підприємству в сумі 157897,85 руб РФ надійшла із затримкою на 7 днів. При відвантаженні товарів 11.11.04 р. (ВМД № 412686) виручка в сумі 1613416,35 руб РФ надійшла з запізненням на 12 днів.

Аналогічні порушення строків надходженні валютної виручки за поставлені в межах контракту № 42 від 13.04.04 р. були виявлені і в при подальших поставках (перелік поставок та кількість днів затримки надходження валютної виручки наведені на стор. 70 – 73 акту перевірки).

Крім того, перевіряючими був досліджений контракт № 11/1 від 11.01.05 р., за яким позивач (покупець) мав отримати від ЗАТ „Бєленергомаштранс” (Росія) (продавець) та оплатити товар в асортименті, кількості та цінами, визначеними у специфікації на загальну суму 100000000,0 руб РФ. Сторони узгодили, що оплата за товари повинна здійснювати передоплатою 100% його вартості. Відвантаження товарів передбачена протягом 80 днів від проведеної передоплати.

Перевіряючими було встановлено, що оплата по вказаному контракту не проводилася, а товари не отримувалися. Але при перевірці підприємством була надана угода від 31.01.05 р. про залік однорідних вимог за контрактами № 42 від 13.04.04 р. та контрактом № 11/1 від 11.01.05 р. на суму взаємної заборгованості в розмірі 74308483,47 руб РФ. Дана угода також встановлювала, що заборгованість ЗАТ „Бєленергомаштранс” (Росія) перед позивачем буде дорівнювати 8104515,58 руб РФ, а заборгованість позивача перед контрагентом відсутні.

В подальшому листом від 21.03.05 р. ЗАТ „Бєленергомаштранс” (Росія) повідомило підприємство про неможливість виконання зобов’язань по контракту № 11/1 від 11.01.05 р. та запропонувало переглянути умови цього контракту у частині анулювання специфікації №№ 1, 2, 3, розірвати договір № 42 від 13.04.04 р. та внести зміни до угоди від 31.01.05 р. про залік однорідних вимог у зв’язку з тим, що ним (ЗАТ „Бєленергомаштранс”) у лютому та березні 2005 р. здійснювалися платежі за контрактом № 42 від 13.04.04 р.

За даними відповідача внесення змін до контракту № 11/1 від 11.01.05 р. та розірвання контракту № 42 від 13.04.04 р. не відбувалося. Але додатковою угодою від 25.03.05 р. до угоди про залік зустрічних однорідних вимог від 31.01.05 р. були внесені зміни стосовно того, що станом на 25.03.05 р. сторони мають взаємну заборгованість по контракту № 11/1 від 11.01.05 р. та контракту № 42 від 13.04.04 р. в розмірі 74308438,47 руб РФ. Але, з урахуванням розірвання договору № 42 від 13.04.04 р. і частковим скасуванням контракту № 11/1 від 11.01.05 р., сторони домовилися, що після укладання цієї угоди вони не мають взаємної заборгованості.

Проте, за даними перевіряючих, на час укладання вищевказаної додаткової угоди заборгованості ЗАТ „Бєленергомаштранс” перед позивачем в межах контракту № 42 була погашена шляхом перерахування на банківський рахунок підприємства коштів (перелік платіжних документів на перерахування коштів наведений в колонці 20 в додатку № 17 до акту перевірки). Оскільки відповідно положенням п. 5 контракту № 42 від 13.04.04 р. оплата передбачена лише після фактичної поставки товару, перевіряючими зроблений висновок про відсутність передоплати в межах цього контракту. А тому, зважаючи на те, що контракт № 11/1 від 11.01.05 р. фактично не виконувався, відповідачем був зроблений висновок про те, що експортована за договором № 42 від 13.04.04 р. продукція не була оплачена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що свідчить про порушення граничних строків надходження валютної виручки за цим контрактом.

Першим відповідачем до матеріалів справи надані копії додатків № 7 до Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, отримані СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Харкова від АБ „Факторіал-Банк” 09.03.05 р. та від 07.04.05 р. Дані додатки містять інформацію про порушення позивачем граничних строків отримання валютної виручки за експортним контрактом № 42 від 13.04.04 р. Як пояснив представник першого відповідача в судовому засіданні, саме ці документи були враховані перевіряючими при перевірці.

Але позивачем до матеріалів справи надана копія відповіді від 15.03.06 р. за підписом начальника валютного управління АБ „Факторіал-Банк”, в якому на запит підприємства надана відповідь стосовно того, що заборгованість по договору № 42 від 13.04.04 р. погашена банківськими переводами від 21.01.05 р. та від 28.01.05 р. і угодою від 31.01.05 р. про залік зустрічних однорідних вимог. Тобто без порушення встановлених строків надходження валютної виручки. Як наполягає позивач, цей лист свідчить про те, що банк зняв з контролю даний контракт.

Представник третьої особи, АБ „Факторіал-Банк”, підтвердив, що банком був знятий з контролю зовнішньоекономічний контракт № 42 від 13.04.04 р. і з урахуванням всіх обставин, пов’язаних з врегулюванням сторонами за договором вимог щодо виконання його зобов’язань, порушень строків надходження валютної виручки не встановлено.

Слід відмітити, що відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 14 вищезазначеного Закону, всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Зважаючи на те, що ст. 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, у якій говориться, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг) - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, не передбачає неприпустимість припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, висновки перевіряючих про незаконність зарахування зустрічної однорідної вимоги на підставі цієї статті є необґрунтованим (практика Верховного Суду України по справі № 2-15/2542-02 від 17.12.02 р.).

Також суд вважає необхідним відмітити, що відповідно приписам Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (ст. 13) Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. У виконання приписів ДКМУ постановою Правління НБУ № 136 від 24.03.99 р. (із змінами та доповненнями, зареєстрована в Міністерстві юстиції України № 338/3631 від 28.05.99 р.) була затверджена „Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями”, в якій НБУ визначив порядок  здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами  встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій Національного банку України на перевищення  цих строків.

В п. 7.10 Інструкції записано, що при ненадходженні в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в ліцензіях) виручки, товарів або об’єкта лізингу банк надає  податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 7 (у наступному звітному місяці інформація про ці порушення уже не надається).

В Положенні „Про валютний контроль”, затвердженому Постановою НБУ № 49 від 08.02.00 р. (зареєстровано Міністерством юстиції України № 209/4430 від 04.04.00 р.) встановлено, що функції агента валютного контролю – обов’язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або своєчасне інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням  ними валютних операцій.

З аналізу наведених норм випливає, що саме на банківські установи (НБУ та уповноважені банки) покладені обов’язки щодо здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в сфері ЗЕД і якщо такі установи підтверджують відсутність порушень спеціального законодавства, то у відповідача відсутні підстави самостійно виявляти ці порушення, тобто брати на себе функції контролю.

Крім того, слід відмітити, що в акті перевірки записано і на цьому наполягає відповідач, що висновки перевіряючих були зроблені у зв’язку з надходженням від уповноваженого банку інформації про порушення строків надходження валютної виручки на банківські рахунки підприємства. Проте така інформація була направлена 09.03.05 р. та від 07.04.05 р. але перевірка відповідачем, зокрема з питань дотримання вимог валютного законодавства, була проведена лише 12.12.05 р. і перевіряючими на час проведення перевірки не були з’ясовані питання про те, чи були зняті з контролю уповноваженим банком зовнішньоекономічні контракти, якщо вони були зняті, то коли і на підставі яких документів. Тобто висновки акту перевірки зроблені без з’ясування всіх суттєвих обставин господарської діяльності підприємства.

Також слід відмітити, що відповідно приписам ст. 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” порушення резидентами термінів, передбачених ст. ст. 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Проте, як вбачається з наданого позивачем до матеріалів справи податкового повідомлення-рішення № 0000810815/0 від 20.12.05 р., ним до підприємства були застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 460694,64 грн.

В ст. 1 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що штрафна санкція (штраф) це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, а пеня є платою у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання, визначених відповідними законами. Тобто за свою правовою суттю це не є тотожними поняттями. Оскільки за порушення строків надходження валютної виручки спеціальним Законом передбачено нарахування пені, то у відповідача не було законного права застосовувати до позивача штрафні (фінансові) санкції.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення № 0000810815/0 від 20.12.05 р. прийняте всупереч приписам чинного законодавства та з перевищенням повноважень. Але, зважаючи на те, що суд розглядає справу тільки в межах позовних вимог, то позов підлягає задоволенню тільки в частині, що включена у позов.

Як вказано в позові і це підтверджено наданими позивачем документами, платник скористався правом адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення, для чого направив до першого та другого відповідачів первинну та повторну скарги, в яких оскаржив податкові повідомлення-рішення від 20.12.05 р. № 0000810815/0 та № 0000810815/0. За результатами розгляду цих скарг відповідачами були прийняті оскаржені в даному провадженні рішення: СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Харкова № 320/10/41-017 від 18.01.06 р. про результати розгляду скарг та ДПА Харківської області № 7/11 від 30.01.06 р., якими скарги в частині, що включена у позов, були залишені без задоволення, а оскаржені податкові повідомлення-рішення без змін.

Суд вважає необхідним відмітити, що відповідно приписам п. 5.2.2 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги – до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього. Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

З аналізу наведених норм випливає, що позов (справу) в цій частині не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження по справі в цій частині підлягає закриттю в порядку ст. 157 КАС України.

Суд роз’яснює позивачу, що рішення про результати розгляду скарг повинні оскаржувати в межах процедури адміністративного оскарження до ДПА України.

Надані документи свідчать про те, що першим відповідачем з урахуванням результатів розгляду первинної та повторної скарг були прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 18.01.06 р. № 0000810815/1 та № 0000830815/1, від 29.03.06 р. № 0000810815/2 та № 0000830815/2 з тими ж сумами нарахувань, що і в оскаржених.

Оскільки Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачені порядок та підстави прийняття та направлення платнику нового податкового повідомлення (повідомлення-рішення) і цей порядок та підстави не передбачають прийняття таких нових податкових повідомлень-рішень в разі незадоволення скарги або нездійснення донарахування зобов’язань та/або фінансових санкцій, у першого відповідача не було законного права приймати нові податкові повідомлення-рішення, оскаржені в даному провадженні. За таких обставин позов в цій частині підлягає задоволенню.

Керуючись статтями  7, 9, 17, 79, 94, 160- 163  Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів


ПОСТАНОВИЛА:


Позов задовольнити частково. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Харкова № 0000810815/0 від 20.12.05 р., № 0000810815/1 від 18.01.06 р. та № 0000810815/2 від 29.03.06 р. про визначення податкових зобов’язань по ПДВ в сумі 4387,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 2193,5 грн., № 0000830815/0 від 20.12.05 р., № 0000830815/1 від 18.01.06 р. та № 0000830815/2 від 29.03.06 р. в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 457021,49 грн. В решті вимог провадження по справі закрити.

Стягнути з державного бюджету на користь ВАТ "Харківський підшипниковий завод"  державне мито в сумі 3,40 грн.


Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи,  які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права,  свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в  апеляційному  порядку  постанову суду першої інстанції повністю або частково.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути  подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанови набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 31.07.06 р. о 14 год 00 хвил.


Головуючий суддя                                                                     Водолажська Н.С.


суддя           Мамалуй О.О.


суддя           Подобайло З.Г.

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація