СНІГУРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

57300, Миколаївська область, м.Снігурівка, вул.імені генерала ОСОБА_1, 69

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року        м.Снігурівка

Справа № 485/490/18

Провадження № 2/485/403/18

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Фортуни Т.Ю.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №3 в м.Снігурівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (57303, Миколаївська область, м.Снігурівка, вул. Миколаївська, 20) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: 57303, Миколаївська область, м.Снігурівка, вул. Миколаївська, 20), третя особа - Снігурівська міська рада Миколаївської області (57303, Миколаївська область, м. Снігурівка, вул. Жовтнева, буд.124) про визнання права власності на земельну ділянку,

встановив:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовну заяву мотивує тим, що після смерті своєї матері ОСОБА_5, яка померла 25 квітня 2016 року, вона на підставі свідоцтва про право на спадщину отримала у власність житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями, що розташований в м. Снігурівка по вул. Миколаївській, 20. Вказаний будинок її матір придбала у ОСОБА_3 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23 травня 1995 року. Земельна ділянка під будинком площею 0,10 га належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності, виданого 16 квітня 1993 року Снігурівською міської радою й на час купівлі будинку окремої угоди про її продаж не укладалося. Посилається на ст. 30 ЗК 1990 року про перехід до її матері разом з будинком й права власності на земельну ділянку для його обслуговування. Однак покійна на час смерті право на землю не переоформила, у зв’язку з чим вона обмежена у праві розпорядження цим майном. Просить визнати право власності на земельну ділянку, що належить ОСОБА_3

У судове засідання учасники процесу не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про проведення судового засідання в її відсутність, позовні вимоги підтримала повністю. Відповідач про причини неявки суд не повідомив.Представник третьої особи надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги позивача визнав повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Снігурівської державної нотаріальної контори 29 грудня 2016 року, після смерті своєї матері ОСОБА_5, є власником житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями, який розташований за адресою: місто Снігурівка Миколаївської області, вулиця Миколаївська, 20.

Об’єкт нерухомості належав померлій на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Снігурівською державною нотаріальною конторою Миколаївської області 23 травня 1995 року, укладений з продавцем ОСОБА_3

Як вбачається з державного акту на право приватної власності на землю, виданого Снігурівською міською радою народних депутатів 16 квітня 1993 року на підставі рішення міської Ради від 15 квітня 1993 року №98, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №176, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,10 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного вище житлового будинку і господарчих споруд. Витяг з Державного земельного кадастру містить відомості про державну реєстрацію земельної ділянки під кадастровим номером 4825710100:39:002:0010 за власником ОСОБА_3

Згідно технічного паспорту на будинок, виготовленого Снігурівським МБТІ станом на 30 грудня 2016 року, власником його значиться ОСОБА_2, всього під житловим будинком зайнято 72,4 кв.м.

За витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку вартість земельної ділянки станом на 06 жовтня 2017 року становить 126 202,14 грн.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об’єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно ст.81 ЗК громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Згідно положень ч. 1 ст.30 ЗК, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу будинку, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від однієї фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК).

Згідно ст.1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Позивач успадкувала будинок після смерті своєї матері на підставі свідоцтва про право на спадщину. Інші спадкоємці будинку відсутні.

На час смерті ОСОБА_2 ( 25 квітня 2016 року) за змістом статей 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У постанові від 11 лютого 2015 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК).

ОСОБА_2, як спадкоємцю за законом після смерті ОСОБА_5 перейшла земельна ділянка, яка належала померлій в силу закону і на якій розміщено належне їй будинковолодіння. При цьому, те, що спадкодавець не посвідчила перехід права на землю жодним чином не вплинула на наявність в неї права власності на цей об’єкт, оскільки таке посвідчення є лише підтвердженням з боку держави права, що виникло на підставі укладеної угоди купівлі-продажу. Цільове призначення земельної ділянки не змінювалося.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що придбавши житловий будинок у ОСОБА_3 та отримавши на нього право власності ОСОБА_5 одночасно набула право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, яку й успадкувала позивач після її смерті, а тому позовні обґрунтовані й підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 цього ж Кодексу слід виходити з того, що з відчуженням ОСОБА_3 житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 1995 року, його право власності щодо земельної ділянки припинилося.        

Керуючись ст. ст. 76-78, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд

ухвалив:

-позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, - задовольнити.

-визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованого за адресою: Миколаївська область м. Снігурівка, вул. Миколаївська, 20, кадастровим номером 4825710100:39:002:0010, що належала ОСОБА_3 згідно державного акту, виданого Снігурівською міською радою Миколаївської області 16 квітня 1993 року та припинилося з віджученням житлового будинку, що на ній розміщений.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Т.Ю.Фортуна