ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" липня 2006 р. об 11-45 год. в м. Харкові Справа № АС-03/144-06
вх. № 3949/1-03
Суддя господарського суду Харківської області Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Гуцевич М.П.
представників сторін :
позивача - не з'явився.
відповідача - Марченко Г.А.
по справі за позовом Балаклійське районне виробниче Управління ЖКГ м. Балаклія
до Балаклійська МДПІ у Харківській області, м. Балаклія
про визнання недійсним рішення
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Балаклійське районне виробниче управління житлово-комунального господарства звернувся до господарського суду Харківської області з адміністративним позовом в якому просить скасувати рішення Балаклійської МДПІ в Харківській області від 29.08. 05 р. № 0002442301/1 про нарахування податкового зобов'язання у вигляді штрафних санкцій в сумі 27575,65 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що видача товарно-матеріальних цінностей в рахунок заробітної плати, при наявності податкової застави на це майно, не є порушенням діючого законодавства, тому прийнятий акт підлягає скасуванню.
Відповідач, Балаклійська МДПІ з позовними вимогами не згоден, просить у позові відмовити. Свої заперечення обґрунтовує тим, що прийняте рішення відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
У судовому засіданні 17.07.06 р. здійснена заміна відповідача Балаклійської МДПІ на ДПІ у Балаклійському районі м.Харкова у зв'язку з реорганізацією та відповідно ст. 55 КАС України.
Надані суду документи свідчать, що 27.07.05 р. Балаклійською МДПІ проведена перевірка підприємства з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004р. по 31.03.2005 р., про що складений акт № 451/23-104/03358989. Перевіркою встановлено, що Балаклїйське виробниче-управління житлово - комунального господарства в порушення пп.8.6.1 п.8.6 ст. 8 3акону України від 21.12.2000р. № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами „ здійснювало відчуження готової продукції, матеріалів та послуг в рахунок заборгованості по заробітній платі співробітникам без згоди з податковим органом за період з 01.01.2004р. по 01.11.2004р. на суму 27575,65 грн.
За результатами акту перевірки Балаклійська МДПІ податковим повідомлення-рішенням від 29.07.2005 р. № 0002442301/0 зобов'язала Балаклійське виробниче управління житлово- комунального господарства сплати ти штраф за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі без попередньої згоди податкового органу на таке відчуження у розмірі 27575,65 грн. відповідно до пп. 17.1.8 п.17.1 ст. 17 Закону України №2181 -III від 21.12.2000р.
За результатами проведеної апеляційної процедури оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення (ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами") скарги підприємства і ДПІ і ДПА були залишені без задоволення , а податкове повідомлення-рішення від 29.07.2005 р. № 0002442301/0 без змін. Згідно Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідом лень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21 червня 2001 року № 253 Балаклійська МДПІ направляла подат кове повідомлення-рішення від 29.08.2005 р. № 0002442301/1з метою доведення граничного строку сплати зобов”зання, визначеного контролюючим органом.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін суд вважає вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню на підставі нижчевикладеного:
Згідно підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21.12.00р. №2181-ІІІ „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" із змінами та доповненнями (далі Закон № 2181-ІІІ), платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:
а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;
б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;
в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.
Згідно пп. 17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.
Положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-ІІІ передбачає поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, які перебували на момент виникнення такого права в його власності (повному господарському віданні), а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
З урахуванням Рішення Конституційного Суду N 2-рп/2005 ( v002p710-05 ) від 24.03.2005 р. активи платника податків, які знаходяться в податковій заставі, повинні визначатися з урахуванням суми його податкового боргу .
Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин МДПІ не визначила активів, які знаходяться в податковій заставі, суми таких активів, тобто реалізовані активи не увійшли до заставленого майна, оскільки акт опису не складався.
Судом встановлено, що підприємство виписувало товари, матеріали, продукцію та послуги в рахунок заробітної плати працівникам за фактично відпрацьований час за їх заявами, а також частина коштів перераховувалась в рахунок оплати за окремі послуги заявників згідно ст.ст. 23,25 Закону України „Про оплату праці” та колективного договору на 2003-2004 р.р., які забезпечують гарантію працівникам вільного розпорядження заробітною платою. Такі операції проводились у бухгалтерському обліку як Дт 661 заробітна плата Кт 378 розрахунки по квартплаті або 685розрахунки з іншими кредиторами. Підприємство реалізовувало товари, матеріали, продукцію в рахунок заробітної плати, які утворились в результаті господарської діяльності та якими , відповідно вимог пп.8.6.1 "а", платник податку здійснює вільне розпорядження і реалізація яких не потребує письмової згоди податкового органу. Доказів реалізації цих товарів в рахунок заборгованості по заробітній платі робітникам підприємства за цінами, що є меншими за звичайні, судом не встановлено та не спростовано відповідачем.
Крім того, суд зазначає, що податковим органом не враховано, що податкова застава - це спосіб забезпечення податкової зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. В силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом, за винятком п. 7.3. Закону № 2181-ІІІ, яким встановлений перелік активів, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу, та як наслідок не потребують узгодження з податковим органом.
Серед зазначеного переліку не можуть бути використані як джерела погашення податкового власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою, у розмірах та порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Задовольняючи вимоги, суд зазначає, що видача відповідачем товарно-матеріальних цінностей , перерахування коштів в рахунок оплати за окремі послуги в рахунок заробітної плати працівникам підприємства при наявності податкової застави, не є порушенням діючого законодавства, за яке застосовується штраф згідно пп.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону № 2181-ІІІ.
Щодо заперечень відповідача з посиланням на Рішення Конституційного Суду України, яким норма пп. 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-ІІІ визнана неконституційною та стосовно розповсюдження права податкової застави на активи боржників з ураху ванням їх сум податкового боргу щодо тих платників податків, активи яких пе редаються у податкову заставу починаючи з 24.03.2005 р., тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного Суду України , закони або їх окремі положення, визнані за таким рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів, у тому числі тих, якими вносяться зміни до чинних законів. Тобто, обов'язок Верховної Ради України щодо виконання Рішення Конституційного Суду України у полягає в тому, щоб згідно з конституційно встановленою законодавчою процедурою для забезпечення належної реалізації Закону внести відповідні зміни до нього у зв'язку з визнанням неконституційними його окремих положень. Таких змін до теперішнього часу не внесено, але визнання неконституційними деяких положень Закону № 2181-ІІІ призвело до порушення його структури, зумовило появу прогалин у ньому.
З наданих суду документів вбачається, що Балаклійському виробничому управлінню житлово - комунального господарства у зв'язку з несплатою податкового боргу було направлено першу податкову вимогу від 16.10.2001р. № 1/30 на суму 2606,06 грн. та другу податкову вимогу від 19.11.2001р. № 2/139 на суму 13419,12 грн., якими підприємство попереджено про заборону самостійного відчуження будь - яких активів без погодження з податковою інспекцією. 28.09.2000р. у Державному реєстрі застав рухомого майна було внесено запис про заставу №739- 134. Інші вимоги відповідачем у відношенні позивача не формувались та не направлялись.
Тобто, приймаючи 29.08.05 р. оскаржуване податкове повідомлення-рішення про зобов’язання позивача сплатити штраф сплати ти штраф за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі без попередньої згоди податкового органу на таке відчуження у розмірі 27575,65 грн. відповідно до пп. 17.1.8 п.17.1 ст. 17 Закону України №2181 -III від 21.12.2000р. відповідач повинен був врахувати вимоги пп.8.2.2 Закону № 2181-ІІІ з урахуванням рішення суду від 24.03.2005 р. щодо оформлення у встановленому Законом порядку оформлення податкової застави на майно у розмірі податкового боргу, оскільки відповідно другої вимоги борг перед бюджетом у підприємства існує лише на суму 13419,12 грн.
Судові витрати стягуються відповідно ст. 94 КАС України.
Керуючись статтями 4 , 8, 86, 94, 160- 163 ,186 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити. Скасувати рішення Балаклійської МДПІ в Харківській області від 29.08. 05 р. № 0002442301/1 про нарахування податкового зобов'язання у вигляді штрафних санкцій в сумі 27575,65 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Балаклійського виробничого управління житлово- комунального господарства (64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Жовтнева, 81, код 03358989) 3,40 грн. витрат по сплаті держмита.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Подобайло З.Г.
Постанова в повному обсязі виготовлена 31.07.06р. о 11-00 год.