АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Справа № 22-а-25700/11 Головуючий суддя І інстанції Дегтярчук
Провадження № 22-а/2090/18055/11 Суддя доповідач Сілантьєва Е.Є.
Категорія:
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2011 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого Сілантьєвої Е.Є.,
Суддів Гальянової І.Г.,
ОСОБА_1,
розглянула в порядку письмового провадження в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій відповідача та стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 серпня 2010 року,
встановила:
У липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позову зазначав, що він є постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 2 категорії, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Позивач має право на отримання різних пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте відповідач всупереч вимог закону відмовляється здійснити відповідний перерахунок цих виплат за 2009 рік.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати дії відповідача протиправними щодо донарахування та недоплати разової допомоги на оздоровлення та стягнути на його користь недоплачену щорічну компенсацію на оздоровлення за 2009 рік у сумі 1875 грн.
Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області позов не визнало, в письмових запереченнях зазначало, що щорічна компенсація ОСОБА_2 нарахована у відповідності з чинним законодавством у розмірі 75 грн. у жовтні 2009 року.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 серпня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано незаконними дії УПСЗН Лозівської міської ради Харківської області по не виконанню приписів ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які призвели до порушення прав ОСОБА_2 на своєчасне нарахування та отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік в законодавчо встановленому розмірі.
Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області провести перерахунок ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік в розмірі трьох мінімальних заробітних плат відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, та провести виплату належної суми відповідно до закону, з урахуванням виплаченої суми.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові витрати віднесені на рахунок держави.
В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з приписів абз. 4 ч. 8 ст. 183-2 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені в скарзі доводи та ввіривши матеріали справи, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Матеріали справі свідчать про те (і це не заперечується сторонами), що позивач є постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 2 категорії, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, що підтверджується копією посвідчення серії Б № 105611 від 19 липня 2006 року (а.с. 4).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.
Згідно до ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України в 2009 р. надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Кабінетом Міністрів України на виконання зазначеної норми в 2009 році нормативно-правових актів, які б визначали розміри щорічної допомоги на оздоровлення, прийнято не було. При цьому, дія статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинена чи змінена не була.
Таким чином, в 2009 році відповідач повинен був виплатити позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.
Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідачем у жовтні 2009 року виплачено позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено щорічну допомогу на оздоровлення евакуйованим із зони відчуження у 1986 році у розмірі 75 гривень.
Разом з тим, пунктом 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ (у редакції Закону України від 19 грудня 1991 року N 2001-XII з наступними змінами та доповненнями).
Статтею 48 зазначеного Закону встановлено, що евакуйовані із зони відчуження у 1986 році мають право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Водночас Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року N 2017-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 якого встановлено, що виключно законами України
визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.
Так, мінімальний розмір заробітної плати, з розрахунку якої виплачується щорічна допомога на оздоровлення, згідно із Законом України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» та згідно з законами про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р., в зазначені роки був значно більшим ніж встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року розмір щорічної допомоги на оздоровлення.
Таким чином, аналіз наведених норм правових актів дає підстави дійти висновку, що встановлений Постановою № 562 від 12.07.2005 року фіксований розмір щорічної допомоги на оздоровлення суперечить статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено першочергово більший розмір такої допомоги з розрахунку п’ять мінімальних заробітних плат.
Окрім того, відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
В 2005 році Кабінету Міністрів України не було надано права встановлювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України N 796-ХІІ.
Отже, Постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року, яка істотно звужує обсяг встановлених Конституцією та Законами України прав, застосуванню не підлягає.
Таким чином, враховуючи викладене, а також виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач в 2009 р. повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України N 796-ХІІ, тобто в розмірі 3 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 198, 200, 206 КАС України, колегія,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді