УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/11/15-ц 22-ц/774/894/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/11/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі - ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровське»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське», від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола  Степанович, на повторне заочне рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 20 січня 2017 року, яке ухвалене суддею Тимошенко Т.І. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо часу ухвалення рішення суду та дати складання повного судового рішення матеріали справи не містять), -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (надалі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське» (надалі - ТОВ «Дніпровське») про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позов обґрунтовано тим, що 05 лютого 2007 між АКІБ «УКРСИББАНК», яке на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК», який є правонаступником всіх прав та зобов'язань АКІБ «УКРСИББАНК» та особою, якою є - ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11114704000.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 40000,00 дол. США, який зобов'язалася повернути у повному обсязі в строк до 02 лютого 2018 року або достроково зі сплатою процентів за користування кредитом.

АКІБ «УКРСИББАНК» свої зобов'язання за Договором виконав, надавши Позичальникові кредит у сумі 40000,00 дол. США.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором 05 лютого 2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ТОВ "Дніпровське" в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 11114704000-3, відповідно до якого іпотекодавець, передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення під АДРЕСА_1.

Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстроване Банком у порядку, передбаченому законом у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

08 грудня 2011 року Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК» відступило свої права вимоги заборгованості за Кредитними договорами, у тому числі за вище вказаним кредитним договором, Публічному акціонерному товариству «ДЕЛЬТА БАНК», що підтверджується випискою з Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року та актом прийому передачі Документації.

У порушення умов Кредитного договору, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 37005,84 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 15 грудня 2014 року є еквівалентом 581387 гривень 69 копійок, дана обставина підтверджується довідкою про стан заборгованості.

У відповідності до ст.35 Закону України «Про іпотеку» 16 вересня 2014 року ПАТ Дельта Банк направив на адресу відповідачів вимогу про усунення порушення, про погашення заборгованості за кредитним договором та про виселення, з попередженням, що у випадку невиконання вимоги ПАТ «Дельта Банк» змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки.

Станом на дату звернення до суду вимога ПАТ «Дельта Банк» про усунення порушення не виконана, особи, які проживають у житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки добровільно не виселилися, - спір продовжує залишатися невирішеним.

Тому позивач просив суд постановити рішення яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса місця проживання: АДРЕСА_2) за кредитним договором № 11114704000 від 05 лютого 2007 року, у розмірі 37005,84 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 15 грудня 2014 року складає 581387 гривень 69 копійок, перед Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» (Код ЄДРПОУ: 34047020, адреса місця знаходження: 01001, місто Київ, вулиця Щорса, будинок № 36, корпус Б) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на нерухоме майно: нежитлове приміщення під АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю Публічному акціонерному товариству «ДЕЛЬТА БАНК» вказаного предмета іпотеки у власність.

Визнати за Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» (Код ЄДРПОУ: 34047020, адреса місця знаходження: 01001, місто Київ, вулиця Щорса, будинок № 36, корпус Б) право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення під АДРЕСА_1.

Зобов'язати ТОВ "Дніпровське" в особі директора ОСОБА_1 передати ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки (свідоцтво про право власності, державний акт), ключі від вхідних дверей (дублікати ключів), документи, що характеризують об'єкт нерухомості (технічний паспорт на будинок), та інші документи передбачені Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Судові витрати покласти на відповідача.

Повторним заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 20 січня 2017 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11114704000 від 05 лютого 2007 року, у розмірі 37005,84 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 15 грудня 2014 року складає 581387 гривень 69 копійок, перед ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на нерухоме майно: нежитлове приміщення під АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю Публічному акціонерному товариству «ДЕЛЬТА БАНК» вказаного предмета іпотеки у власність.

Визнано за ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення під АДРЕСА_1.

Зобов'язано ТОВ "Дніпровське" в особі директора ОСОБА_1 передати ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки (свідоцтво про право власності, державний акт), ключі від вхідних дверей (дублікати ключів), документи, що характеризують об'єкт нерухомості (технічний паспорт на будинок), та інші документи передбачені Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Дніпровське» на користь ПАТ «Дельта банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654 гривні 00 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Дніпровське» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неврахування правових висновків, викладених у постанові ВСУ №6-2967цс16 від 22.03.2017 року та того, що матеріали справи не містять належних доказів переходу права вимоги за іпотечним договором до позивача.

Позивач ПАТ «Дельта Банк» надав суду відзив на апеляційну скаргу та докази його направлення іншим учасникам справи, у якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Позивач ПАТ «Дельта Банк», будучи завчасно (20.04.2018 року) належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи (про що свідчить рекомендоване повідомлення -а.с. 45), в судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ТОВ «Дніпровське» - адвоката Касьяна М.С., який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» та звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання згідно умов кредитного договору, а саме в терміни, встановлені кредитним договором, кошти не повернула, графіку погашення заборгованості не дотримувалася, а тому у іпотекодержателя виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, в обраний ним спосіб.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Аналогічні норми процесуального права закріплено й у статті 263 ЦПК України, в редакції станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.

Встановлено, що 05 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року змінило назву на ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником всіх прав та зобов'язань АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11114704000, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 40000,00 дол. США, на строк до 02 лютого 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом.

АКІБ «УкрСиббанк» свої зобов'язання за цим Договором виконав, надавши позичальникові ОСОБА_1 кредит у сумі 40000,00 дол. США.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором №11114704000 від 05 лютого 2007 року, між АКІБ «УкрСиббанк» , правонаступником якого є ПАТ «УКрСиббанк», та ТОВ «Дніпровське», в особі директора ОСОБА_1, було укладено Договір іпотеки №11114704000-3 від 05 лютого 2007 року, відповідно до якого іпотекодавець, передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстроване АКІБ «УкрСиббанк» , правонаступником якого є ПАТ «УКрСиббанк», у порядку, передбаченому законом у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», який в свою чергу виступає правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ПАТ "Дельта Банк" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги (т. 1 а.с. 68-69), відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УКрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «УКрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «УКрСиббанк) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Згідно Витягу з Додатка №1 до зазначеного Договору, передано також право вимоги за кредитним договором №11114704000 від 05 лютого 2007 року, в якому зазначено боржника ОСОБА_1 (т.1 а.с. 67).

У порушення умов Кредитного договору №11114704000 від 05 лютого 2007 року, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість у розмірі 37005,84 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 15 грудня 2014 року є еквівалентом 581387 гривень 69 копійок, що підтверджується довідкою про стан заборгованості та не оспорюється в апеляційному порядку, а, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 5 Договір іпотеки №11114704000-3 від 05 лютого 2007 рокувизначено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя одним із наведених способів: шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотеко держателя, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, у пункті 5.3.1. цього Догвоору сторони погодили, що у випадку невиконання (або чосткового невиконання) позичальником своїх зобов'язань перед іпотеко держателем за кредитним договором та/або іпотекодавцем за цим договором, предмет іпотеки переходить у власність іпотеко держателя. Зазначена згода сторін є угодою про перехід права власності, що набуває чинності з моменту зазначеного в п. 5.3.3. цього Договору. Перехід права власності не потребує додаткового оформлення і сторони погоджуються про те, що «Застереження про добровільну передачу» відображає усі питання по переходу права власності від іпотекодавця до іпотеко держателя, щодо яких сторони мали намір домовитись.

Пункт 5.3.3. цього Договору передбачає, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) позичальником своїх зобов'язань перед іпотеко держателем за кредитним договором та іпотекодавцем за цим договором іпотеки, іпотеко держатель здійснює виконавчий напис нотаріуса на цьому договорі і направляє повідомлення про перехід права лваснсоті та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки іпотеко держателя. З моменту направлення повідомлення та здійснення виконавчого напису іпотеко держатель набуває право власності на предмет іпотеки, а предмет іпотеки вважається переданим іпотеко держателю.

Таким чином, іпотечним договором визначено, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом отримання права власності на предмет іпотеки є одним із позасудових способів врегулювання і здійснюється на підставі застереження про добровільну передачу, викладеного в пункті 5 Іпотечного договору.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем необхідно зазначити таке.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені цим Законом, способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим, у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі- державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому, відповідно до статей 38, 39 ЦК України, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Аналогічний правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»), міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-1851цс16 від 30.03.201 року, №6-1219цс16 від 07.09.2016 року, №6-1685 цс16 від 21.09.2016 року, №6-1243цс16 від 28.09.2016 року, №6-504цс16 від 12.10.2016 року, №6-1625цс16 від 26.10.2016 року та №6-2457цс16 від 11.2016 року, ухвалених за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, який мав враховуватися судами загальної юрисдикції, під час розгляду справи судом першої інстанції, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказані висновки узгоджуються з правової позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц та спростовують доводи апеляційної скарги.

Оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, а суд позбавлений можливості самостійно змінити підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог, та не наділений повноваженнями вирішувати питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, оскільки це є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи, що відповідно до наведених норм матеріального права у позивача відсутнє право на звернення стягнення на іпотечне майно у заявлений у позові спосіб, виходячи з викладених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, у зв'язку з чим скасовує рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 481,00 грн. (т. 2 а.с. 1), що відповідає розміру, визначеному Законом України «Про судовий збір», а тому ці витрати підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське», від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола  Степанович, - задовольнити.

Повторне заочне рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 20 січня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське» судові витрати по справі у розмірі 5 481,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: