УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/1200/17 22-ц/774/949/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 210/1200/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 08 червня 2017 року, яке ухвалено суддею Ступак С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.

В серпні 2016 року відповідач по справі ОСОБА_2 приїхала з Білої Церкви до позивача на декілька днів, при цьому позивач не надавала їй дозволу на проживання та користування своєю квартирою, але ОСОБА_2, зловживаючи гостинністю, залишилась проживати в квартирі та самоправно зайняла жиле приміщення. Внаслідок постійних сварок, які затівала ОСОБА_2, остання була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП за насильство в сім'ї, але не зважаючи на це ОСОБА_2 позбавила позивача право володіння і користування житловим приміщенням, змінила замки і на даний період часу позивач змушена винаймати помешкання для проживання.

Просила суд: усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 08 червня 2017 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Зокрема, зазначає, що суд не повідомив її належним чином про час та місце розгляду справи та неправомірно відмовив у задоволенні її клопотання про перегляд заочного рішення. Також, суд не дав їй можливості надати пояснення по суті спору та не з'ясував всіх обставин справи, а саме того, що вона до 9-го класу проживала у спірній квартирі з померлим батьком, а на теперішній час проживає у ній з двома неповнолітніми дітьми. Також, судом не було допитано свідків та не взято до уваги, що оформлення позивачем спадщини є незаконним. Крім того, відповідач вважає, що суд мав залучити до участі у справі третю особу службу у справах дітей Металургійної районної у місті ради.

У відзиві на апеляційну скаргу до якого додано докази його направлення іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє адвокат Волєва О.В., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. При цьому, до відзиву на апеляційну скаргу долучено довідку, згідно якої єдиною особою, яка зареєстрована у спірній квартирі є її власник.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6, які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4, які, кожна окремо, заперечувати проти апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності, а оскільки відповідач ОСОБА_2 порушує вказане право позивача, її позбавлено права користування спірним житловим приміщенням та усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом виселення відповідача із квартири АДРЕСА_1.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за її відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце засідання суду (а.с. 100-102).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалено судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, питання щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Згідно ст. 158 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, судова повістка про призначення справи до розгляду на 07 червня 2017 року не була вручена відповідачу ОСОБА_2 та повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.23), а судова повістка про призначення справи до розгляду на 08 червня 2017 року, тобто на наступний день, взагалі не направлялася на адресу відповідача (а.с. 25-26).

Таким чином, ОСОБА_2 не була належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про вручення їй судової повістки про призначення справи до розгляду у порядку, визначеному ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за її відсутності без обов'язкового належного повідомлення її про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим скасовує рішення суду на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належало по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 17.06.2005 року ( а.с.9)

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 30388973 від 03.12.2014 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 03 грудня 2014 року, яке зареєстровано в реєстрі за № 1-924, після смерті ОСОБА_7 (а.с. 9, 10).

З Акту від 16 березня 2017 року, який складений сусідами в будинку АДРЕСА_1 та завірений представниками комунальної організації ТОВ «Сіті Сервіс КР», слідує, що ОСОБА_1 втратила право користування належного їй житлового приміщення розташовано за адресою: АДРЕСА_1, оскільки в квартиру вселилася ОСОБА_2 та вигнала ОСОБА_1 з квартири. ОСОБА_1 не проживає у квартирі з 13 липня 2016 року (а.с.7).

Згідно довідки Криворізької об'єднаної міської довідково-інформаціної служби «Нова-КОМ» від 09.01.2018 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа - власник ОСОБА_1 (а.с. 130).

Згідно паспорта громадянина України Серії НОМЕР_2, місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно відомостей, наданих Дзержинський районним судом м.Кривого Рогу, у провадженні суду перебувала справа про адміністративне правопорушення №3-191/11 за ст. 173-2 КУапАП України відносно ОСОБА_2 та постановою суду від 26.01.2011 року провадження у справі закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, а на підставі Акту №10 від 28.01.2015 року справу було знищено за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та протоколів №№ 2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст.383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Вимогами ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як зазначено в ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" ооскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК Украхїни не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР.

Таким чином, позивач ОСОБА_1, як власник квартири, має право володіти, користуватися та розпоряджатися нею на власний розсуд, використовувати її для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Таке право позивача, згідно ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України, є непорушним і вона не може бути протиправно його позбавлена.

Як вбачається із матеріалів справи для здійснення позивачем правомочностей власника щодо користування й розпорядження належною їй квартирою існують перешкоди, що підтверджується матеріалами справи та актом, підписаним сусідами та затвердженим представниками комунальної організації ТОВ «Сіті Сервіс КР»(а.с.7), а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач до 9-го класу проживала у спірній квартирі з батьком, а на даний час проживає там з неповнолітніми дітьми, колегією суддів відхиляються, оскільки дані обставини не надають право відповідачу ОСОБА_2 на проживання в квартирі, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та яка, відповідно до ст. 41 Конституції України, має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і її право власності є непорушним.

Доводи апеляційної скарги про те, що оформлення права власності на частину квартири після смерті ОСОБА_7 на ім'я позивача ОСОБА_1 є незаконним, теж не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки дане питання не є предметом даного спору, а, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Не можна вважати прийнятними доводи апеляційної скарги про необхідність залучення до участі у справі у якості третьої особи Служби у справах дітей Металургійної районної у місті ради, як такі, що не ґрунтуються на Законі.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 640,00 грн. (а.с.1), що відповідає розміру визначеному пп. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 08 червня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення - задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судові витрати в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: