Справа № 465/6864/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.

Провадження № 22-ц/783/5908/17 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої: Крайник Н. П.

суддів: Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.

при секретарі: Куцику І. Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

06.12.2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути в свою користь борг за договорами позики в сумі 3 163 906,34 гривень.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 13.05.2014 року надала відповідачу ОСОБА_2 позику в сумі 95 000 доларів США, які він зобов'язувався повернути до 13.05.2015 року. У зазначений строк відповідач борг не повернув, тому просила стягнути такий в судовому порядку.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 основну суму заборгованості в розмірі 40 000 доларів США, що еквівалентно станом на 30.11.2016 року 1 023 972 гривень, 5% місячних по договору за період з 14.05.2014 року по 13.05.2015 року в розмірі 614 383,20 гривень, 3% річних за період з 14.05.2015 року по 30.11.2016 року в розмірі 47 636,00 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 основну суму заборгованості в розмірі 55 000 доларів США, що еквівалентно станом на 30.11.2016 року 1 407 961,50 гривень, 3% річних за період з 14.05.2015 року по 30.11.2016 року в розмірі 65 499,00 гривень, а всього з відповідача в користь позивача стягнуто 3 159 451 гривню (три мільйони сто п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят одну) 70 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 6890 гривень судового збору.

Повернуто ОСОБА_4 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 6890 гривень 00 коп. відповідно до квитанції №0.0.663097880.1 від 02.12.2016 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3

Вважає його незаконним, необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував, що розписки, написані ОСОБА_2 13.05.2014 року не підтверджують факту отримання ним грошових коштів від ОСОБА_4 в сумі 40 000 дол. США та 55 000 дол. США. У розписках не ідентифіковано особу позичальника, зокрема не зазначено його паспортних даних (ОСОБА_2 М.) та не вказано номер його облікової картки платника податків, не вказано місця їх написання. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що згідно положень ст.524 ЦК України валютою договору позики між фізичними особами може бути виключно грошова одиниця України гривня або в окремих випадках еквівалент іноземної валюти. Таким чином, надані позивачем в якості письмових доказів позики розписки від 13.05.2014 року не можуть слугувати доказами фактичного отримання відповідачем грошових коштів на загальну суму 95 000 доларів США. Вказані розписки можуть розглядатися лише як документи, що підтверджують намір сторін укласти в подальшому договір позики, а не як належні докази укладення між сторонами договорів позики та виникнення боргу за цими договорами.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_5 скаргу підтримав, дав пояснення, аналогічні змісту скарги, просив скаргу задоволити, рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилася, подала суду письмову заяву у якій просила справу розглядати у її відсутності, просила у задоволенні скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали та обставини справи, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Як передбачено ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що 13 травня 2014 року відповідач ОСОБА_2 надав позивачу ОСОБА_4 розписки, у яких зазначив, що позичив у неї 40 000 доларів США за відсотковою ставкою 5% місячних строком до 13.05.2015 року та 55000 доларів США на строк до 13.05.2015 року.

У визначений у розписках строк відповідач кошти за договорами позики не повернув, чим порушив виконання грошового зобов»язання.

В добровільному порядку кошти повернути відмовився, покликаючись на безгрошовість договорів позики.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, районний суд виходив з того, що надані відповідачем на підтвердження укладення договорів позики розписки про те, що він позичив у ОСОБА_4 40 000 дол. США та 55 000 дол. США відповідач не оспорював, тому такі є доказом отримання коштів позичальником від позикодавця, оскільки належних доказів того, що він не отримував від позивача коштів за договорами позики суду не надано. Крім того, відповідач ствердив про часткове погашення боргу по розписках, чим підтвердив наявність між сторонами договорів позики, хоча і не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення коштів за цими договорами. Суд прийшов до висновку про порушення відповідачем грошового зобов»язання, застосував до даних правовідносин положення ст.625 ЦК України та стягнув суму боргу в національній валюті України в еквіваленті до іноземної валюти, отриманої в позику по курсу Національного банку України на день постановлення рішення суду.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, виходячи з наступного.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (правова позиція Верховного суду України від 12.04.2017 р. у справі № 6-487цс17).

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року суд виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічна правова позиція підтверджена Постановою Верховного суду України від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16 .

З наведених вище мотивів, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що на підтвердження укладення договорів позики та його умов відповідач надав позивачу розписки, у яких зазначив усі істотні умови договору позики: грошову суму позики, строк повернення коштів, валюту зобов»язання, відсотки за користування коштами, що відповідає положенням ч. ст. 536 ЦК України, якою встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

19.10.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2129цс16 підвів підсумок відповідальності боржника перед кредитором у разі несвоєчасного повернення позики та конкретизував складові його боргу у якому зазначив, що ч.1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що позивач не повернув борг у зазначений в розписках строк, суд підставно стягнув з відповідача в користь позивача 3% річних від посточеної суми за період з 14.05.2015 року по 30.11.2016 року та стягнув борг у національній валюті України в еквіваленті до суми боргу, визначеній в дол.США станом на день ухвалення рішення суду, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у абзацах 2, 3 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення", у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_4 та покликаючись на те, що за вказаними договорами коштів не отримував, відповідач в порядку, передбаченому ст.1051 ЦК України зазначені правочини не оспорював.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 02.07.2018 року.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Мельничук О. Я.

Савуляк Р. В.