Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 520/17604/15-ц

провадження № 61-689св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2017 року у складі судді Луняченко О. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини до досягнення дитиною трирічного віку.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_5 із 15 лютого 2012 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька - ОСОБА_6, яка проживає разом із нею. Відповідач не надає добровільно матеріальної допомоги на утримання їхньої спільної дитини, тому вона вимушена була звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу ОСОБА_5, починаючи з дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року та аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів ОСОБА_5 щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу, на утримання неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно, починаючи з 30 грудня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року та аліменти на утримання ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу ОСОБА_5, починаючи з 30 грудня 2015 року, до досягнення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 зобов'язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття. Крім того, враховуючи матеріальний стан та доходи сторін, виходив із того, що дитині не виповнилось трьох років, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дружини у розмірі 1/6 частини його сукупного доходу.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін виходив з того, що розмір присуджених судом першої інстанції аліментів на утримання дитини та її матері до досягнення дитиною трирічного віку визначений з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року, в якій просив скасувати зазначенні судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказував на те, що він є моряком та має мінливий непостійний дохід. Довідка про його заробітну плату надана ОСОБА_7 не відповідає дійсності, адже є сфальсифікованою ймовірно останньою власноруч. Згідно з вимогами міжнародного законодавства, документ щодо заробітної плати, яку він отримує у Греції, повинен бути витребуваний судом через Міністерство юстиції України в іншої держави. Процедури витребування такого документу не було, отже наявність у нього доходу під час розгляду справи не доведена. ОСОБА_4 вчинено дії направлені на унеможливлення його працевлаштування, а тому він вже більше півтора року не працює та немає ніякого заробітку. Дохід ОСОБА_4 у рази перевищує його доходи. Крім того, на його утриманні перебувають непрацездатні батьки-пенсіонери, що підтверджується копіями пенсійних посвідчень.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Судом установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5із 15 лютого 2012 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька - ОСОБА_6.

Сторонами не заперечується, що вони проживають окремо, а шлюб носить лише формальний характер.

Проте між сторонами існують суперечки з приводу утримання та матеріального забезпечення дитини.

Згідно з наданими позивачем відомостями про майновий стан відповідача, останній отримує посередницькі послуги від ТОВ «Сенмар Україна», та як клієнт агентства направлений у закордонний рейс на посаді капітана-стажера з окладом 12 600,00 «у.о.» на місяць на період із 06 січня 2016 року по 16 червня 2016 року.

Відповідач є професійним моряком, на що вказують відомості послужної книжки моряка та посвідчення особи моряка.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, однак за умови, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж тридцять відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 183 СК Україничастка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Керуючись вищезазначеними нормами матеріального права, урахувавши стан здоров'я, матеріальне становище відповідача та інтереси дитини на утримання якої будуть стягуватись аліменти, та правильно оцінивши зібрані у справі докази, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу ОСОБА_5

Відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу.

Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до вимог статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Ухвалюючи рішення про стягнення аліментів на утримання позивача до досягнення дитиною трьох років, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, а також врахувавши обставини справи, правильно виходили із того, що відповідач є працездатною особою молодого віку, а позивач позбавлена можливості працевлаштуватись та отримувати самостійний дохід, оскільки доглядає за дитиною до досягнення трьохрічного віку.

Доводи касаційної скарги щодо не урахування судами першої та апеляційної інстанцій тверджень про необхідність стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, з огляду на те, що відповідач не має регулярного та стабільного доходу є безпідставними, оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач працював моряком, і не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності постійної роботи та регулярного і стабільного доходу. Подальша зміна майнового чи сімейного стану платника аліментів не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду з наведених підстав, а може бути підставою звернення до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів чи способу їх визначення.

Твердження заявника про те, що довідка про його заробітну плату надана ОСОБА_7 не відповідає дійсності, адже є сфальсифіковам документом, є безпідставними, оскільки ОСОБА_5 відповідно до частини другої статті 158 ЦПК України 2004 року не подавав до суду заяву про те, що доданий до справи або поданий до суду, для ознайомлення документ викликає сумнів із приводу його достовірності або є фальшивим.

Твердження ОСОБА_5 про те, що він утримує своїх батьків, є безпідставними, оскільки на день винесення рішення відповідачем не було надано суду жодного доказу про те, що його батьки є пенсіонерами які перебувають на його утриманні.

Таким чином, суди першої й апеляційної інстанції, з дотриманням вимог статей 263, 264, 382 ЦПК України, забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, прийняли рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, проте особою, що подала касаційну скаргу, не враховано положення частини першої статті 400 ЦПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Хоча у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, застосував частину другу статті 182 СК України в редакції, що не була чинною на момент ухвалення рішення (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIIIнабрав чинності 08 липня 2017 року), однак, установивши фактичні обставини, суд правильно аргументував своє рішення по суті. Помилкове зазначення у тексті оскаржуваного рішення іншої редакції частини другої статті 182 СК України не може бути підставою для скасування правильної по суті ухвали.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І.Усик