Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 570/3743/15-к

провадження № 51-2727км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Пантєлєєвої А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 1 червня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015180180000587, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Колоденки Рівненського району Рівненської області та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України (далі - КК) та частиною 3 статті 135 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 122 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за частиною 3 статті 135 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання і встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені статтею 76 КК, а саме періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Стягнуто з ОСОБА_1: на користь ОСОБА_2 80 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; 1218 грн судового збору; 3000 грн витрат пов'язаних із наданням правової допомоги; а всього - 84 218 грн.

Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання її сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, кошти у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 459 грн щомісяця до досягнення ним повноліття.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у період між 23:00 13 червня 2010 року та 01:00 14 червня 2010 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на подвір'ї власного будинку на АДРЕСА_1, під час конфлікту зі своїм сином ОСОБА_4, завдав йому тілесних ушкоджень, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості.

Відразу після цього ОСОБА_1, будучи обізнаний про хворобу ОСОБА_4 знаючи, що потерпілий позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження через свій безпорадний стан, залишив останнього у небезпечному для життя стані, та, маючи змогу надати останньому допомогу. не надав її. Смерть ОСОБА_4 насталаІНФОРМАЦІЯ_5 о 02:00.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 1 червня 2017 року вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги, наведені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо засудженого ОСОБА_1 та призначення нового апеляційного розгляду. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання є недопустимим, посилається на неврахування судом обставин вчинення кримінального правопорушення, жорстокість засудженого і застосування ним дерев'яної палиці при завданні тілесних ушкоджень, тяжкість кримінальних правопорушень та вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. Тобто, на думку прокурора, за таких обставин не може бути реалізовано мети покарання, а суд апеляційної інстанції доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, перевірив формально та не навів переконливих мотивів їх необґрунтованості.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122 та частиною 3 статті 135 КК, кваліфікацію його дій та правила призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів у касаційній скарзі прокурор не оспорює та не заперечує.

Що стосується доводів прокурора стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та порушення вимог процесуального закону під час перевірки доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, щодо звільнення особи від призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх неспроможними.

Відповідно до вимог статті 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з частиною 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно зі статтею 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та звільняючи його з покладенням певних обов'язків на строк 2 роки, ураховував ступінь тяжкості злочинів, дані про особу ОСОБА_1, те, що він є людиною похилого віку, раніше не судимий, характеризується позитивно, а також обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Наведені обставини надали суду першої інстанції підстави для висновку про можливість звільнення засудженого від покарання, оскільки його перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, однак в умовах контролю за його поведінкою.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_1 положень статті 75 КК та звільнив його від відбування покарання з випробуванням, навівши переконливі аргументи на спростування доводів прокурора про неправильне застосування кримінального закону.

З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки таке покарання є достатнім та обґрунтованим.

Разом з тим, як прокурор, так і суд апеляційної інстанції не звернули уваги, що ОСОБА_1 засуджений, окрім іншого, за частиною 1 статті 122 КК. Санкція вказаної статті передбачає найтяжче покарання до 3 років позбавлення волі, що відповідно до частини 3 статті 12 КК є злочином, який відноситься до категорії середньої тяжкості.

При цьому згідно із змістом пункту 3 частини 1 статті 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності становлять п'ять років і у вказаному кримінальному провадженні з урахуванням вчинення злочину, подія якого припадає на 14 червня 2010 року, закінчилися 14 червня 2015 року, а вирок щодо ОСОБА_1 проголошено 15 лютого 2017 року та він набрав законної сили 1 червня 2017 року.

Закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не є реабілітуючою підставою, у зв'язку із чим необхідна згода на звільнення особи від кримінальної відповідальності, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі частини 5 статті 74 КК.

За таких обставин суд зобов'язаний звільнити особу від призначеного покарання за частиною 1 статті 122 КК на підставі частини 5 статті 74 КК та змінити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 При цьому зміна ухвали апеляційного суду тягне за собою обов'язкову зміну і вироку районного суду, оскільки винну особу засуджено за вчинення злочину, крім частини 1 статті 122 КК, за якою судові рішення підлягають зміні, ще й за частиною 3 статті 135 КК.

Так, суд касаційної інстанції на підставі частини 2 статті 433 КПК, виходячи за межі касаційної скарги, вважає за необхідне змінити ухвалу апеляційного суду, і вирок районного суду, оскільки таке рішення покращує становище особи.

При цьому виключенню підлягає стаття 70 КК, оскільки її застосування при призначенні покарання має місце лише за сукупністю злочинів у контексті цього кримінального провадження.

Що стосується інкримінованого засудженому обвинувачення за частиною 3 статті 135 КК, то така кваліфікація учасниками кримінального провадження не оспорюється, а доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність стосуються виключно призначеного покарання.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що застосування положень статті 75 КК, які мали місце при призначенні покарання за сукупністю злочинів мають місце і при призначенні покарання за частиною 3 статті 135 КК, а тому таке застосування закону не викликає в колегії суддів сумніву щодо неправильного його застосування.

Тобто касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

На підставі частини 2 статті 433 КПК вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 1 червня 2017 року щодо засудженого ОСОБА_1 змінити.

Звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання за частиною 1 статті 122 КК на підставі статті 49, частини 5 статті 74 КК у зв'язку із закінченням строків давності.

Виключити посилання на статтю 70 КК при призначенні покарання ОСОБА_1.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 3 статті 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнити від призначеного покарання з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покласти на нього обов'язки, передбачені статтею 76 КК, а саме періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________ _______________________ ________________________

М.М. Лагнюк   В.В. Король   В.П. Огурецький