Справа № 2-А-1869\09
П О С ТА Н О В А
іменем України
04 грудня 2009 року м. Краснодон
Краснодонський міськрайонний суд Луганської області у складі:
головуючого судді - Маньковської О.О.
при секретарі Ляшенко Г.В ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку адміністративного судочинства справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Краснодонської міської ради, з участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 Управління Державного казначейства України в Луганській області, про визнання дій посадових осіб неправомірними, покладення обов"язку нарахувати та виплатити допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат за період з 1996 по 2005 роки в сумі 6309,70 грн. -
ВСТАНОВИВ:
Уточнивши свої первинні позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обгрунтування якого вказав, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії та визнаний інвалідом 2-ї групи по захворюванню, яке пов"язане з наслідками ліквідації аварії на ЧАЕС; перебуває на обліку в УПСЗН виконкому Краснодонської міської ради Луганської області. Відповідно до ст.. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, встановлених відповідним законом на день виплати допомоги. Позивач вказує, що відповідач порушує його конституційні права на отримання передбаченої законом допомоги на оздоровлення, сплачуючи її у значно меншому розмірі. За розрахунками, наданими позивачем, за період з 1996 року по 2005 рік йому відповідачем не доплачена допомога на оздоровлення на загальну суму 6309,70 грн.
Позивач вказує, що він звертався до відповідача з вимогою донарахувати та виплатити йому щорічну допомогу на оздоровлення у належних розмірах, але відповідач відмовив в цьому.
Посилаючись на ст. 19,22.,58,92 Конституції України, ст.. 48 ЗУ ""Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"", позивач просить суд визнати неправомірними дії посадових осіб УПСЗН виконкому Краснодонської міської ради щодо відмови нарахування та виплати допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому законом; просив стягнути з відповідача на свою користь недонараховану щорічну грошову допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 1996 по 2005 роки в сумі 6309,70 грн..
Позивач надав суду заяву, у якій підтримав заявлений позов та просив суд розглянути справу за його відсутності.
Представник позивача надав суду заяву, у якій просив суд розглянути справу за його відсутності.
Відповідач надав суду заяву, у якій просив розглянути справу за відсутності їх представника. Із наданих відповідачем заперечень вбачається, що відповідач не визнає позов. Вказує, що позивач, який є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії та визнаний інвалідом 2-ї групи по захворюванню, яке пов"язане з наслідками ліквідації аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в УПСЗН виконкому Краснодонської міської ради та отримує соціальні виплати, передбачені ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Виплати, передбачені вказаним Законом, виплачуються в порядку, встановленому КМУ та проводяться із коштів Державного Бюджету України . Відповідно до Постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року, позивачу була виплачена допомога на оздоровлення у встановлених Постановою розмірах у повному обсязі, підстав для її збільшення немає, тому відповідач вважає вимоги позивача про перерахунок щорічної допомоги необґрунтованими. Крім того у запереченнях на позов зазначено, що позивач пропустив процесуальні строки, встановлені ч.2 ст. 99 КАСУ, для захисту прав, порушених у 1996-2005 роках, не навів підстав пропуску процесуального строку. Вважає посилання позивача на п.3 ст. 268 ЦК України необґрунтованим, оскільки у позові йдеться про перерахунок суми виплати, а не про відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням здоров"я. Тому відповідач просить застосувати вимоги ч.1 ст. 102 КАСУ та відмовити у задоволенні позову у зв"язку з пропуском строку звернення до суду.
Третя особа по справі - ГУДКУ в Луганській області - надала заяву про розгляд справи за відсутності їх представника. У наданих запереченнях на позов зазначено, що третя особа вимоги позивача вважає незаконними, оскільки йдеться про виплати, які фінансуються з Державного бюджету України, вважає, що вказані виплати повинні регулюватися виключно ЗУ "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Вважає, що всі виплати, на отримання яких позивач має право, були проведені відповідачем своєчасно та у повному обсязі на підставі діючого законодавства України. Також вказано, що позивач пропустив строки звернення до суду за захистом прав, порушених у 1996-2003 роках, не навів поважності причин цього, через що у задоволенні позову просить відмовити.
Враховуючи, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи та надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі доказів.
З`ясувавши обставини справи, як того вимагає ч. 3 ст. 2, ст.11 КАС України, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, що підтверджується посвідченням серії А номер 073662 (а.с.8). Позивачем не надано підтверджень про визнання його інвалідом 2-ї групи з 1996 року; відповідач визнає факт інвалідності позивача з 2002 року (а.с.19), на підставі чого суд вважає необхідним розглядати позовні вимоги лише за період з 2002 по 2005 роки.
Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Краснодонської міської ради з 2002 року як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, категорія 1, інвалід 2-ї групи, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”.
Статтею 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, інвалідам 2-ї групи - п"ять мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати допомоги.
Вказані обставини визнані сторонами та не потребують додаткового з"ясування в судовому засіданні.
Із відповіді відповідача № 6\2798 від 01.12.2004 року (а.с.19) вбачається, що відповідачем позивачу щорічна допомога на оздоровлення, передбачена ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, була виплачена з 2002 року, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” в сумі 26,70 грн. щороку.
Виплата допомоги на оздоровлення у вказаних розмірах позивачем не оспорюється.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Розглянувши справу по суті, суд вважає необґрунтованим застосування відповідачем при розрахунку разової щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ЗУ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” з наступних підстав.
Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, інвалідам 2-ї групи - в розмірі п"яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.
Вказана норма Закону не скасовувалась та не змінювалась і є діючою у первинній редакції.
Всупереч нормам спеціального закону, зазначеними Постановами КМУ встановлені інші, конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України “Про Єдиний державний реєстр нормативних актів ” від 27.06.1996 року стосовно преюдиції нормативних актів.
Суд вважає, що при розрахунку розміру допомоги на оздоровлення, необхідно виходити із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої відповідними нормативно-правовими актами на відповідний період.
Згідно з даними статистичної інформації (а.с.63), розмір мінімальної заробітної плати становив:
на 2002 рік - 165 грн.
на 2003 рік - 205грн.
на 2004 рік - 237 грн.
на 2005 рік - 332 грн.
Тобто, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, який повинен був сплачуватись позивачу, дорівнює п"ятикратному розміру зазначених сум у відповідний рік. У суді ж достовірно встановлено та сторонами не оспорюється. що позивач отримував допомогу в розмірі 26,70 грн щорічно.
Таким чином, суд визнає вимоги позивача щодо необхідності перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2002 по 2005 роки обгрунтованими та вважає необхідним задовольнити позов частково у цій частині.
Задовольняючи позов частково, суд виходить з того, що сторонами не надана інформація про дату виплати відповідачем позивачу допомоги на оздоровлення, тому суд не має можливості перевірити розрахунки позивача та зробити власні розрахунки, оскільки розмір мінімальної заробітної плати, яка береться за основу розрахунків, необхідно визначати, виходячи із дати нарахування та виплати допомоги на оздоровлення. Але суд вважає необхідним покласти на відповідача обов"язок провести перерахунок та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інваліду 2-ї групи, відповідно до ст.. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС", виходячи із розміру п"яти мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати, за період з 2002 по 2005 роки, з врахуванням фактично виплачених сум.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з заявою про виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 ЗУ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, але відповідач у відповіді на звернення № 6\2798 від 01.12.2004 року відмовив позивачу у перерахунку розміру допомоги на оздоровлення, вказавши, що вказана допомога була виплачена позивачу у повному обсязі.
Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стосовно посилання відповідача на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовною заявою та застосування судом першої інстанції річного строку позовної давності, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до наступного.
Строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд враховує, що позивач є особою, яка постраждала при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, визнаний інвалідом 2-ї групи з різким обмеженням життєдіяльності, вказані соціальні виплати передбачені державою саме для оздоровлення осіб, які постраждали при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи частина 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Згідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Вказане узгоджується з тим, що частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності, а згідно статті 1 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", вказаний Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв"язання пов"язаних з нею медичних і соціальних проблем; державна політика в галузі соціального захисту потерпілих базується на пріоритеті життя та здоров"я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов.
Тому суд дійшов до висновку, що позивачем не пропущений процесуальний строк для захисту прав, порушених у 2002-2005 році, і цей строк не потребує поновлення.
Враховуючи все вищезазначене, суд вважає необхідним визнати протиправною дії УПСЗН виконкому Краснодонської міської ради щодо відмови позивачу у нарахуванні разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 1996-2005 роки та покласти на відповідача обов"язок провести перерахунок призначеної позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2005 роки, виходячи із п"ятикратного розміру мінімальної заробітної плати на період виплати допомоги, з урахуванням фактично сплачених позивачу сум.
У зв’язку з тим, що відповідно до ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» позивач звільнений від сплати судового збору як особа, яка постраждала при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 8,9, 22, 46, 64, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст. ст. 6, 7, 11, 71, 86, 100, 159-163, 167, 186 КАС України, Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України "Про встановлення мінімальної заробітної плати", Законом України "Про державний бюджет України", ст. 268 ЦК України, ст. 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Краснодонської міської ради, з участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 Управління Державного казначейства України в Луганській області, про визнання дій посадових осіб неправомірними, покладення обов"язку нарахувати та виплатити допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат за період з 1996 по 2005 роки в сумі 6309,70 грн - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Краснодонської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку разової грошової допомоги на оздоровлення у 2002-2005 роках у розмірі, встановленому ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов"язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Краснодонської міської ради провести перерахунок та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України ОСОБА_1 разової грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інваліду 2-ї групи виходячи із розміру 5-ти мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати, з урахуванням фактично виплачених сум, за період 2002-2005 років.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити - за їх необґрунтованістю.
Постанова складена в повному обсязі, підписана судом у нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 04 грудня 2009 року.
Копію постанови направити сторонам.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Головуючий: О.О. Маньковська