Справа № 127/21352/17 :

Провадження № 22-ц/772/1429/2018

Категорія: 42

Головуючий у суді першої інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Стадника І.М. (судді-доповідача),

суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2

апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3, подану його представником - адвокатом ОСОБА_4

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Венгрин О.О., повний текст якого складено 23 квітня 2018 року,

в справі №127/21352/17

за позовом ОСОБА_3 (позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіна ЛТД», ОСОБА_5, ОСОБА_6 (відповідачі)

про захист честі, гідності та ділової репутації,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся в міський суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіна ЛТД», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі і гідності особи та ділової репутації.

В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в щотижневому друкованому виданні «ІНФОРМАЦІЯ_1» НОМЕР_1, а також на сайті газети в мережі Інтернет, було опубліковано статтю журналіста ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Стаття написана на основі інтерв'ю лікаря ОСОБА_6 і містить негативну інформацію щодо позивача, яку він вважає такою, що не відповідає дійсності, а саме:

«Зі слів лікаря ОСОБА_6, протягом останніх трьох років керівник травматологічного відділення КУ «Хмільницька ЦРЛ» займався незаконною торгівлею гіпсовими та марлевими бинтами, операційною білизною, металічними імплантами. Такий медичний препарат як бетадин готувався підпільно, розливався у пляшечки і продавався хворим. До продажу медичних засобів керівник зловживаючи своїм посадовим становищем, залучав медичних постових сестер. Зрозуміло, що ціна на такий «товар» значно завищувалась. Вся «торгівля» здійснювалась безпосередньо у відділенні лікарні, причому частина товарів знаходилась у маніпуляційному та гіпсовочному кабінетах, а інша частина потрапляла до «клієнтів» прямо з багажника автомобіля керівника травматологічної служби.

Лікарняні бюджетні гіпсові і марлеві бинти та інші препарати, що мали б бути безкоштовно використовуватись для надання медичної допомоги соціальним хворим або людям, які за певних обставин не можуть придбати їх в аптеках, приєднувались до «товару» керівника відділення та осідали зиском в його кишенях.

Користуючись своїм службовим становищем, заввіділенням встановив щодобову оплату по 30 грн. за перебування хворих у двомісних палатах №1 та №4.

Замість того, щоб дбати про організацію травматологічної роботи лікарями відділення, керівник привласнює лікарняні апарати, що необхідні при наданні невідкладної допомоги хворим з травмою, ховає частину лікарняних інструментів у своєму службовому кабінеті, які використовуються для планових операцій, щоб не було змоги скористатись ними іншим лікарям. А ще дозволяє собі, через особисту неприязнь до одного з лікарів, відмовлятись асистувати колезі під час операцій, забуваючи, що це його обов'язок як лікаря, - ділиться наболілим колективу ОСОБА_7».

На підставі статей 275, 277 ЦК України позивач просив зобов'язати ТОВ Регіна ЛТД» спростувати поширену відносно керівника травматологічного відділення КУ «Хмільницька ЦРЛ» негативну, недостовірну інформацію в випуску газети НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 вищевказаного змісту шляхом опублікування спростування.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Регіна ЛТД, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності і ділової репутації - зобов'язання спростувати поширену негативну недостовірну інформацію, - відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд в оскаржуваному рішенні помилково і безпідставно прийшов до висновку про те, що поширена відповідачами інформація підтверджена дослідженими в судовому засіданні доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ТОВ «Регіна ЛТД» адвокат Якименко-Шевчук Ю.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін у зв'язку з тим, що відповідна публікація була дослівним відтворенням письмового звернення до редакції газети лікаря-травматолога ОСОБА_6, а спростування, про яке просить позивач, вже відбулося.

Відповідач ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що вона як журналіст скористалася правом дослівного відтворення письмового звернення до редакції газети лікаря - травматолога ОСОБА_6, який є співвідповідачем по даній справі.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Регіна ЛТД» - адвокат Якименко-Шевчук Ю.О., відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване. Відповідач ОСОБА_6 пояснив, що викладені у його зверненні обставини дійсно мали місце і вже після публікації він звертався з цього приводу до правоохоронних органів, результати перевірок яких йому невідомі.

Позивач ОСОБА_3, повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що стаття «ІНФОРМАЦІЯ_3» є дослівним відтворенням звернення ОСОБА_6, написана на основі його інтерв'ю, факти викладені в ній, знайшли підтвердження зібраними у справі і дослідженими показами ( в тому числі показаннями свідків).

Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, так як суд визнав встановленими обставини, які мають значення для справи, які є недоведеними, а висновки, викладені в рішення суду першої інстанції, не відповідають дійсним обставинам справи.

Судом встановлено, а сторонами не заперечується той факт, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» розміщено статтю ОСОБА_5 із заголовком «Торгує ліками у ЦРЛ заввідділенням, або як у райлікарні підпільно розливають бетадин і продають хворим?», яка містить, зокрема, наступну інформацію:

«Зі слів лікаря ОСОБА_6, протягом останніх трьох років керівник травматологічного відділення КУ «Хмільницька ЦРЛ» займався незаконною торгівлею гіпсовими та марлевими бинтами, операційною білизною, металічними імплантами. Такий медичний препарат як бетадин готувався підпільно, розливався у пляшечки і продавався хворим. До продажу медичних засобів керівник зловживаючи своїм посадовим становищем, залучав медичних постових сестер. Зрозуміло, що ціна на такий «товар» значно завищувалась. Вся «торгівля» здійснювалась безпосередньо у відділенні лікарні, причому частина товарів знаходилась у маніпуляційному та гіпсовочному кабінетах, а інша частина потрапляла до «клієнтів» прямо з багажника автомобіля керівника травматологічної служби.

Лікарняні бюджетні гіпсові і марлеві бинти та інші препарати, що мали б бути безкоштовно використовуватись для надання медичної допомоги соціальним хворим або людям, які за певних обставин не можуть придбати їх в аптеках, приєднувались до «товару» керівника відділення та осідали зиском в його кишенях.

Користуючись своїм службовим становищем, заввіділенням встановив щодобову оплату по 30 грн. за перебування хворих у двомісних палатах №1 та №4.

Замість того, щоб дбати про організацію травматологічної роботи лікарями відділення, керівник привласнює лікарняні апарати, що необхідні при наданні невідкладної допомоги хворим з травмою, ховає частину лікарняних інструментів у своєму службовому кабінеті, які використовуються для планових операцій, щоб не було змоги скористатись ними іншим лікарям. А ще дозволяє собі, через особисту неприязнь до одного з лікарів, відмовлятись асистувати колезі під час операцій, забуваючи, що це його обов'язок як лікаря, - ділиться наболілим колективу ОСОБА_7» (а.с. 6).

Згідно з статтею 3, частиною 4 статті 32 Конституції України людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеки визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже відповідно до Конституції України право на повагу до гідності та честі є одним із особистих немайнових прав фізичної особи, а особливості його здійснення і захисту встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно з статтею 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Крім того, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Праву особи на повагу до її гідності, честі та на недоторканість ділової репутації кореспондує обов'язок інших осіб, які поширюють інформацію, переконатися в її достовірності ( частина 2 статті 302 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частинами 4, 6, 7 цієї статті встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, які її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється такий же спосіб, у який вона була поширена.

Статтею 37 Закону України від 16.11.1992 року №2782-XII «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» встановлено, що громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Обсяг спростування не може більш ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У п. 18 вказаної Постанови роз'яснено, що згідно з положеннями ст. 277 ЦК України та відповідно до принципу змагальності сторін цивільного судочинства обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, а позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 4-6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем доведено, а відповідачами не заперечується факт поширення шляхом публікації в друкованому засобі масової інформації статті, які містила негативну і таку, що порушує його особисті немайнові права, інформацію.

Так, стаття містить твердження про те, що керівник травматологічного відділення КУ «Хмільницька ЦРЛ» «займався незаконною торгівлею», організував підпільне виготовлення (розлив) медичного препарату бетадин, до продажу якого залучив підлеглих «зловживаючи своїм посадовим становищем», отримував «зиск» від продажу медичних засобів і препаратів, які б мали надаватися хворим безкоштовно, отримував плату за перебування хворих в палатах закладу, відмовлявся асистувати колезі всупереч обов'язку лікаря.

Відповідні твердження є фактичними, а не оціночними судженнями, тобто є не просто критикою, оцінкою дій, а містять фактичні дані, що можуть бути спростовані або доведені як правдиві.

При цьому в статті наведені дані: точна назва посади і час її зайняття, які дозволяють безпомилково ідентифікувати позивача, хоча в статті безпосередньо не згадується його прізвище.

Беззаперечних доказів вчинення позивачем вищевказаних дій, за винятком ним же визнаного і підтвердженого показаннями свідків факту відмови асистувати і ненадання необхідного для роботи приладу лікарю, з яким в нього склалися неприязні стосунки, матеріали справи не містять.

Незаконна торгівельна діяльність, виготовлення медичних препаратів без належного дозволу (ліцензії), зловживання посадовою особою своїм службовим становищем у власних інтересах або в інтересах третіх осіб, нецільове використання бюджетних коштів, становлять склад правопорушень, за вчинення яких чинним законодавством передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність, а допустимими доказами на підтвердження таких обставин є вирок чи ухвала суду в кримінальному провадженні, або постанова уповноваженого органу про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

На відсутність саме цих подій посилався позивач, а відтак інші учасники справи відповідно до частини 4 статті 81 ЦПК України мали надати відповідні докази її наявності.

Суд першої інстанції взяв за основу покази одного свідка - ОСОБА_9, яка припустила, що аптека ФОП ОСОБА_10 насправді належала ОСОБА_3, бо він нібито був заінтересований в її продажах, отримував кошти від розміщення хворих в палатах з поліпшеними умовами перебування.

Натомість про неправдивість висвітленої в статті інформації показали свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 і власник аптеки - ФОП ОСОБА_10, а висновок суду про наявність зв'язку між нею і ОСОБА_3 ґрунтується на припущенні, що є неприпустимим.

Відтак суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про те, що всі без винятку факти, викладені в статті, знайшли підтвердження зібраними у справі доказами, в тому числі показаннями свідків.

Отже суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недостовірність поширеної відповідачами інформації (за винятком визнаного позивачем випадку відмови асистувати лікарю ОСОБА_6), порушення таким поширенням особистих немайнових прав, а відтак про наявність встановлених законом підстав для їх захисту шляхом спростування.

Вирішуючи питання про застосування обраного позивачем способу захисту його особистого немайнового права, суд апеляційної інстанції виходить із того, що поширення недостовірної інформації здійснене засобом масової інформації - щотижневим друкованим виданням - газета «ІНФОРМАЦІЯ_1», видавцем якого є відповідач ТОВ «Регіна ЛТД», так як його редакція не має прав юридичної особи. Водночас автором відповідної статті є відповідач ОСОБА_5, а відповідач ОСОБА_6 є джерелом цієї інформації.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач просив зобов'язати саме ТОВ «Регіна ЛТД» спростувати поширену щодо нього негативну, недостовірну інформацію шляхом опублікування спростування.

Проте у випуску газети «33-ий канал» від 10 травня 2017 року №20 вже опубліковане спростування на підставі заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року (а.с. 35). Незважаючи на подальше скасування даного рішення, спростування як таке, що відповідає вимогам статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» є належним способом захисту порушених особистих немайнових прав позивача в межах заявлених ним вимог.

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що особисте немайнове право позивача вже захищене в спосіб, про який він просить в даній справі, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 376, 382, 384 ЦПК України, Суд,

постановив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3, подану його представником - адвокатом ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіна ЛТД», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності і ділової репутації, зобов'язання спростувати поширену негативну, недостовірну інформацію - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.

Судді:/підпис/ Міхасішин І.В.

/підпис/ Войтко Ю.Б.

Повний текст постанови складено 05.07.2018 року

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.