Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.07.2018 Справа №607/8116/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сливка Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач – публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі також може вживатись як Банк, ПАТ «УкрСиббанк»)пред’явив до суду позов до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до укладеного між акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_5 кредитного договору № 11084843000 від 27 листопада 2006 року, останній отримав кредит в сумі 36'150 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,3 % річних з кінцевим терміном повернення – 25 листопада 2016 року, та зобов'язався повернути ці кошти, а також сплатити відсотки в порядку і терміни, встановлені договором. В забезпечення виконання цього зобов’язання між акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» з однієї сторони, ОСОБА_3, ОСОБА_1, котра діяла в своїх інтересах, а також інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з іншої, укладено договір іпотеки, згідно якого передано в іпотеку чотирикімнатну квартиру під номером 71, по вул. Карпенка, 7 у м. Тернополі. Своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_5 не виконав у повному обсязі та помер 22 січня 2012 року. 02 липня 2012 року банк направив до Першої тернопільської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців ОСОБА_5 Його спадкоємцями є відповідачі. Позивач вважає, що останні прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5, оскільки на момент відкриття спадщини постійно проживали з ним і не відмовились від неї. Прийнявши спадщину та будучи іпотекодавцями, відповідачі зобов’язані відповідати за зобов’язаннями спадкодавця перед ПАТ «УкрСиббанк», котрі слід задовольнити, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій також зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась, її представник – ОСОБА_6 подав заяву про розгляд справи за відсутності його та ОСОБА_1 У заяві також зазначив, що проти задоволення позову заперечує і просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з’явились. Про причини неявки суду не повідомили, а тому розгляд справи слід здійснити за їх відсутності на підставі наявних доказів, згідно пункту 1 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).

При цьому суд враховує, що кожен із відповідачів подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, у якій підтверджуючи факти отримання ОСОБА_5 у акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк» кредиту та укладення договору іпотеки, зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали нотаріусу заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_5 Таку спадщину прийняла лише ОСОБА_1 З 2012 року жодних погашень за кредитним договором ніхто із них не здійснював. З моменту коли кредитор дізнався про відкриття спадщини (момент подання до нотаріуса претензії до спадкоємців боржника) та порушення його прав, сплинуло більше п’яти років, а тому строк позовної давності сплинув. З цих підстав і слід відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на наступне:

27 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є позивач (даний факт доказування не потребує, в силу вимог частини 3 ст. 82 ЦПК України, оскільки є загальновідомим), та ОСОБА_5 (надалі також може вживатись як Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11084843000 (далі також може вживатись як Кредитний договір).

Відповідно до умов Кредитного договору, Банк надав Позичальнику кредит в іноземній валюті у розмірі 36'150 доларів США, а Позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 25 листопада 2016 року, згідно з графіком погашення кредиту (Додаток №1 до Кредитного договору), та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,3 % річних.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком, з однієї сторони, ОСОБА_5, ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з іншої, укладено договір іпотеки від 27 листопада 2006 року (далі – Іпотечний договір).

Відповідно до пункту 1.4 Іпотечного договору в іпотеку банку передано наступне нерухоме майно, а саме: чотирикімнатну квартиру під номером 71, що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Карпенка, будинок 7.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, з моменту оформлення Кредитного договору ОСОБА_5 періодично вносив кошти на погашення заборгованості.

Станом на 22 січня 2012 року була відсутня прострочена заборгованості за Кредитним договором.

22 січня 2012 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ИД № 131234 від 25 січня 2012 року; актовий запис № 127, здійснений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.

Відповідно до частини 1 ст. 608 ЦК України, зобов’язання ОСОБА_5 за Кредитним договором не припинились у зв’язку з його смертю, оскільки не є нерозривно пов’язаними з особою боржника.

Ці зобов’язання (обов’язки), згідно з нормами частини 1 ст. 1218 ЦК України, ввійшли до складу спадщини, котра відкрилась після смерті ОСОБА_5

13 липня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Першої тернопільської державної нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті свого батька – ОСОБА_5 Вказане підтверджується копіями цих заяв № 1281 та 1212 (а.с. 13 – зворотна сторона, та а.с. 14).

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла його дружина – ОСОБА_1 Ця обставина доказуванню не підлягає в силу частини 1 ст. 82 ЦПК України, оскільки визнана сторонами та сумнівів щодо її достовірності або добровільності визнання у суду не виникає. Факт визнання відповідачами цього факту, відповідно до тієї ж частини 1 ст. 81 ЦПК України, встановлений судом з їх заяв про застосування строків позовної давності.

На виконання частини 2 ст. 1281 ЦК України, 06 липня 2012 року позивач подав до Першої тернопільської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців ОСОБА_5 про погашення заборгованості за Кредитним договором.

25 травня 2012 року виникла прострочена заборгованість за Кредитним договором і у подальшому вона мала місце щомісячно. Вказані обставини підтверджуються тим ж самим розрахунком заборгованості.

Суд не бере до уваги прострочену заборгованість у 128,17 дол. США, котра виникла 02 лютого 2012 року, оскільки вона в подальшому була погашена у повному обсязі.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Із статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Таким чином, з 25 травня 2012 року розпочалось неналежне виконання умов Кредитного договору з боку боржника в частині сплати періодичних платежів на погашення заборгованості з урахуванням визначеного графіку, а отже і порушення права позивача за основним зобов’язанням.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Іпотечного договору – у разі порушення будь-якого зобов'язання за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом отримання рішення суду або вчинення виконавчого напису нотаріусом, або шляхом позасудового врегулювання іншим способом, передбаченим чинним законодавством та/або договором іпотеки.

Статтею 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже з 25 травня 2012 року (моменту з якого почалось порушення основного зобов’язання за Кредитним договором) позивач отримав право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність –  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). (частина 1 ст. 258 ЦК України, пункт 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України)

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до пункту 1.2.1 Кредитного договору визначено, що кінцевим терміном повернення кредиту є 25 листопада 2016 року.

Водночас пунктами 1.2.2, 1.3.4 Кредитного договору встановлено, що погашення кредиту здійснюється боржником шляхом сплати періодичних, щомісячних платежів згідно графіку з 01 по 25 число кожного місяця, наступного за тим, який були нараховані банком такі проценти.

Таким чином сторони Кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Отже, з 25 травня 2012 року (дата, з якої виникла заборгованості по сплаті чергового платежу) у позивача виникло право вимагати дострокового повернення частини позики, сплати відсотків за користування нею та на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а значить і розпочалось обчислення строку позовної давності у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Відповідно до частини 1 ст. 264 ЦК України, вказана позовна давність перервалась 09 листопада 2012 року – у день, коли відбулось останнє внесення кошів (300 дол. США) в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, і її перебіг розпочався заново, згідно з частиною 3 ст. 264 ЦК України.

Суду не надано доказів того, що зазначена повна давність після 09 листопада 2012 року переривалась, чи зупинялась.

Отже з 09 листопада 2012 року у позивача було три роки аби вимагати захисту свого порушеного права, пов’язаного з невиконанням Кредитного договору боржником, в тому числі і шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Факт смерті ОСОБА_5 жодним чином не перешкоджав реалізації такого права позивача, адже пред’явивши претензію до спадкоємців померлого та не отримавши від них задоволення своїх вимог, він не був позбавлений можливості звернутись до іпотекодавців з вимогою про погашення заборгованості, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зрештою, такий правовий механізм був ініційований позивачем, однак лише 30 червня 2017 року (день подачі до суду даного позову), тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (частина 4 ст. 267 ЦК України)

Такі заяви кожен із відповідачів зробили 17 квітня 2018 року.

Таким чином у даному позові слід відмовити у зв’язку з спливом позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 13, 82, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У позові публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки– чотирикімнатну квартиру під номером 71, що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Карпенка, будинок 7, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11084843000, укладеним 27 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог частиною 2 ст. 354 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 липня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_7