Справа № 22-ц 0837 2006 р.               

Головуючий І інстанції Дмитренко A.M.

Доповідач Хопта С. Ф.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

1 березня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Хопти С.Ф.

суддів Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.

при секретарі Муханько О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", третя особа директор Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" Кобринський Андрій Юрійович про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2006 року позивач звернувся з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він перебував трудових відносинах з відповідачем і обіймав посаду директора Київської регіональної філії Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах". 19.10.2006 року його повідомили про звільнення з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України, хоча з наказом про звільнення не ознайомили.

Позивач вважає звільнення незаконним. Просив поновити його на роботі і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2007 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Київської регіональної філії Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті   України   по   земельних   ресурсах".  Стягнуто   з   Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" на користь ОСОБА_1 17383 грн. 82 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності /філіалу, представництва, відділення, та іншого відокремленого підрозділу/.

Законодавством не визначено поняття одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 Постанови № 9 з відповідними змінами „Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до п. 27 цієї Постанови, на підставі п.1 ст.41 КЗпП вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 04.07.2005 року перебував з відповідачем у трудових відносинах.

З 18.10.2005 року ОСОБА_1 був призначений виконуючим обов'язки директора Київської регіональної філії Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", а з 30.03.2006 року - директором цієї філії.

Відповідно до положення про Київську регіональну філію Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", філія є відокремленим структурним підрозділом, має окремий баланс, поточний рахунок в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, інші печатки та штампи, а директор філії має право на підставі довіреності, наданої генеральним директором підприємства укладати угоди та здійснювати інші повноваження з метою оперативного управління цим структурним підрозділом.

18 жовтня 2006 року наказом генерального директора Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" ОСОБА_1 був звільнений з посади директора Київської регіональної філії Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" з 19 жовтня 2006 року згідно ст. 41 п.1 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівника.

Як вбачається з копії наказу про звільнення позивача, підставою для його звільнення явилось подання генерального директора Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.

Одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків з боку позивача, яке генеральний директор підприємства вважав достатньою підставою для звільнення позивача з роботи, стало видання ним наказу про звільнення з роботи реєстратора відділу реєстрації та технологічної підтримки користувачів реєстрів філії ОСОБА_2, яку за наказом генерального директора підприємства після її письмового звернення було поновлено на попередній посаді, що вбачається з копії подання генерального директора підприємства на ім'я голови Державного комітету України по земельним ресурсам від 18.10.2006 року. В поданні зазначено, що позивач, як директор філії примусив ОСОБА_2 написати заяву про звільнення, та звільнив її в період, коли вона перебувала на лікарняному.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 було звільнено з роботи на підставі наказу НОМЕР_1 підписаного позивачем, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін відповідно до її заяви, а згідно наказу генерального директора ДП „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" Кобринського А.Ю. від 18.10.2006 року за № 204-к було відмінено зазначений вище наказ і поновлено ОСОБА_2 на раніше займаній нею посаді тільки на підставі її письмового звернення, що вбачається з копій цих наказів (а.с.8,52).

З заяв самої ОСОБА_2 від 16.10.2006 року і від 18.10.2006 року вбачається, що 22.09.2006 року нею було написано заяву на звільнення за угодою сторін (а.с.7,44).

В період з 22.09.2006 року по 05.10.2006 року ОСОБА_2 дійсно перебувала на лікарняному по догляду за дитиною, але 25.09.2006 року в день звільнення вона була присутня на робочому місці з початку робочого дня до 17 години, що стверджується актом від 25.09.2006 року (а.с.46).

Відповідно до наказу НОМЕР_2, підставою для поновлення ОСОБА_2 на роботі на попередній посаді стало тільки її письмове звернення. Щодо обставин написання ОСОБА_2 заяви на звільнення, та в чому полягає порушення вимог п. 1 ст. 36 КЗпП України в наказі не зазначено (а.с. 8).

Заяви ОСОБА_2 суперечливі за змістом. В одній заяві позивачка пише про те, що тиск на неї чинив начальник відділу реєстрації, який примусив її написати заяву на звільнення. В другій заяві ОСОБА_2 зазначає про те, що заяву про звільнення написала під тиском керівництва відділу та директора філії. Такі заяви були написані ОСОБА_2 лише 16.10.2006 року та 19.10.2006 року, тоді як заяву про звільнення за погодженням сторін вона писала 22.09.2006 року (а.с.85,44).

В наказі про звільнення позивача не зазначено, в чому саме полягає вчинене ним одноразове грубе порушення трудових обов'язків, і коли саме було допущено це порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Такі пояснення позивачем не надавалися, оскільки з наданого суду акту від 19.10.2006 року вбачається, що позивач відмовився від дачі пояснень з приводу незаконного звільнення з роботи ОСОБА_2 саме 19.10.2006 року, тоді як вже 18.10.2006 року був виданий наказ про його звільнення з посади за п. 1 ст. 41 КЗпП, тобто до застосування дисциплінарного стягнення пояснення від позивача не відбиралися.       

З 19.10.2006 року по 17.11.2006 року позивач перебував на лікарняному (а.с.4.3).

Відповідно до запису в трудовій книжці, позивача звільнено з роботи з 19.10.2006 року, тобто в період його тимчасової непрацездатності.

Зазначені обставини встановлені судом на підставі пояснень сторін, письмових доказів, яким суд дав належну правову оцінку.

Доводи апелянта про те, що позивач допустив одноразове грубе порушення трудових обов'язків не можуть бути прийняті до уваги, оскільки досліджені в сукупності докази свідчать про те, що ОСОБА_2 була звільнена відповідно її заяви за погодженням сторін, а обставини щодо написання такої заяви під будь-яким тиском, крім суперечливих заяв самої ОСОБА_2, написаних нею уже після звільнення, нічим не підтверджені.

При припиненні трудового договору за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, на відміну від звільнення особи за власним бажанням, відкликання працівником заяви про звільнення не передбачено.

Звільнення ОСОБА_2 за погодженням сторін після написання нею заяви в період її тимчасової непрацездатності, про яку вона повідомила після звільнення, колегія також не може визнати дисциплінарним проступком.

Колегія не може погодитись з доводами апелянта про те, що факт незаконного звільнення ОСОБА_2 підтверджуються її заявою та наказом про поновлення її на роботі, оскільки законним після звільнення ОСОБА_2 за її заявою про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, колегія могла б визнати лише наказ про прийняття ОСОБА_2 на роботу на цю ж вакантну посаду на підставі її нової заяви про прийняття на роботу на вакантну посаду, відповідно до вимог чинного законодавства.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта про те, що суд порушив вимоги процесуального законодавства, позбавивши третю особу можливості взяти участь у судових дебатах, та закінчив розгляд справи у відсутності представника третьої особи, оскільки ч. 2 ст. 169 ЦПК України передбачає право, а не обов'язок суду відкласти розгляд справи у разі неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, і якщо суд визнає їх поважними.

Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій же особі, і третя особа не повідомила суд про причини своєї неявки, а и представник не надав доказів про неможливість прийняти участь в судовому засіданні у зв'язку з характером його хвороби, та враховуючи конкретні обставини справи про те, що представник третьої особи приймав участь в попередніх судових засіданнях, колегія не вважає закінчення судом першої інстанції розгляду справи на стадії судових дебатів у відсутності третьої особи та її представника, оповіщених належним чином про час і місце судового розгляду порушенням норм процесуального права.

Прийшовши до висновку про наявність дисциплінарного проступку на підставі зазначених в заяві ОСОБА_2 та неперевірених належним чином обставин, відповідач зобов'язаний був при застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення, відібрати від нього пояснення, врахувати його попередню роботу та ступінь тяжкості вчиненого проступку.

За таких обставин справи суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням чинного законодавства, та про поновлення його на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців

Головуючий

Судді