КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2018 р. м. Київ Справа № 910/15562/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва  М.Л.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.

за участю представників учасників процесу:

від ДП ДК «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш»: згідно протоколу судового засідання від ДП «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння»: згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння»

на рішенняГосподарського суду міста Києва

від06.03.2018

суддя Літвінова М.Є.

повний текст складено22.03.2018

за позовомдочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш», м. Київ

додержавного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння», м. Київ

простягнення 3 364 655,05 грн.,

та за зустрічним позовом державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння»

додочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш»

прозарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 275 502,85 грн. та стягнення 5 103 747,15 грн.,

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (надалі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" (надалі - відповідач) про стягнення 3 364 655,05 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем було укладено договір комісії № 5/226-Д від 11.12.2009. В порушення умов договору комісії № 5/226-Д від 11.12.2009 відповідач не оплатив витрати позивача, здійснені останнім в забезпечення виконання доручення за цим договором, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість ( т. 1, а.с. 6-10).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15562/17 та призначено її до розгляду.

02.11.2017 представником відповідача до Господарського суду міста Києва було подано зустрічний позов про зарахування зустрічних однорідних вимог по договору комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 та договору № 5/226-Д від 11.12.2009 на суму 1 275 502, 85 грн., стягнення з позивача 5 103 747, 15 грн. за договором комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 за прийняту для передачі покупцю продукцію у кількості 50 одиниць ( т. 1, а.с. 51-56).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2017 зустрічну позовну заяву державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/15562/17.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/15562/17 первісні позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" на користь дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" 3 364 655,05 грн. заборгованості та 50 469,85 грн. витрат по сплаті судового збору; в задоволенні зустрічного позову відмовлено ( т. 2, а.с. 213-225).

Задовольняючи первісні позовні вимоги місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст.ст. 11 ,530, 599, 626, 627, 1011, 1022 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позивачем вимог. Крім того, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні поданого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності.

Також місцевим господарським судом було відмовлено у поданій відповідачем заяві про застосування строків позовної давності по первісному позову.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий господарський суд, виходив з того, що у позивача за зустрічним позовом не виникло грошового зобов'язання перед відповідачем за зустрічним позовом.

Крім того, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні заяви позивача про застосування строків позовної давності по зустрічному позову.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/15562/17, державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" (надалі-скаржник) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, державне підприємство «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме - ст.ст. 3,13, 14, 509, 510, 526, 527, 538, 598, 601, 602, 610, 611, 1011-1014, 1022-1025 Цивільного кодексу та ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України і процесуального права.

Скаржник зазначає, що дозвіл № 26940506 від 26.01.2012 року не мітить за своїм змістом посилання щодо спірного договору комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 року.

Також заявник апеляційної скарги вказує на те, що дата укладення контракту № 5/98-К від 09.11.2009 -09.11.2009, в той час, як дата укладення договору комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 року.

Скаржник зазначає, що позивач за первісним позовом за контрактом № 5/98-К від 09.11.2009 не виконано своїх обов'язків щодо повідомлення відповідача за зустрічним позовом про вчинене покупцем порушення комітента та збору й забезпечення необхідних доказів у частині не здійснення покупцем передоплати за другу частину мінометів 60 мм 50 одиниць на суму 349 850,00 доларів США. Разом з тим, дочірнє підприємство державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» поручився перед відповідачем за зустрічним позовом за виконання покупцем контракту № 5/98-К від 09.11.2009, а тому скаржник вважає, що відповідальність за не виконання покупцем цього контракту повинна бути покладена на комісіонера.

Заявник апеляційної скарги стверджує, що договір комісії № 5/226-Д від 11.12.2009 року не встановлює умов щодо здійснення комісіонером самостійно витрат на закупівлі виробів, а тому судом першої інстанції не було враховано положення п. 7.2 . цього договору.

Скаржник твердить, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог № 27/9-310-1 від 16.01.2012 є кінченим правочином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15562/17; розгляд апеляційної скарги державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/15562/17 призначено на 22.05.2018.

08.05.2019 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі відповідача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/15562/17 задоволено клопотання державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" про відкладення розгляду справи № 910/15562/17; відкладено розгляд апеляційної скарги державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/15562/17 на 12.06.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06. 2018 розгляд справи № 910/15562/17 відкладено на 19.06.2019.

19.06.2019 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 26.06.2018.

Адвокат скаржника в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 скасувати та прийняти нове, яким зустрічним позов задовольнити та відмовити у задоволенні первісного позову повністю.

В судовому засіданні адвокати позивача доводи апеляційної скарги заперечувати, з наведених у відзиві на неї підстав та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення-без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 11.12.2009 року між позивачем (надалі-комісіонер) та відповідачем (надалі-комітент) було укладено договір комісії № 5/226-Д (далі - договір № 5/226-Д).

За умовами п. 1.1. договору № 5/226-Д комісіонер зобов'язується за дорученням комітента, за комісійну плату та за рахунок комітента, вчинити правочин з закупівлі для комітента 60 мм мінометів, надалі - вироби, згідно з специфікацією до цього договору (додаток № 1).

Пунктом 1.2. договору № 5/226-Д сторони визначили, що виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (надалі-контракт) з третьою особою (надалі - продавець).

Відповідно до 1.3. договору № 5/226-Д комітент доручає комісіонеру передбачити в контракті з продавцем поставку виробів, на умовах FCA - м. Мойковац, Чорногорія, відповідно до правил ІНКОТЕРМС у редакції 2000 р.

Пунктом 3.1. договору № 5/226-Д передбачено, що комітент у відповідності до даного договору доручає комісіонеру:

3.1.1. провести конвертацію коштів, отриманих від комітента для виконання доручення, для здійснення перерахувань продавцю у доларах США, за курсом придбання валюти на УМВР на день проведення конвертації, або на день, що передує такому (з урахуванням комісії банку).

3.1.2. здійснити декларування і митне оформлення виробів і сплатити пов'язані з цим митні платежі, вартість послуг вантажних митних терміналів, брокерські витрати, ПДВ та державні мита, що стягуються при імпорті або вчинити правочин з декларування та митного оформлення виробів.

3.1.3. здійснити транспортування виробів за маршрутом м. Мойковац, Чорногорія - Київ, Україна, та забезпечити супроводження та страхування вантажу.

За умовами 3.2. договору № 5/226-Д комітент у відповідності до даного договору зобов'язується:

3.2.1. сплатити витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених у цьому договорі, та погоджених відомістю запланованих витрат за договором (додаток № 2).

3.2.3. сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 7 цього договору.

3.2.4. Виконати інші дії, що випливають з умов даного договору.

3.2.5. впродовж 30-ти днів з дати отримання звіту комісіонера Комітент, в обов'язковому порядку зобов'язаний повернути комісіонеру другий примірник звіту. Якщо комітент має заперечення щодо звіту комісіонера, він зобов'язаний повідомити про них комісіонера протягом 30 днів з дня одержання звіту. В іншому разі звіт, при відсутності іншої угоди, вважається прийнятим.

Пунктами 5.7., 5.8. договору № 5/226-Д визначено, що перед відвантажувальна інспекція виробів за цим договором здійснюється представниками комісіонера та комітента на території продавця. За результатами передвідвантажувальної інспекції сторони підписують акт перед відвантажувальної інспекції (зразок наведено у додатку № 4). У випадку неможливості забезпечення присутності представників комітента на місті та у час проведення перед відвантажувальної інспекції, представник комісіонера та продавця в двосторонньому порядку здійснять перед відвантажувальну інспекцію і складений ними акт матиме остаточний та обов'язковий характер.

Розділом 5 договору № 5/226-Д визначені умови прийому-передачі виробів.

У п. 5.4. договору № 5/226-Д сторони визначили, що приймання-передача виконується представниками комітента та комісіонера з оформленням акту приймання-передачі (зразок наведено у додатку № 3). Датою передачі виробів є дата підписання акту приймання-передачі.

Акт приймання-передачі є підтвердженням виконання комісіонером зобов'язань за даним договором (пункт 5.6. договору № 5/226-Д).

У п.п. 6.1., 6.2. договору № 5/226-Д сторони дійшли згоди, що ціна купівлі виробів за даним договору складає 340 000,00 доларів США, і наведена в додатку № 1 до даного договору. Погоджена комітентом загальна вартість виробів за цим договором наводиться у додатку № 2 до даного договору, та складає 470 000, 00 доларів США, та формується з урахуванням:

- ціни закупівлі виробів згідно з додатком № 1 до даного договору;

- витрат згідно з додатком № 2 до даного договору;

- комісійної плати згідно з п. 7.3.

У відповідності до п. 7.1. договору № 5/226-Д розрахунки за даним договором здійснюються в гривнях за середньозваженим курсом придбання валюти на УМВР на день здійснення платежу, або на день, що передує такому.

Згідно з п. 7.2. договору № 5/226-Д забезпечення комісіонера коштами для закупівлі виробів буде виконуватись наступним чином:

7.2.1. суму у розмірі 235 000,00 доларів США Комітент перераховує як передоплату шляхом прямого банківського переказу коштів на рахунок комісіонера у термін не більш 5 днів з моменту набрання договором чинності.

7.2.2. суму у розмірі 235 000,00 доларів США комітент перераховує шляхом прямого банківського переказу коштів на рахунок комісіонера у термін не більш 5 днів з дати підписання акту перед відвантажувальної інспекції.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2011 року між позивачем та продавцем продукції було укладено акт передвідвантажувальної інспекції, з якого вбачається, що 100 одиниць 60 мм мінометів пройшли перед відвантажувальну інспекцію та повністю відповідають вимогам покупця.

Так, додатком № 1 до договору № 5/226-Д визначено вироби, які позивач зобов'язався придати за дорученням відповідача, а саме 60 мм міномети у кількості 100 одиниць на загальну суму 340 000,00 доларів США. Погоджена комітентом сума закупівлі виробів за даним додатком без врахування витрат при виконанні договору складає 340 000, 00 доларів США.

В свою чергу, додатком № 2 до договору № 5/226-Д визначено відомість запланованих витрат, відповідно до якої погоджена комітентом загальна вартість виробів складає 470 000, 00 доларів США.

22.12.2010 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 5/226-Д, згідно якою змінили п. 14.3. договору та визначили, що договір комісії та всі додатки та додаткові угоди до нього набувають чинності з моменту отримання Дозволу Державної служби експортного контролю України на здійснення імпорту виробів, що є предметом цього договору і діють до 31.12.2011.

В подальшому, 31.12.2014 року сторони уклали додаткову угоду № 3 договору № 5/226-Д, якою доповнили розділ 7 пунктами 7.5. та 7.6. наступного змісту: 7.5. У випадку ненадходження від комітента коштів, передбачених п. 7.2.1.-7.2.2. або їх частини, з метою виконання зовнішньоекономічного контракту з продавцем, комітент доручає комісіонеру придбати за власні кошти валюту на УМВР та здійснити оплату продавцю вартість виробів з подальшою компенсацією комітентом комісіонеру вартості виробів (за курсом УМВР на дату придбання валюти) та витрат, пов'язаних з придбанням валюти. 7.6. У разі виконання доручення по пункту 7.5. комісіонер має право на додаткову плату, яка розраховується виходячи із 1,5% річних від суми, оплаченої комісіонером продавцю, за період з дати придбання валюти до дати надходження від комітента на рахунок Комісіонера відповідних коштів у гривнях для компенсації вартості виробів. Нарахування здійснюється щомісячно. Розмір додаткової плати зазначається у звіті Комісіонера, який складається та подається Комітенту не пізніше 10-го числа, наступного за звітним. Додаткова плата оплачується комітентом щомісяця, у 5-денний термін після отримання рахунку, виставленого комісіонером.

Відповідно до актів приймання-передачі від 01.06.2011 та від 02.06.2011 позивач передав, а відповідач прийняв у відповідності до умов договору № 5/226-Д 60 мм міномети у кількості 50 одиниць та 60 мм міномети у кількості 50 одиниць ( т.1, а.с. 25-26).

Відтак, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання відповідно до умов укладеного договору № 5/226-Д.

На підставі платіжних доручень № 763 від 07.12.2010, № 281 від 24.12.2010, № 173 від 26.12.2014 позивач перерахував на рахунок Продавця плату за вироби у розмірі 340 000, 00 доларів США, що еквівалентно 3 909 074, 42 грн.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що позивачем були здійснені витрати на суму 845 650, 32 грн.:

- 840,00 грн. (ПДВ 140, 00 грн.) за послуги митного терміналу згідно з актом № 12-0004397 від 08.06.2011;

- 1 020,00 грн.-отримання дозволів на імпорт № 27060701 та № 28687000;

- 721 261,32 грн. - митні витрати згідно з митною декларацією від 01.06.2011 № 397035;

- 10 900,00 грн. (ПДВ 1 816,66 грн.) - транспортно-експедиційні витрати згідно з актом № 1 від 02.06.2011;

- 111 629,00 грн. - міжнародне перевезення згідно з актом від 02.06.2011.

Також, при придбанні валютних коштів позивачем були понесені банківські витрати (комісія за конвертацію валюти) на суму 2 394,39 грн. та на суму 11 971, 94 грн., а також витрати за переказ коштів в сумі 2 360,60 грн.

Відповідно до звіту комісіонера № 1 від 30.06.2011 відповідач прийняв витрати позивача у розмірі 2 550 082,72 грн. та 149 696 доларів США, що були понесені позивачем за рахунок власних коштів.

16.01.2012 позивач направив відповідачу заяву № 27/9-310-1 від 16.01.2012 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 528 026, 69 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що 06.11.2013 року сторони уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором на суму 68 515, 43 грн.

Однак, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 3 364 655,05 грн., яка складається з 953 540,60 грн. витрат, що були здійснені позивачем за рахунок власних коштів, 2 394 387,52 грн. придбання валютних коштів в розмірі 149 696,00 доларів США, 2 394,39 грн. комісії за конвертацію валюти у розмірі 0,1% згідно з випискою АТ "Банк "Фінанси та кредит" про покупку валюти за 24.12.2014, 11 971,94 грн. збір в пенсійний фонд в розмірі 0,5% при придбанні валютних коштів, 2 360,60 грн. комісія за переказ коштів згідно з випискою по особовим рахункам за 26.12.2014.

Згідно з актами звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2015, станом на 01.04.2016 та станом на 31.08.2017 заборгованість відповідача перед позивачем складає 3 364 655,05 грн. ( т.1, а.с. 31-32).

25.01.2017 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 27/11-602 про сплату заборгованості у розмірі 3 364 655,05 грн.

У відповідь на вищевказану претензію відповідач листом № 227 від 13.03.2017 повідомив позивача про те, що одночасно між сторонами було укладено договір за № 5/225-Д, згідно з вимогами якого Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за плату вчинити правочин з пошуку покупця, тобто третю особу з продажу мінометів останньому. Тому, в рахунок погашення боргу та з метою виконання зобов'язань позивача за договором № 5/255-Д від 11.12.2009 запропонував позивачу отримати 50 одиниць виробів для подальшої реалізації.

Оскільки вимоги позивача в добровільному порядку відповідачем задоволені не були, вказане й стало підставою для звернення позивача до суду.

В свою чергу, державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" із заявленою до стягнення сумою боргу не погодилося та звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою.

Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою відповідач посилається на те, що окрім договору комісії на імпорт продукції № 5/226-Д, між сторонами було укладено договір комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 на експорт продукції, відповідно до пунктів 1.1.-1.3. якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за плату вчинити правочин з продажу 60-мм мінометів, зазначених у специфікації (додаток № 1) до цього договору, від свого імені та за рахунок комітента. Виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (надалі -контракт) з третьою особою (надалі - покупець) щодо продажу йому продукції. Продукція, що передається за цим договором є новою продукцією, що не була у вжитку.

Також відповідач зазначає, що такий порядок укладення договорів гарантував комітенту продаж продукції (експорт) Комісіонером. Закупівля продукції (імпорт) комісіонером повинна була здійснюватися під його ж гарантії спроможності ним її продати (експортувати). В іншому випадку, комітент не укладав би договір комісії на купівлю продукції (імпорт).

Державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" вказує, що пунктами 6.7. та 6.8. договору № 5/225-Д передбачено, що отримані грошові кошти переказуються комісіонером комітенту у валюті цього договору або у валюті, що надійшла за контрактом, протягом 5 банківських днів після надходження коштів на рахунок комісіонера за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера. За згодою сторін розрахунок може проводитися в національній валюті України по курсу продажу валюти на Міжбанківському валютному ринку України але у будь-якому разі не вище курсу НБУ, що діє на день перерахування. Комісіонер повідомить Ккмітента про здійснення платежу після його проведення.

Також державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" стверджує, що момент зустрічного виконання зобов'язання комітентом в повному обсязі не настав. комісіонер свого обов'язку в повному обсязі за договором комісії на продаж продукції (експорт) не виконав, а тому комітент відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі за Договором на купівлю продукції (імпорт). Сторони при укладенні договорів виходили саме з цього.

Як вказує відповідач у поданій ним зустрічній позовній заяві, що за умовами договору № 5/225-Д позивач взяті на себе зобов'язання виконав частково продавши замість 100 лише 50 одиниць продукції на суму 349 850,00 доларів США. Інші спірні 50 одиниць мінометів перебувають у позивача на комісії на продаж. Таким чином, позивач отримав право тільки на 50% витрат по договору комісії № 5/226-Д, тобто на комісійну плату у розмірі 2,5%, що становить 17 492, 50 доларів США, а також на обсяги витрат, пов'язаних з реалізацією покупцеві продукції, які Комісіонер вправі відшкодувати на умовах п.п. 4.2.3. договору без додаткового погодження з комітентом, становить 94 857, 50 доларів США, а всього на суму 112 350 доларів США.

Отже, за твердженням державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння", переказу комісіонером комітенту не пізніше 23.01.2012 року підлягали грошові кошти в сумі 237 500 доларів США як різниця між отриманими коштами та комісійною платою і витратами комісіонера. На момент пред'явлення зустрічного позову сума 237 500 доларів США еквівалентна 6 379 729, 51 грн., що і становить ціну зустрічного позову.

Також у поданій зустрічній позовній заяві державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" вказує про те, що звітом комісіонера № 1 від 30.06.2011 встановлено, що позивач перерахував на розрахунковий рахунок продавця грошові кошти в сумі, еквівалентній 1 514 686,90 грн. Інших Звітів Комісіонера про перерахування спірної суми 149 696, 00 доларів США позивачем не надано. Такі звіти не оформлювались сторонами та не приймались відповідачем.

За твердженнями відповідача, звітом комісіонера № 1 від 30.06.2011 встановлено, що вартість наданих комісіонером послуг за виконання доручення становить 189 745,50 грн., а за рахунок коштів Комітента Комісіонером здійснено витрат на суму 845 650,32 грн.

Державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння» вважає, що оскільки позивач за первісним позовом провів продаж лише 50 одиниць 60 мм мінометів, то переказу комітентом комісіонеру підлягають лише грошові кошти в сумі 1275 041,36 грн. на умовах зустрічного виконання зобов'язання, а інша частина коштів, що залишається, повинна бути перерахована лише в разі повного виконання позивачем своїх зобов'язань на продаж спірних 50 одиниць мінометів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір № 5/226-Д від 11.12.2009 за своєю правовою природою є договором комісії.

Статтею 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з ст. 1014 ЦК України, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

У відповідності до положень ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що п.п. 3.2.1., 3.2.3. договору № 5/226-Д передбачено, що комітент зобов'язується сплатити витрати, які здійснив комісіонер в забезпечення виконання доручення на умовах, визначених у цьому договорі, та погоджених відомістю запланованих витрат за договором (додаток № 2), сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 7 цього договору.

Так, матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем заявлених до стягнення витрат за рахунок власних коштів для виконання умов спірного договору № 5/226-Д у розмірі 953 540,60 грн. та 2 394 387,52 грн. на придбання валютних коштів в розмірі 149 696,00 доларів США по курсу МВРУ 15,995, 2 394, 39 грн. комісія за конвертацію валюти у розмірі 0,1%, 11 971, 94 грн. збір в пенсійний фонд в розмірі 0,5% при придбанні валютних коштів, 2 360,60 грн. комісія за переказ коштів.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки згаданою ст. 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Згідно з пунктом 7.2. договору № 5/226-Д забезпечення комісіонера коштами для закупівлі виробів буде виконуватись наступним чином:

7.2.1. суму у розмірі 235 000,00 доларів США комітент перераховує як передоплату шляхом прямого банківського переказу коштів на рахунок комісіонера у термін не більш 5 днів з моменту набрання Договором чинності.

7.2.2. суму у розмірі 235 000,00 доларів США комітент перераховує шляхом прямого банківського переказу коштів на рахунок Комісіонера у термін не більш 5 днів з дати підписання акту передвідвантажувальної інспекції.

Суд апеляційної інстанції дослідивши договір укладений між сторонами договору прийшов до висновку, що умовами спірного договору не встановлено строк виконання відповідачем обов'язку з оплати витрат, що були здійснені позивачем за рахунок власних коштів, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як вже зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, що позивач направив відповідачу письмову вимогу - претензію № 27/11-602 від 25.01.2017 про оплату боргу в сумі 3 364 655,05 грн.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи те, що державне підприємство «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» не надано доказів сплати наявної у нього заборгованості, місцевий господарський суд, з яким і погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості сумі 3 364 655, 05 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, було подано заяву про застосування строків позовної давності за первісним позовом.

Так, позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Місцевим судом вірно було встановлено, що трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений.

Відтак суд першої інстанції, з яким і погоджується суд апеляційної інстанції дійшов вмотивованого висновку, що подана відповідачем заява про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Що стосується зустрічних позовних вимог в частині зарахування зустрічних однорідних вимог по договору комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 та договору № 5/226-Д від 11.12.2009 на суму 1 275 502, 85 грн. та стягнення 5 103 747, 15 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.2.1. договору № 5/226-Д комітент у відповідності до даного договору зобов'язується передати на комісію відповідно до умов цього договору продукцію в упаковці згідно з розділом 8 з паспортами (формулярами) та супроводжувальною документацією.

У п. 5.1. договору № 5/226-Д сторони визначили, що передача продукції здійснюється на складі комітента (м. Київ).

За умовами п. 5.2. договору № 5/226-Д приймання-передача проводиться представником комісіонера та комітента з оформленням акту приймання-передачі. Якщо інше не обумовлено в додаткових угодах, то датою передачі продукції на комісію є дата, зазначена в акті приймання-передачі.

У п. 5.3. договору № 5/226-Д сторони погодили, що акт приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов'язань за цим договором в частині, що стосується передачі продукції Комісіонеру для його реалізації покупцю.

У відповідності до положень п. 3.1. договору № 5/226-Д комітент здійснює постачання продукції однією партією впродовж 45 днів після письмового повідомлення комісіонером комітента про отримання комісіонером дозволу Державної служби експортного контролю України на експорт продукції.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Дозвіл Державної служби експортного контролю України отримано 26.01.2012 за № 26940506.

Однак, як вірно було встановлено судом першої інстанції, що відповідно до акту приймання-передачі від 14.02.2012 на комісію відповідач передав позивачу лише 50 одиниць продукції на суму 349 850, 00 доларів США для передачі покупцю, грошові кошти за які були перераховані позивачем у відповідності з пунктом 6.7. договору № 5/226-Д, що підтверджується платіжним дорученням № 976 від 31.05.2010.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача не виникло грошового зобов'язання перед відповідачем.

Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 202 ЦК встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 3, 4 ст. 203 Господарського кодексу України господарське визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Таким чином, за змістом статті 203 Господарського кодексу України, статті 601 Цивільного кодексу України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду.

Судом враховано, що між сторонами існує спір щодо наявності обов'язку сторін сплатити заборгованість за спірними договорами.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України.

Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України , можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).

Водночас заявлена позивачем вимога про зарахування зустрічних однорідних вимог по договору комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 та договору № 5/226-Д від 11.12.2009 на суму 1 275 502,85 грн. є неефективним способом захисту в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач не звертався до позивача із заявою про зарахування зустрічних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України, а суд не має права втручатись у господарську діяльність сторін та самостійно здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також, як вбачається з матеріалів справи позивачем було про застосування строків позовної давності в частині зустрічних позовних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки, як місцевим господарським судом так і судом апеляційної інстанції було встановлено, що у позивача не виникло грошового зобов'язання перед відповідачем, а заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не була подана, і, як наслідок, позов в частині зарахування зустрічних однорідних вимог по договору комісії № 5/225-Д від 11.12.2009 та договору № 5/226-Д від 11.12.2009 на суму 1 275 502,85 грн. та стягнення 5 103 747,15 грн. не підлягає задоволенню.

Таким чином позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Крім того, як вірно було зазначено судом першої інстанції , що позивач відповідно до ст. 601 ЦК України направив відповідачу заяву № 27/9-310-1 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 16.01.2012.

Проте, доказів на підтвердження того, що відповідач не погодився із зазначеною заявою та оскаржив її у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Разом з цим, згідно з угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.11.2013 сторони підтвердили наявність боргових зобов'язань відповідача перед позивачем за договором комісії № 5/226-Д від 11.12.2009 в сумі 953 540,60грн. та 149 696 доларів США.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що зустрічні позовні вимоги по Заяві від 16.01.2012 № 27/9-310-1 не були зараховані спростовуються сумою заборгованості, яку визнав сам відповідач в угоді.

Посилання скаржника на положення ст. 538 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції вважає неспроможними, з огляду на наступне.

Зазначеною нормою матеріального права визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Виходячи із суті правовідносин, які виникли між сторонами, обов'язок позивача за договором комісії № 5/225-Д не є зустрічним зобов'язанням, а відтак невиконання такого обов'язку не може породжувати правові наслідки у вигляді виникнення у відповідача права призупинити виконання або право відмовитися від виконання зобов'язання за договором комісії № 5/226-Д, як це передбачено ст. 538 ЦК України.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/15562/17 залишити без змін.

2. Справу № 910/15562/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 09.07.2018

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв