КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/3808/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018, повний текст якого підписано та складено - 15.05.2018

у справі №910/3808/18 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Прилад"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 8 541,23 грн.

В С Т А Н О В И В :

В березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еталон-Прилад" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) 8 541,23 грн, з яких: 7 464,00 грн основного боргу, 226,37 грн 3% річних, 850,86 грн збитків від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивача посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №53-123-01-17-03062 від 27.01.2017 в частині своєчасної сплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/3808/18 позов задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон - Прилад» 7 464,00 грн основного боргу, 226,37 грн. 3% річних, 850,86 грн збитків від інфляції, 1 762,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої вимоги. Що стосується тверджень відповідача про те, що зобов'язання останнього за договором №53-123-01-17-03062 від 27.01.2017 припинені шляхом здійснення заліку взаємних однорідних вимог відповідно до заяви №51/7167 від 22.05.2017, судом першої інстанції не прийнято до уваги, оскільки стягнення основної заборгованості, а також неустойки за рішенням суду не є зустрічними однорідними вимогами.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/3808/18 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Також, скаржник стверджує, що судом першої інстанції не застосовно положення ст.601 Цивільного кодексу України на підставі якої між сторонами було проведено залік зустрічних однорідних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2018 для розгляду апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Разіної Т.І., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у складі колегії суддів: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Разіної Т.І., Чорної Л.В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/3808/18; розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/3808/18 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк Товариству з обмеженою відповідальністю "Еталон-Прилад" для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

18.06.2018 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 27.01.2017 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір №53-123-01-17-03062 (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати покупцю товар категорії №26.51.4 по ДК 016-2010 - Прилади для вимірювання електричних величин і йонізівного випромінювання (ДК 021:2015-38341000-7 - Апаратура для вимірювання радіації у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації №1 (додаток до Договору №1), що є невід'ємною частиною цього Договору, а останній зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2016 року.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що загальна вартість товару складає 13 020,00 грн з ПДВ. Оплата відбувається на протязі 45 днів після постачання товару згідно специфікації №1 (додаток до договору №1) та виконання умов п. 3.2 Договору (п.2.2 Договору).

Згідно із п.3.1 Договору постачання товару здійснюється: з 01.02.2017 по 28.04.2017, транспортом постачальника з обов'язковою присутністю представника, на умовах DDP, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" відповідно до Правил Інкотермс - 2010.

Датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару (п.3.3 Договору).

Відповідно до п.11.3.1 Договору постачальник зобов'язався забезпечити постачання товару у строки, встановлені цим договором, а покупець в свою чергу зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари (п.11.1.1 Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом". Дія терміну цього договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 12.1 Договору, та закінчується 31.12.2018 (п.п.12.1, 12.2 Договору).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Таким чином, внаслідок укладення зазначеного вище Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Колегія суддів проаналізувавши умови Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Дана норма кореспондується зі ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегією суддів встановлено та сторонами не оспорюється, що позивачем було поставлено, а відповідачем відповідно прийнято товар обумовлений специфікацією №1 (а.с.19 т.1).

Поставка товару на виконання Договору була здійснена позивачем 03.02.2017 на загальну суму 7 464,00 грн, що підтверджується прийнятою та підписаною з боку відповідача видатковою накладною № РН-0000069 від 01.02.2017, яка містить відповідну відмітку щодо дати отримання товару (належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.20 т.1).

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторони пунктом 2.2 Договору погодили, що оплата покупцем товару відбувається на протязі 45 днів після постачання товару згідно специфікації №1 та виконання умов п. 3.2 Договору.

Таким чином, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України та враховуючи приписи п.2.2 Договору, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого позивачем товару у строк до 16.03.2017 включно.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення оплати за поставлений позивачем товару у визначеий Договором строк.

В той же час, скаржник стверджує, що зобов'язання за Договором припинено шляхом здійснення заліку однорідних вимог відповідно до заяви №51/7167 від 22.05.2017, в в'язку з чим відстуні підстави для задоволення позовних вимог. З цього приводу колегієя суддів заначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

При цьому, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

З вказаної вище заяви вбачається, що сума у розмірі 52 642,24 грн, яка рішенням Господарського суду Харківської області від 10.04.2017 у справі №922/979/17 присуджена до стягнення з позивача на користь відповідача скаладається із пені та судового збору.

В той же час, матеріально-правовими вимогами позивача до відповідача у даній справі є стягнення з останнього суми основної заборгованості, яка виникла у зв'язку з несплатою за отриманий товар на підставі Договору та нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

При цьому, згідно з заявою відповідача від 22.05.2017, останній має намір вчинити односторонній правочин, спрямований на припинення свого грошового зобов'язання перед позивачем, зокрема, в частині суми основної заборгованості, яка виникла на підставі Договору, шляхом зарахування зустрічних грошових вимог, які складаються з сум пені та судового збору.

Проте, Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.14 постанови від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.06.2018 у справі №917/1862/16.

Також, не може бути зарахований як зустрічний в порядку статті 601 ЦК України обов'язок боржника відшкодувати стягувачу судовий збір, оскільки за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а має іншу правову природу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Проте, за змістом ст.11 Цивільного кодексу України зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №914/1033/17.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач має на меті здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які за своєю природою не є однорідними, що унеможливлює здійснення такого зарахування зустрічних вимог, оскільки суперечить правилам, встановленим ст.601 Цивільного кодексу України.

Більше того, припинення зустрічних грошових вимог на даній стадії процесу спору між сторонами у даній справі є неможливим, оскільки грошові вимоги позивача до відповідача, які є предметом спору у даній справі, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції не є безспірними, порівняно із тими, які підтверджені судовим рішенням від 10.04.2017 у справі №922/979/17.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 7 464,00 грн на підставі заяви від 22.05.2017 між сторонами не відбулося.

Таким чином, підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу в сумі 7 464,00 грн підлягає задоволенню у повному обсязі, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем не спростовано.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку єдиним ефективним способом врегулювання зазначеного питання можливе шляхом укладення сторонами спору мирової угоди на стадії виконавчого провадження.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія вважає, що останнім правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 850,86 грн та 3% річних в розмірі 226,37 грн.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи скаржника з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 13, 14, 73, 74, 76, 86, 129, 251, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/3808/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/3808/18 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3808/18.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна