КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/3410/16 Головуючий у 1 інстанції - Добрівська Н.А.,

судді - Кузьменко А.І., Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2018 за заявою Державної фіскальної служби України про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про визнання таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили підпункт 2.2. пункту 2 наказу Державної податкової адміністрації України № 542 від 04.10.1999 в частині, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати таким, що не відповідає статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» підпункт 2.2. пункту 2 наказу Державної податкової адміністрації України № 542 від 04.10.1999 «Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» в частині визначення відповідальності за здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ у вигляді накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2018 клопотання представника Державної фіскальної служби України задоволено; позовну заяву ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про визнання таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили підпункт 2.2. пункту 2 наказу Державної податкової адміністрації України №542 від 04.10.1999 - залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати її, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотивами оскаржуваної ухвали є те, що позивачем був без поважних причин пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла при подачі позову, а саме до 15.12.2017).

Колегія суддів погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції, яка діяла з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла при подачі позову, а саме до 15.12.2017) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначались статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, правила якої поширювались на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України (в редакції, яка діяла з 15.12.2017) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, колегія суддів зазначає, що як на момент подачі позову, так і на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, в справах щодо, зокрема, захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк звернення до суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та письмових пояснень представника позивача, а також було встановлено судом першої інстанції, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, проведеної 12.12.2012, контролюючим органом було складено податкове повідомлення-рішення за № 2347/17-20 від 28.12.2012, що надіслано позивачу і отримано останнім 02.01.2013. Зазначене податкове повідомлення-рішення містить посилання на виявлене під час перевірки, дослівно: «порушення ст. 7 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», затвердженого Декретом КМ України від 19.02.1993 №15-93 зі змінами та доповненнями та відповідно до п.2 ст.16 Декрету КМ України від 19.02.1993 №15-93 зі змінами та доповненнями та п.2.2 «Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», затвердженого наказом ДПА України №542 від 04.10.1999».

Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 дізнався (мав можливість дізнатися) про застосування до нього положень оскаржуваного наказу з моменту отримання податкового повідомлення-рішення № 2347/17-20 від 28.12.2012 року, а саме, з 02.01.2013.

Отже, згідно вимог процесуального законодавства, що діяло на момент звернення позивача до суду із даним позовом, строк для звернення ОСОБА_2 має обчислюватись з 02.01.2013. Отже, останнім днем для звернення до суду із даним позовом є 02.07.2013 року.

На підставі даних бази «Діловодство спеціалізованого суду», судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 28.12.2012 № 2347/17-20, 11.06.2013 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із відповідним адміністративним позовом. Дана позовна заява зареєстрована судом і є предметом розгляду в адміністративній справі № 826/9043/13-а.

При цьому, позивач своїм правом на оскарження нормативно-правового акта, на підставі якого до нього було застосовано в грудні 2012 року відповідальність за здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ, скористався лише в березні 2016 року.

Щодо строку звернення до суду з даним адміністративним позовом апелянт зазначає, що ним пропущено шестимісячний строк на оскарження наказу ДПА, оскільки до цього часу Окружним адміністративним судом м. Києва розглядається адміністративна справа № 826/9043/13-а за позовом ОСОБА_2 до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, під час розгляду якої фактично встановлено неможливість захисту прав свобод та інтересів позивача шляхом визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень, оскільки останні прийняті на підставі п.2.2. наказу ДПА, який є чинним і до теперішнього часу.

Водночас, провадження в адміністративній справі № 826/9043/13-а відкрито ще 13.06.2013, що давало йому змогу звернутись з даним адміністративним позовом значно раніше.

Згідно із ч. 3 ст. 123 КАС України (в редакції, яка діяла з 15.12.2017) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З огляду на предмет оскарження у даному провадженні, а саме окремих положень наказу Державної податкової адміністрації України № 542 від 04.10.1999 та зважаючи на дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом - 02.03.2016 (зареєстровано канцелярією суду), тобто, з пропуском визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на день звернення позивача до суду із даним позовом, так і частиною 2 статті 122 цього ж Кодексу в новій редакції, строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, а також враховуючи недоведеність існування підстав вважати причини пропуску строку поважними, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі вимог ст. 123 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 09.07.2018.