КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2018 р. Справа№ 910/19394/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської  С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коуч Прайм»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2018

у справі №910/19394/17 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коуч Прайм»

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2

про розірвання договору поруки

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коуч Прайм» (надалі - ТОВ «Коуч Прайм», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідач) про розірвання договору поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань за ним, що спричинило шкоду позивачеві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 порушено провадження у справі №910/19394/17, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2, третя особа).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №910/19394/17 у задоволенні позову ТОВ «Коуч Прайм» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що надані позивачем платіжні доручення не є доказами належного виконання ним своїх обов'язків за договором поруки та підставою виникнення обов'язків у відповідача щодо передачі відповідних документів, оскільки вказані докази підтверджують сплату певної суми коштів на користь третьої особи, а не на користь відповідача; позивачем не було надано суду доказів щодо дати отримання вимоги відповідача про виконання зобов'язань третьої особи за договором поруки, що унеможливлює встановлення строку, необхідного для її виконання; позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача з вимогою надати документи, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, а також доказів, що підтверджують відмову відповідача від передання таких документів, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016 у судовому порядку.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Коуч Прайм» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що суд дійшов неправильного висновку про неналежність доказів, а саме, наданих позивачем платіжних доручень, з огляду на те, що повернення кредиту здійснюється шляхом зарахування коштів на рахунок особи позичальника, відкритий для обслуговування такого кредиту; позивачем виконано у повному обсязі обов'язок боржника - ОСОБА_2 згідно вимоги банку та умов кредитних договорів; статтею 556 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) не передбачено обов'язку поручителя звертатися до кредитора з вимогою про надання документів, а тому висновок суду щодо необхідності подання доказів направлення такої вимоги та відмови у її задоволенні, на думку скаржника, є помилковим.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 поновлено ТОВ «Коуч Прайм» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №910/19394/17 та відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, встановлено ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Коуч Прайм» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №910/19394/17 призначено на 09.07.2018, повторно встановлено ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

У визначений ухвалою суду строк відповідач та третя особа не скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), відзивів на апеляційну скаргу не надали.

У судове засідання третя особа явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про день, місце та час розгляду справи була повідомлена належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

09.07.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.10.2016 між ТОВ «Коуч Прайм» (у тексті договору - поручитель) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (у тексті договору - кредитор) було укладено договір поруки №К5ОS184/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 (у тексті договору - боржник) своїх зобов'язань за договором про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки від 23.09.2010 №К5ОS184 та договором про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки від 23.09.2010 №К5ОS185 (надалі разом - кредитні договори/кредитний договір), а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов кредитних договорів.

Відповідно до пунктів 2, 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору; у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ «ПриватБанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір набуває чинності з дати укладання, підписання та скріплення печатками сторін і діє три роки від дати його укладання. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладання цього договору (п. 11 договору поруки).

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 28.03.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

Як свідчать матеріали справи, факт укладення договору поруки із використанням електронного цифрового підпису у відповідності до угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 28.03.2016 сторонами визнається.

В позовній заяві позивач стверджує, що ним, як поручителем за договором поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016, було виконано зобов'язання третьої особи - ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за вищевказаними кредитними договорами, шляхом перерахування на рахунок третьої особи 654 857 061,76 грн, а саме, 37 161 713,07 грн згідно платіжного доручення №620 від 25.10.2016 та 617 695 348,69 грн згідно платіжного доручення №619 від 25.10.2016 (а.с. 24-25).

Таким чином, на переконання позивача, відповідно до умов договору поруки та згідно вимог ст. 556 ЦК України відповідач повинен був передати належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника - ОСОБА_2 за кредитними договорами, проте, станом на день звернення до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» вказаного обов'язку не виконало, у зв'язку з чим, не маючи можливості отримати від боржника відшкодування витрат, понесених підприємством, ТОВ «Коуч Прайм» зазнало значних збитків.

За твердженням позивача, невиконання відповідачем обов'язку з передачі йому належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, є істотним порушенням умов договору поруки, так як позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні вказаного договору, а тому наявні підстави для розірвання договору поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016 та задоволення позову у даній справі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за правовою природою укладений сторонами договір є договором поруки, за яким, відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Якщо в договорі не передбачено субсидіарної відповідальності поручителя, кредитор має право, керуючись ст. 543 ЦК України, звернутися як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя; як разом, так і окремо; як повністю, так і в частині боргу. Таким чином, при солідарній поруці кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з них - боржника чи поручителя - чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред'являти свої вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Пунктом 8 укладеного між сторонами договору поруки визначено, що до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з вимогою №Е.21.0.0.0/4-193100 від 25.10.2016 про виконання зобов'язань третьої особи, а саме, за кредитним договором від 23.09.2010 №К5ОS184 у сумі 617 695 348,69 грн, з яких заборгованість за кредитом 514 207 656,66 грн, заборгованість по відсотках за користування кредитом 103 487 692,03 грн; за кредитним договором від 23.09.2010 №К5ОS185 у сумі 37 161 713,07 грн, з яких заборгованість за кредитом 30 935 699,04 грн, заборгованість по відсотках за користування кредитом 6 226 014,03 грн.

Вказані грошові кошти відповідач просив перерахувати ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунок:

- НОМЕР_1, відкритий в Столичній філії ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Київ, код банку 380269 з наступним призначенням платежу: «Виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором №К5ОS184 від 23.09.2010, згідно з договором поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016 без ПДВ»;

- НОМЕР_2, відкритий в Столичній філії ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Київ, код банку 380269 з наступним призначенням платежу: «Виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором №К5ОS185 від 23.09.2010, згідно з договором поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016 без ПДВ».

Колегією суддів встановлено, що на виконання вимоги відповідача позивачем було перераховано на вищевказані рахунки з відповідним призначення платежу грошові кошти у сумі 617 695 348,69 грн згідно платіжного доручення №619 від 25.10.2016 та 37 161 713,07 грн згідно платіжного доручення №620 від 25.10.2016 (а.с. 24-25).

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що вказані платіжні доручення є належними доказами виконання поручителем своїх зобов'язань перед кредитором за договором поруки в частині погашення заборгованості боржника в сумі 617 695 348,69 грн за кредитним договором №К5ОS184 від 23.09.2010 та у сумі 37 161 713,07 грн за кредитним договором №К5ОS185 від 23.09.2010, водночас, зазначення у платіжному дорученні отримувачем ОСОБА_2 відповідає вимогам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а крім того, отримання саме відповідачем таких коштів останнім не спростовано.

Разом з тим, за відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань, строків і умов їх виконання, а також доказів, що підтверджують дійсний розмір заборгованості боржника за вищевказаними кредитними договорами та відповідного розрахунку такої заборгованості, суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та обґрунтованості тверджень позивача про повне виконання ним зобов'язання за кредитними договорами, та, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а отже і підстав для передачі документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Водночас, колегією суддів враховано, що позивачем також не було доведено повного виконання перед відповідачем зобов'язань з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними за вищевказаними кредитними договорами у справі №910/17509/17 за позовом ТОВ «Коуч Прайм» до ПАТ КБ «ПриватБанк» про зобов'язання вчинити дії, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 у вказаній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 (а.с. 57-58).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено повного виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитними договорами №К5ОS184 від 23.09.2010 та № К5ОS185 від 23.09.2010.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У вказаній нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Частиною 3 статті 653 ЦК України, частиною 4 статті 188 ГК України також передбачено, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №908/491/17, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 13.02.2018 Верховного Суду у справі №924/522/17.

Отже, підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором та наявність завданої цим невиконанням шкоди позивачеві.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення відповідачем обов'язку з передачі позивачеві як поручителю, який виконав обов'язок боржника, належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, у тому числі, не надано доказів звернення позивача до відповідача з вимогою надати такі документи, а також доказів висловлення відповідачем відмови від їх передання.

При цьому, доводи апелянта щодо відсутності законодавчо встановленого обов'язку поручителя звертатися до кредитора з такою вимогою, оскільки ст. 556 ЦК України встановлює обов'язок кредитора вручити поручителю відповідні документи, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що вказаною нормою не визначено строк виконання такого обов'язку кредитором, а тому у даному випадку мають застосовуватися приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Крім того, позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язок боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило ТОВ «Коуч Прайм» того, на що воно розраховувало при укладенні договору поруки.

Так, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував на те, що не отримавши вказані документи для стягнення грошових коштів з підприємства-боржника за договором поруки, ТОВ «Коуч Прайм» було позбавлено можливості реалізувати свої права як кредитора відносно ОСОБА_2

Як встановлено в ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України та ч. 2 ст. 220 ГК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Разом з цим, сам факт невиконання первісним кредитором обов'язку щодо передачі документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, жодним чином не може свідчити про таке порушення прав поручителя, в результаті якого б він міг бути значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, так як правовим наслідком виконання обов'язків поручителем є передбачений прямою нормою закону перехід до нього прав кредитора, а тому саме на такий результат поручитель міг розраховувати при укладенні договору поруки, а не на будь-який інший, враховуючи правову природу договору поруки.

Колегія суддів також зазначає, що позивач як поручитель за договором поруки, у випадку виконання кредитного зобов'язання у повному обсязі, має право на звернення до суду з позовом до боржника у зв'язку з переходом до нього прав кредитора. При цьому, у випадку відсутності у поручителя документів, які підтверджують факт виконання кредитного зобов'язання, останній не позбавлений права подати в межах розгляду такої справи клопотання про витребування доказів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведення позивачем підстав позову - істотного порушення відповідачем зобов'язань за договором поруки, а саме, щодо обов'язку передати документи у випадку переходу прав кредитора до поручителя, а також наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого поданого позов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вимог позивача та відсутність підстав для розірвання договору поруки №К5ОS184/П від 25.10.2016 у судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста від 23.03.2018 у справі №910/19394/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Коуч Прайм» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коуч Прайм» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №910/19394/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №910/19394/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19394/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.07.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська