АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5488/2018 Головуючий у 1 інстанції - Москаленко К.О.

Унікальний номер справи № 757/62827/17-ц Доповідач - Андрієнко А.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Дроздовій Ж.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Київської міської Ради про визнання спадкоємцем першої черги,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Київської міської ради про визнання його спадкоємцем першої черги після реабілітації його діда ОСОБА_4. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він ОСОБА_2 є рідним онуком двічі репресованого ОСОБА_4. Відповідно до висновків Прокуратури УРСР від 07.07.1989 року, ОСОБА_4 реабілітовано, про що позивачу ОСОБА_2 стало відомо лише зараз, так як Генеральна прокуратура та органи держбезпеки УРСР своєчасно не проінформували дітей ОСОБА_4 про його реабілітацію.

Тамбовською обласною прокуратурою 29.09.1992 року ОСОБА_4 було реабілітовано на підставі ст.ст. 3, 5 Закону РСФСР «О реабилитации жертв политических репрессий» від 18.10.1991, про що позивач ОСОБА_2 дізнався у 2014 році, так як, російська Прокуратура та Федеральна служба безпеки не проінформували про це матір позивача за її життя.

Оскільки, мати та тітка позивача, які пережили свого батька і до своєї смерті так і не дізналися про його посмертну реабілітацію, за своє життя ніколи не зверталися із заявою про реабілітацію, компенсацію або повернення майна, як спадкоємці першої черги після смерті їх батька, позивач ОСОБА_2 вважає себе у відповідності до ст. 529 ЦК УРСР 1963 року спадкоємцем першої черги.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Київської міської Ради про визнання його спадкоємцем першої черги відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення було постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи.

Зокрема вказує, що з рішення неможливо зрозуміти причину відмови. Відтак, позивачем під час судового засідання, було озвучено висновок експерта в галузі права ( науково експертний висновок Інституту держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України №08-228-59/2959-07 від 04 червня 2015 року (Додаток №2)), проте в рішенні суду взагалі нічого не зазначено відносно нього.

У зазначеному вище науково - експертному висновку чітко і однозначно вказано, що при вирішенні питань про поновлення майнових прав спадкоємців репресованих осіб, слід керуватись положеннями Цивільного кодексу УРСР 1963 року, а саме ст. 529, присвяченій першій черзі спадкоємців за законом. У другій частині цієї статті зазначено, що онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.

Посилається на порушення судом норм Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи відсутність будь-якого аналізу з боку суду змісту позовної заяви, додаткових пояснень позивача, відсутність жодної відповіді з боку суду на аргументи позивача та наведення мотивів з боку суду щодо свого ж рішення, просить його скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт в суді апеляційної інстанції підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник Київської міської Ради просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позов є недоведеним та необґрунтованим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування позову.

Колегія суддів з такими висновками суду не погоджується із наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є онуком ОСОБА_4, що підтверджується Свідоцтвом про народження позивача НОМЕР_2 від 28.03.1960 року, виданого Залізничним ЗАГС в м. Києві. Відповідно до зазначеного Свідоцтва, батьками позивача значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 9).

Відповідно до Свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 04.06.1926 року, батьками матері позивача - ОСОБА_7 зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а.с. 10).

ОСОБА_4 було заарештовано у 1931 році Київським сектором ДПУ УРСР за обвинуваченням в участі у контрреволюційній організації. Арешт та трус проводився за адресою: АДРЕСА_1, де ОСОБА_4 був домовласником (а.с. 16).

Відповідно до ухвали судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 28.02.1931 року, ОСОБА_4 на підставі ст.ст. 54-2, 54-11 ув'язнили в концентраційний табір строком на п'ять років. Покарання відбував у другому відділенні Сибірського табору.

Згідно з ухвалою судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 09.08.1932 року, ОСОБА_4 достроково звільнили із забороною проживання відповідно до 12 п. строком на три роки.

16.08.1941 року ОСОБА_4 було заарештовано Моршанським ГО НКВД та 15.11.1941 року засуджено Тамбовським обласним судом за ч. 2 ст. 58-10 УК РСФСР до розстрілу. Вирок приведено до виконання.

За висновком Прокуратури УРСР від 07.07.1989 року, ОСОБА_4 підпав під дію ст. 1 Указу Президії Верховної Ради від 16.01.1989 «Про додаткові міри по відновленню справедливості відносно жертв репресій періоду 30-40 років та на початку 50-х років». Згідно цього висновку ОСОБА_4 реабілітований (а.с. 14).

29.09.1992 року Тамбовською обласною прокуратурою на підставі ст.ст. 3, 5 Закону РСФСР «О реабилитации жертв политических репрессий» від 18.10.1991 ОСОБА_4 було реабілітовано (а.с. 15).

В кримінальній справі у висновку Генеральної прокуратури УРСР від 7.07.1989 року відносно ОСОБА_4 є запис в графі «дані про родичів» - « відомості про родичів у справі відсутні».

Відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3, матір позивача, дочка репресованого та реабілітованого ОСОБА_4 - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Довідка про реабілітацію ОСОБА_4 за № 09\1-14378-15 Генеральною прокуратурою України, видана лише 19.08.2015 року.

Звертаючись із позовом до суду про визнання його спадкоємцем першої черги репресованого та згодом реабілітованого діда ОСОБА_4, позивач посилався на те, що відповідно до Цивільного кодексу УРСР 1963 року, онуки та правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.( спадкова трансмісія).

Як вбачається із матеріалів справи висновком Прокуратури УРСР від 07.07.1989 року та 29.09.1992 року Тамбовською обласною прокуратурою РСФСР ОСОБА_4 було реабілітовано.

Відповідно до п.6 Про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їх спадкоємцям, заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набуття чинності Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» або з дня одержання довідки про реабілітацію згідно з указаним Законом.

Судом встановлено, що Довідка про реабілітацію ОСОБА_4 була видана лише 19.08.2015 року. На час видачі цієї довідки спадкоємці першої черги - дружина, діти та батьки реабілітованого - померли.

Відповідно до ст.. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батьку, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Таким чином позивач має право спадкової трансмісії , оскільки на час отримання довідки про реабілітацію репресованого діда в 2015 році, спадкоємців першої черги реабілітованого в живих не було.

Позивач , на думку колегії суду, правомірно звернувся до суду саме із позовом про визнання його спадкоємцем першої черги, оскільки в даному випадку мова іде про його право на компенсацію реабілітованим громадянам або їх спадкоємцям.

Компенсація реабілітованим громадянам або їх спадкоємцям не є спадщиною в розумінні закону, однак, законодавець зазначив, що таку компенсацію можуть отримати не лише реабілітовані особи, а і їх спадкоємці першої черги.

Стаття 1266 ЦК України, яка діє на час отримання довідки про реабілітацію ОСОБА_4, дозволяє спадкувати дітям в разі, якщо їх батьки на час отримання інформації про реабілітацію особи, померли.

Колегія суддів не погоджується із доводами, викладеними в рішенні суду першої інстанції, про те, що дочка реабілітованого ОСОБА_4 , мати позивача, ще 25 років була жива після реабілітації батька і мала можливість звернутися за отриманням компенсації. Як вбачається із матеріалів кримінальної справи та висновку Генеральної прокуратури УРСР від 7.07.1989 року «відомості про родичів у матеріалах справи відсутні», а тому мати позивача не мала інформації про реабілітацію свого батька, так як держава не повідомила її про реабілітацію її батька.

Із Порядку виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їх спадкоємцям вбачається, що заяви про виплату такої компенсації подаються протягом трьох років з дня одержання довідки про реабілітацію згідно з указаним Законом. Позивач, отримавши довідку про реабілітацію діда ОСОБА_4, звернувся до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Київської міської Ради за отриманням такої компенсації.

Колегія суддів також не приймає доводи відповідача про те, що позивач зазначив неналежного відповідача по справі, оскільки Комісія з питань поновлення прав реабілітованих не є юридичною особою, оскільки позивачем зазначено не саму Комісію, а Комісію Київської міської Ради, представник якої приймає участь у розгляді справи, а тому право Київської міської Ради, на думку суду, не порушено.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги , скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 спадкоємцем першої черги в порядку представлення після смерті його діда репресованого та реабілітованого ОСОБА_4.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 спадкоємцем першої черги реабілітованого діда ОСОБА_4 за правилом представлення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 9 липня 2018 року.

Головуючий: Судді: