Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 426/9905/18

Провадження № 22ц/782/456/18

                                         ПОСТАНОВА

 Іменем України

03 липня 2018 року                                                                                     м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Коновалової В.А., 

суддів: Карташова О.Ю., Яреська А.В.,

за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2,

відповідач – Сватівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Сватівського районного суду Луганської області від 16 квітня 2018 року постановлену у складі судді Половинки В.О. в м. Сватове Луганської області,

за позовом ОСОБА_2 до Сватівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності та рішень протиправними, зобов’язання вчинити дії,

                                                  в с т а н о в и л а:

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Сватівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності та рішень протиправними, зобов’язання вчинити дії.

Позивач просив суд визнати з 19.05.2017 року бездіяльність та рішення Сватівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо не вчинення дій з виплати раніше призначених довічно ОСОБА_2 страхових виплат протиправними та дискримінаційними; зобов’язати Сватівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити щомісячні страхові виплати та виплатити з 19.05.2017 року виниклу заборгованість із страхових виплат; встановити судовий контроль за виконання рішення суду шляхом зобов’язання Сватівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 16 квітня 2018 року  відмовлено у відкритті провадження у зазначеній справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу Сватівського районного суду Луганської області від 16 квітня 2018 року скасувати, справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що ухвала винесена із порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправомірно відмовив у відкритті провадження, оскільки на правовідносини даної справи поширюється юрисдикція місцевого загального суду, адже позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Свою позицію позивач обґрунтовує посиланням на постанову Верховного Суду України від 16.08.2017 року № 6-782цс17.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що Фонд соціального страхування України є суб’єктом владних повноважень та відноситься до інших суб’єктів, що здійснюють владні управлінські функції в правовідносинах, що виникають з приводу реалізації державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у –зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування, у зв’язку з чим даний спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Позивач та його представник в судове засідання не з’явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи позивачу у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що на вказані правовідносини  поширюється юрисдикція адміністративного суду, оскільки позивач, як фізична особа, оскаржує бездіяльність та рішення  суб’єкта владних повноважень, а саме Сватівського відділення  Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає матеріалам справи та  нормам процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

За загальним правилом, передбаченим ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС  України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема , спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 

Наведене узгоджується і з положеннями статей 4, 5, 19 КАС України, які визначають поняття публічно-правового спору, суб'єкта владних повноважень, закріплюють право на звернення до суду та межі юрисдикції адміністративних судів.

Так, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Одними із принципів соціального страхування, відповідно до приписів п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»,  зокрема, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов’язковість фінансування Фондом витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Частинами 6, 7 ст. 6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов’язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується.

Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (ст. 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» основними завданнями Фонду та його робочих органів є, зокрема, реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Аналіз вказаних положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов'язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках платежів, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

          У постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а зроблено висновок, що ураховуючи принципи, функції Фонду соціального страхування України та зміст положень норм права, за предметним та суб’єктним складом спір про відмову у призначенні та виплаті одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже підлягає розгляду за правилами КАС України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено ОСОБА_3 Палатою Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20 липня

2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?н;…&?,; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_2 просив визнати бездіяльність та рішень Сватівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області протиправними, зобов’язати вчинити дії.

Отже, ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень вищезазначених норм права, колегія суддів вважає, що за предметним та суб'єктним складом цей спір має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже підлягає розгляду за правилами КАС України.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що на правовідносини даної справи поширюється юрисдикція місцевого загального суду та позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 16.08.2017 року № 6-782цс17 є безпідставним, оскільки висновок викладений у постанові стосується застосування судами норм процесуального права у правовідносинах між фізичною особою та Управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення, тобто предмет спору, зміст вимог, суб’єктний склад учасників справи у справі яка переглядається не є подібними.

Таким чином, колегія суддів не вбачає  підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки вона постановлена з дотриманням вимог закону.

Згідно  із ст. 374 ЦПК України  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374,  ст. 375, 384 ЦПК України,  апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Сватівського районного суду Луганської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

          Повний текст постанови  складено 06 липня 2018 року.

Головуючий                                                                                  В.А. Коновалова

Судді:                                                                                            О.Ю. Карташов

                                                                ОСОБА_4