ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/11184/14-ц

провадження № 2/753/2449/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі:головуючого - судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участі секретаря КЕДИК А.В.

сторін:

відповідача -1 ОСОБА_2

представника відповідача-2 ОСОБА_3

розглянувши у загальному позовному провадженні в судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АЛЬФА БАНК " до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА " АЛЬФА БАНК ", третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору та договору поруки недійсним,

в с т а н о в и в :

У червні 2014 року позивач Публічне акціонерне товариство " Альфа - Банк " звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, свої вимоги мотивувавши тим, що у зв"язку з неналежним виконанням своїх зобов"язань у відповідачів утворилась заборгованість, яку позивач ПАТ " Альфа - Банк" просить солідарно стягнути у сумі 248 108 гривень 12 копійок, яка складається з наступного :

- 175 089 ( сто сімдесят п"ять тисяч вісімдесят дев"ять ) гривень 32 копійок заборгованість за кредитом

- 11 647 ( одинадцять тисяч шістсот сорок сім ) гривень 08 копійок заборгованість по відсотках.

- 61 371 ( шістдесят одна тисяча триста сімдесят одна ) гривня 72 копійки - пеня.

14 червня 2018 року за вх. № 30513 до загальної канцелярії суду від представника позивача Публічного акціонерного товариства " Альфа - Банк " надійшла заява про уточнення позовних вимог, та відповідно до яких позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства « Альфа - Банк » суму заборгованості по відсотках та пені нарахованої на відсотки за користування кредитом за останній рік, за кредитним договором 490073051 від 28 травня 2008 року у розмірі 13 530 дол. США 20 центів, що складається з заборгованості по відсотках - 10 836 дол. США 50 центів та пені нарахованої на відсотки за користування кредитом за останній рік - 2 693 дол. США 70 центів, та витрати по сплаті судового збору.

В свою чергу відповідач ОСОБА_2 звернулась з зустрічними позовними вимогами про визнання кредитного договору та договору поруки недійсним, оскільки вважає, що Кредитний договір № 490073051 від 28 травня 2008 року та Договір поруки № 490073051 - П від 28 травня 2008 року, як похідний від Кредитного договору є недійсними з огляду на їх невідповідність чинному на момент їх укладення законодавству України, та просить суд визнати недійсними Кредитний договір № 490073051, укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством « Альфа - Банк » ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство « Альфа - Банк » ), та Договір поруки № 490073051 - П укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством « Альфа - Банк » ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство « Альфа - Банк » ).

В судовому засіданні 20 квітня 2015 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_11 було подано заяву про уточнення позовних вимог та зміну підстав зустрічного позову від 28 січня 2015 року про визнання недійсним Кредитного договору № 490073051 від 28 травня 2008 року та договору поруки № 490073051 - П від 28 травня 2008 року.

В судове засідання представник позивача Публічного акціонерного товариство " Альфа - Банк " не з"явився про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

При подачі позовної заяви представником позивача Публічного акціонерного товариства " Альфа - Банк " , що діє на підставі довіреності № 794 / 13 від 18 жовтня 2013 року ( а. .с 27, том І ) Корогород Анастасією Іванівною подано клопотання, відповідно до якого представник просить розглядати справи за відсутності уповноваженого представника, разом з цим в матеріалах справи міститься заява від представника Публічного акціонерного товариства " Альфа - Банк " , що діє на підставі довіреності № 002857 / 16 від 01 серпня 2016 року Макаренко Інни Валеріївни, яка надійшла до загальної канцелярії суду 27 березня 2017 року за вх. № 14790 про розгляд справи без присутності представника ПАТ " Альфа - Банк ".

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов"язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов"язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Відповідач -1 ОСОБА_4 в судове засідання не з"явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Представник відповідача-1 ОСОБА_4 , що діє на підставі довіреності від 30 травня 2017 року ОСОБА_3 первинні позовні вимоги не визнав та заперечив проти їх задоволенні в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги визнав та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовних вимогах.

Відповідач-2 ОСОБА_2, в судовому засіданні первині позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у їх задоволені, що стосується зустрічного позову, підтримала та просила суд їх задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного провадження, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 ЦПК України ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як слідує із матеріалів цивільної справи та встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_4 уклала із ТОВ « Паритет - Моторс » Договір купівлі - продажу № 27 / 5 2008, за яким придбала автотранспортний засіб із характеристиками відповідно до п. 1. 1. договору. Відповідно до п. 5. 1. цього договору сплата повної вартості автомобіля проводиться Покупцем з використанням банківського кредиту.

28 травня 2008 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством « Альфа - Банк » ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство « Альфа - Банк » ) укладено Кредитний договір № 490073051 відповідно до п. 2. якого Банк надає Позичальнику Кредит та приймає в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання за Договором Предмет застави, а Позичальник приймає Кредит та передає Банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання за Договором Предмету застави на умовах, визначених цим пунктом.

Так, згідно з п. 2. 1. сума кредиту становить 21 271, 19 дол.США ( у іноземній валюті ). Кредит видається під номінальну процентну ставку 15, 5 % ( п. 2. 2 ). За п. 2. 4. кредит видається для цілей придбання Транспортного засобу згідно з Договором купівлі - продажу, укладеним між Позичальником та ТОВ « Паритет - Моторс » № 27 / 5 / 2008 від 27 травня 2008 року - КІА, CEED, 2008 року випуску, колір - Червоний, державний номерний знак - НОМЕР_5, № кузову - НОМЕР_6, тип - Легковий хетчбек ( свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_7, видане 22 травня 2008 року ВРЕР-8 УДАІ, Київ ).

Водночас, на забезпечення виконання зобов'язання Позичальника за Кредитним договором 28 травня 2008 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством « Альфа - Банк » ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство « Альфа - Банк » ) укладено Договір поруки № 4900730561 - п.

10 березня 2009 між Позичальником та Банком укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 490073051 від 28 травня 2008 року у зв"язку з чим передбачений новий " Графік погашення заборгованості ".

Того ж дня, 10 березня 2009 року , між Поручителем та Банком також укладено Договір про внесення змін і доповнень № 1 до Договір поруки № 490073051 - П від 28 травня 2008 року .

У зв'язку з систематичним порушенням Боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту, відповідно до норм чинного законодавства та діючого Кредитного договору виникла заборгованість, у розмірі 13 530 ( тринадцять тисяч п"ятсот тридцять ) доларів США 20 центів, що складається з заборгованості по відсотках - 10 836 ( десять тисяч вісімсот тридцять шість ) доларів США 50 центів та пені нарахованої на відсотки за користування кредитом за останній рік - 2 693 ( дві тисячі шістсот дев"яносто три ) долара США 70 центів, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідачів солідарно, як з позичальника так і поручителя.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Однак, боржником не виконано зобов'язань, визначених у вказаних Договорах, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком суми заборгованості.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник своїх зобов'язань за договором належним чином не виконував, перестав сплачувати щомісячні платежі з погашення кредиту та процентів.

Як убачається з позовної заяви, позивач просить стягнути заборгованість по відсотках в іноземній валюті - доларах США.

Згідно умов кредитного договору валютою кредитування був долар США.

Згідно п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»! від 30.03.2012 №5, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої ст. 533 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 1 та 3 ст. 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі №6-145цс14, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Ст. 13 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

В той же час, в даному випадку суд не може не брати до уваги висновки викладені в рішенні Третейського суду від 25 травня 2010 року щодо того, що доводи позивача про наявність підстав для визнання кредитного договору та договору поруки, в тому числі і з підстав не відповідності нарахування банком платежів до сплати, а також договорів про внесення змін і доповнень до них недійсними не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону та положеннях спірних договорів.

Інших розрахунків заборгованості за кредитом, які б відповідали умовам договору та положенням закону відповідачем до суду представлено не було. При цьому у суду відсутня можливість самостійно встановити наявність та розмір такої заборгованості, оскільки кожне з неналежно здійснених нарахувань, відтак і наступне неналежне зарахування проведених платежів, веде до зміни усіх без винятку показників за кредитом, а тому суд приймає до відому розрахунки заборгованості надані ПАТ "Альфа-Банк" .

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення яких одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо ) утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

За правилами цивільного законодавства особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд, і не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина 1 статті 12, частина 2 статті 14 ЦК України).

Жодних законодавчих норм, які б зобов'язували банки здійснювати списання заборгованості позичальників за кредитними договорами, на цей час в Україні не прийнято.

Відтак аргументи відповідачів про відсутність боргових зобов"язань перед ПАТ "Альфа-Банк" не можуть бути прийняті до уваги як підстава для відмови у позові.

До того ж суд неодноразово відкладав розгляд справи за клопотаннями відповідачів, надаючи можливість сторонам вирішити спір у позасудовому порядку, однак спір так і не був вирішений

Отже зважаючи на встановлені обставини та вищенаведені положення закону вимоги ПАТ"Альфа-Банк" суд вважає обґрунтованими і доведеними та задовольняє їх в повному обсязі.

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Стосовно кредитів банків в іноземній валюті, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.06.2011 року зазначено: «...положення ч. 2 ст.192, ч. 3 ст.533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені».

Враховуючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачів, а також виходячи із умов договору щодо нарахування пені, вимог закону щодо обчислення пені у національній валюті, пеня в даному випадку має обчислюватися в гривнях від суми простроченого платежу, визначеної за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а тому підлягає до стягнення пеня за кредитним договором № 490073051 від 28 травня 2008 року нарахованої на відсотки за користування кредитом за останній рік у розмірі 70 359 ( сімдесят тисяч триста п"ятдесят дев"ять) гривень 44 копійки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже заявляючи позовні вимоги про визнання одного з пункту правочину недійсним, позивач має визначити правову підставу, яка передбачає недійсність такого правочину.

Згідно ч .1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 Постанови № 9 від 06 листопада 2009 року Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , - правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

В судовому засіданні встановлено, що 28 травня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір та сторони кредитного договору досягли згоди з усіх його істотних умов та отримали те, на що вони розрахували при укладенні договору, у зв'язку з чим можна вважати, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були обізнані про усі умови кредитування, що підтверджується наявністю їх підпису на кредитному договорі, договорі поруки та усіх додатків до нього.

ОСОБА_2 заявив вимоги про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними з підстав невідповідності їх вимогам закону.

Водночас ПАТ «Альфа-Банк» заявлено вимогу про застосування позовної давності, сплив якої відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові.

Даючи оцінку доводам позивача про сплив позовної давності та аргументам відповідача про те, що позовна давність не сплила, суд виходить з такого.

За приписом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї можливість знати про посягання на права.

Частина 5 статті 261 ЦК України визначає початок перебігу позовної давності у зобов'язаннях з визначеним або невизначеним строком виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

З наведеного вбачається, що положення частини 5 статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України при перегляді судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України (в редакції Закону № 1618-IV від 18.03.2004), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (постанова від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15).

За правилом, встановленим статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Судом встановлено, що договору про збільшення тривалості позовної давності сторони не укладали.

Відтак з огляду на те, що оспорювані договори були укладені сторонами 28.05.2008 року , суд вважає, що початковим моментом перебігу позовної давності у цьому спорі є 28.05.2008 року..

Позивач по зустрічному позову звернувся до суду з даним позовом через більш ніж через 7 років від моменту виникнення права на позов, тобто з пропуском позовної давності.

ОСОБА_2 , вважаючи, що строк позовної давності не сплив, на жодні поважні причини пропуску позовної давності не послалася, і доказів на підтвердження існування таких обставин не надала.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6 - 94 цс 13 однією з обов»язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв»язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи на викладене, суд вбачає підстави для відмови у зустрічному позові за спливом позовної давності без надання оцінки доводам цього позову по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі ст. 141 ЦПК України та Закону України " Про судовий збір ", на користь позивача Публічного акціонерного товариства " Альфа - Банк " з відповідачів за первісним ОСОБА_4, ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати - судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись Постановою № 9 від 06 листопада 2009 року Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними », правової позиції Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6 - 94 цс 13 ст. ст. 11, 204, 229, 230, 261, 267, 509, 525, 526, 533, 549, 550 Цивільного Кодексу України ст. ст. 3, 12, 13, 43, 81, 89, 197 - 200, 206, 211, 263 - 266, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АЛЬФА БАНК " до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 ( ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІПН - НОМЕР_4, АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства « Альфа - Банк » ( 02001, місто Київ, вулиця Десятинна, № 4 / 6, ЄДРПОУ 23494714, п / р 32004186201 в Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській обл. МФО 321024 ) суму заборгованості по відсотках за кредитним договором 490073051 від 28 травня 2008 року у розмірі 10 836 ( десять тисяч вісімсот тридцять шість ) доларів США 50 центів.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 ( ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІПН - НОМЕР_1, АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства « Альфа - Банк » ( 02001, місто Київ, вулиця Десятинна, № 4 / 6, ЄДРПОУ 23494714, п / р 32004186201 в Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській обл. МФО 321024 ) суму заборгованості пені нарахованої на відсотки за користування кредитом за останній рік у розмірі 70 359 ( сімдесят тисяч триста п"ятдесят дев"ять) гривень 44 копійки.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства « Альфа - Банк » ( 02001, місто Київ, вулиця Десятинна, № 4 / 6, ЄДРПОУ 23494714, п / р 32004186201 в Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській обл. МФО 321024 ) судовий збір у розмірі 1 240 ( одна тисяча двісті сорок ) гривень 54 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІПН - НОМЕР_3, АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства « Альфа - Банк » ( 02001, місто Київ, вулиця Десятинна, № 4 / 6, ЄДРПОУ 23494714, п / р 32004186201 в Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській обл. МФО 321024 ) судовий збір у розмірі 1 240 ( одна тисяча двісті сорок ) гривень 54 копійки.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА " АЛЬФА БАНК ", третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору та договору поруки недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 25 червня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК