Справа № 466/3526/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/783/6364/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника Шевченківської РА ЛМР -

Палайда-Тис О.М., ОСОБА_3, її представника

ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 серпня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3, треті особи виконавчий комітет Львівської міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про виселення ОСОБА_3 з неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстрації місця проживання.

Оскаржуваним рішенням узадоволенні позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, треті особи виконавчий комітет Львівської міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про виселення ОСОБА_3 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстрації місця проживання за цією адресою відмовлено.

Рішення в апеляційному порядку оскаржила Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що наказом директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 14.05.2009 року № 193 гуртожитку для проживання сімей надано статус житлового будинку та рекомендовано Шевченківській районній адміністрації укласти договори житлового найму з мешканцями, які там проживають та зареєстровані. В квартирі НОМЕР_1 вказаного житлового будинку проживають та зареєстровані ОСОБА_3 її неповнолітній син, ОСОБА_5, які не хочуть її звільнити та переселитися у квартиру НОМЕР_2, надану на сім»ю ОСОБА_6, членом якої є ОСОБА_3 та її син, ОСОБА_5 Шевченківську районну адміністрацію зобов»язано укласти договір житлового найму на квартиру НОМЕР_2 з двох кімнат житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 81,0 кв.м., з ОСОБА_6, на сім'ю із трьох осіб, проте останній у 2012 році документів до районної адміністрації для укладення договору найму не подавав. Покликається на те, що наказом голови правління ВАТ «Маяк» від 06.04.2007 року № 69 «Про затвердження перепланування нежитлових приміщень під житло для проживання сімей гуртожитку ВАТ «Маяк» на АДРЕСА_1», передбачено надати сім'ї ОСОБА_3 приміщення під НОМЕР_4 з двох кімнат житловою площею 41,0 кв.м., кухні - їдальні площею 23,5 кв.м. та комунальних вигод, а при цьому сім'я ОСОБА_3 здає дві кімнати: НОМЕР_1 на 2-му поверсі та НОМЕР_3 на 1-му поверсі гуртожитку на АДРЕСА_1. Апелянт зазначає, що через відмову ОСОБА_6 та ОСОБА_3 звільнити квартири та знятися із реєстрації, 13.08.2015 року районною адміністрацією було подано позовну заяву до Шевченківського районного суду м. Львова про примусове виселення ОСОБА_6 із квартири НОМЕР_3, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - із квартири НОМЕР_1 в будинку на АДРЕСА_1 у м. Львові, внаслідок чого ОСОБА_6 зареєструвався у квартирі НОМЕР_2, звільнивши квартиру НОМЕР_3. Однак ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином не звільнила квартиру НОМЕР_1 та не переселилась у квартиру НОМЕР_2, надану їм як членам сім'ї ОСОБА_6, а тому відповідач з 19.10.2012 року займає квартиру НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 без законних на те підстав, оскільки володіє правом на повноцінне житло, квартиру НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, так як договір найму на дану квартиру укладено на сім'ю із трьох осіб.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника Шевченківської РА ЛМР - Палайда-Тис О.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 щодо заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 згоди на звільнення квартири АДРЕСА_1, яка їй була надано в установленому порядку, при умові надання їй , як члену сім»ї ОСОБА_6 квартири НОМЕР_2 у цьому ж житловому будинку, не надавала, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтями 109 -117 ЖК України передбачено підстави для виселення з жилих приміщень.

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обгрунтування позовних вимог про виселення посилається на ст. 109 ЖК України, і як вважає представник позивача, підставою для виселення є самоправне зайняття відповідачкою разом із неповнолітнім сином спірної квартири АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем позовних вимог, оскільки посилання позивача на самоправне зайняття відповідачкою спірної квартири, як на підставу для виселення, вважав безпідставним та необгрунтованим.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 разом з сином, ОСОБА_5, вселилися у спірну квартиру на підставі ордеру на жилу площу в гуртожитку, виданого ВАТ «Маяк» від 22.08.2007 року, зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати площею 17,0 кв.м, спільні коридор та санвузол, яка на цей час не мала статусу окремої квартири у житловому будинку, оскільки на момент вселення та реєстрації будинок мав статус гуртожитку.

На час розгляду справи судом першої інстанції, будинок АДРЕСА_1 має статус житлового та переданий в комунальну власність.

З матеріалів справи вбачається, що при передачі житлового будинку в комунальну власність, наказом голови правління ВАТ «Маяк» №69 від 06.04.2007 року «Про затвердження перепланування нежитлових приміщень під житло для проживання сімей гуртожитку ВАТ «Маяк» на АДРЕСА_1» ОСОБА_3 надається приміщення НОМЕР_3 з 2 кімнат житловою площею 41,0т кв.м, кухні-їдальні 23,5кв.м, комунальних вигод, а ОСОБА_3 здає кімнату НОМЕР_5, у якій вона була зареєстрована та проживала разом із неповнолітнім сином, і кімнату НОМЕР_4, у якій проживав та був зареєстрований ОСОБА_6.

На виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №710 від 19.10.2012 року розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.03.2013 року за №110 вирішено укласти договір найму житлового приміщення ОСОБА_6 на квартиру НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, яка складається з 2-х кімнат площею 41,0 кв.м, кухні, коридору, комунальних вигод, загальною площею 81,0 кв.м. на сім'ю з 3-х осіб : він, дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Пункт 64 Правил обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській РСР передбачає, що громадяни (в тому числі тимчасово відсутні), відносно яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов»язання про звільнення займаного ними приміщення в будинку держаного чи громадського житлового фонду чи в будинку житлово - будівельного кооперативу.

Відповідно до п. 66 вищезгаданих Правил….в надане жиле приміщення переселяються члени сім»ї, які включені в ордер і дали письмове зобов»язання про переселення в це приміщення.

Заявою ОСОБА_6, написаною 28.05.2012 року на ім'я в.о. директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури підтверджується, що ОСОБА_6 просив укласти з ним договір найму на новоутворену квартиру НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 з одночасним зобов»язанням звільненими кімнату НОМЕР_3 в даному будинку.

Що стосується ОСОБА_3, то заяви про звільнення разом з неповнолітнім сином, ОСОБА_5, квартири НОМЕР_5 у будинку АДРЕСА_1 при умові надання їй у складі сім»ї ОСОБА_6 квартири НОМЕР_2 у цьому житловому будинку, вона не писала.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради посилається на заяву ОСОБА_3 від 05.03.2013 року, у якій вона не заперечує щодо укладення договору житлового найму на квартиру НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 в м. Львові з ОСОБА_6, за кошти якого (понад 250 тисяч гривень) була збудована квартира НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 в м. Львові.

Разом з тим заяву ОСОБА_3 від 05.03.2013 року, у якій вона не заперечує щодо укладення договору житлового найму на квартиру НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 в м. Львові з ОСОБА_6, не слід вважати та оцінювати, як її письмову згоду на звільнення разом з сином, ОСОБА_5, квартири АДРЕСА_1, оскільки така не містить жодних зобов»язань щодо звільнення цієї квартири.

В суді апеляційної інстанції син ОСОБА_3 - ОСОБА_5, будучи вже повнолітнім, категорично заперечив щодо звільнення та виселення з квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 в м. Львові та переселення у квартиру НОМЕР_2 у цьому ж житловому будинку.

ОСОБА_3, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції категорично відмовилася звільнити квартиру НОМЕР_5 у житловому будинку НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, мотивуючи і тим, що 17.06.2016 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_6.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно встановив, що ОСОБА_3 згоди на надання їй, як члену сім'ї ОСОБА_6, квартири НОМЕР_2 та згоди на звільнення квартири АДРЕСА_1 не надавала, а її заява від 05.03.2013 року не може розцінюватися, як згода на звільнення квартири НОМЕР_5 на АДРЕСА_1 в яку вона вселилась на законних підставах на підставі ордеру і правомірно разом з сином у ній проживає, в зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_5 підлягає виселенню зі спірної квартири та зняттю з реєстрації, а відтак, за встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про безпідставність позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України.).

Стаття 80 ЦПК передбачає, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.(ст. 80 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи позивача та покликання на норми ч.1 ст. 109 ЖК України, як підстави для виселення ОСОБА_3 та її сина, ОСОБА_5, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позовних вимог і не спростовують правильності висновків суду, тому не дають підстав для її задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 31 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 липня 2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.