ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" серпня 2006 р. Справа № 5/167
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Тотем”, м.Чернівці |
до відповідача управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі м.Чернівці |
про визнання недійсними вимоги та рішень Пенсійного фонду України Суддя Дутка В.В. Секретар судового засідання Гринчак А.В. |
Представники: |
від позивача –Шпак О.С., довіреність від 08.07.2006р., Осаволюк А,П., директор від відповідача –Боднар І.П., довіреність від 01.02.2006р. |
СУТЬ СПОРУ: Справу порушено за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Тотем”, м.Чернівці до управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі м.Чернівці про визнання недійсними вимоги та рішень відповідача, а саме визнання протиправними рішення відповідача від 03.03.2006р. № 23, вимогу № Ю-102 від 03.03.2006р. та рішення від 10.03.2006р. № Ю-102.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є платником єдиного податку та не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування і не повинен сплачувати страхові внески у розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву вважає твердження позивача безпідставними та не обґрунтованими. Відповідач приймаючи оскаржувані рішення та вимоги врахував ту обставину, що позивач є платником єдиного податку. Разом з тим, позивач є платником страхових внесків до Пенсійного фонду. Крім того, продовжує відповідач, починаючи з травня 2006р. позивач самостійно нараховує та сплачує 31,8% та 1-2 % страхових внесків до Пенсійного фонду, хоча й далі знаходиться на спрощені системі оподаткування.
У судових засіданнях 10.08.2006р., 11.08.2006р. оголошувались перерви.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача позовні не визнає з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, оцінивши подані докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню враховуючи таке.
Позивач знаходиться на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок.
На підставі матеріалів документальної перевірки № 13 від 02.03.2006р. відповідачем прийняті рішення від 03.03.2006р. № 23 про донарахування 9449,55 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 2560 грн. відповідно до яких виставлена вимога від 03.03.2006р. № Ю-102 про сплату боргу на суму 8888,38 грн.
Рішенням відповідача від 10.03.2006р. № 1317/03 про результати розгляду заяви про узгодження вимоги про сплату боргу, позивачу відмовлено в скасуванні прийнятих відповідачем рішень.
21.04.2006р. рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області скарга позивача задоволена частково.
Рішенням Пенсійного фонду України від 30.06.2006р. скарга позивача залишена без задоволення.
Таким чином, вищестоящі інстанції встановили, що вимога про сплату боргу від 03.03.2006р. № Ю-102 та застосування фінансових санкцій за рішенням від 03.03.2006р. № 23 є правомірними і скасуванню не підлягають.
Як з’ясовано судом, сума боргу, зазначена у вимозі від 03.03.2006р. № Ю-102, визначена з урахуванням сум відрахувань до Пенсійного фонду, які були здійснені позивачем у складі сплачених за квітень 2005р. –лютий 2006р. сум єдиного податку.
Статтею 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Законом № 1058 також визначено, що страхові внески це - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону; а страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно цим Законом регулюються відносини , що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначається коло осіб, які підлягають державному пенсійному страхуванню, платники страхових внесків, їх права та обов’язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року є податковим законом, а відтак його дія не поширюється на платежі до страхових фондів.
Згідно п. 1 ст. 14 Закону № 1058 страхувальниками, зокрема, є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1,10,15 ст. 11 цього Закону, крім того, ст. 15 Закону № 1058 встановлено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що обов'язковість сплати страхового внеску на загальнообов'язкове пенсійне страхування не пов'язується із статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Слід зазначити, що ст. 18 Закону № 1058 визначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство. Згідно п. 6 згаданого Закону законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Доводи позивача, що він як платник єдиного податку і не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, а відповідно й платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, не ґрунтуються на законі, оскільки Закон №1058 визначає платниками цих внесків усіх роботодавців незалежно від обраної ними системи оподаткування, а згідно з абзацом 34 статті 1 цього Закону страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно з законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Донарахування страхових внесків за результатами перевірки, як встановив суд, відбулося правомірно, порушення відповідачем порядку нарахування суми штрафу судом не встановлено, відтак спірні рішення та вимога є обґрунтованими.
За вищенаведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись статтями 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.В. Дутка