РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року                                                                                   Справа № 906/1028/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Петухов М.Г. ,  суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Харитонюк О.В.

за участю представників сторін:

позивача:  не з'явився

відповідача: адвокат ОСОБА_1 (посвідчення адвоката № 000680 від 28.07.2016р., договір - доручення про надання правової допомоги від 04.06.2018р., ордер ЖТ № 12169)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмежною відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 20.03.2018 р. суддею Маріщенко Л.О. о 12:06 год. у приміщенні Господарського суду Житомирської області, повний текст складено 28.03.2018 р.

у справі № 906/1028/17

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Вітаві-Транс"

до ОСОБА_2 з обмежною відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна"  

про стягнення 73080,73 грн. боргу за договором про надання транспортно - експедиційних послуг

В С Т А Н О В И В  :

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Вітаві-Транс" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 з обмежно відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна" про стягнення 73080,73 грн боргу за договором про надання транспортно - експедиційних послуг № 164 від 15.06.2017 та правової допомоги адвокату у розмірі 7200,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на порушення відповідачем зобов'язань за договором перевезення вантажу в частині оплати наданих позивачем послуг на суму 2350 євро, що еквівалентно 73080,73 грн. по курсу Національного банку України станом на день розвантаження вантажу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.03.2018 р. у справі                    № 906/1028/17 (суддя Маріщенко Л.О.) позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 з обмежно відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Вітаві-Транс" 73080,73 грн боргу, 1600,00 грн судового збору та 1600,00 грн витрат на правничу допомогу. Відмовлено у стягненні решти судових витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач ОСОБА_2 з обмежною відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна" подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Житомирської області від 20.03.2018р. скасувати в частині стягнення основного боргу в сумі 73080,73 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у частині стягнення основного боргу в сумі 29793,52 грн. Просить також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на сплату судового збору.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що 03.11.2017 на адресу компанії виставлено претензію за зрив завантаження, який призвів до порушення термінів доставки вантажу та збитків замовнику, і цього ж дня між замовником Rhenus Revival GmdH та експедитором ТОВ “ОСОБА_3 Україна” укладено мирову угоду щодо зарахування взаємних штрафних санкцій. Відповідач доводить, що штрафні санкції як збитки нараховані ОСОБА_2 з обмежною відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна" з вини ТОВ “Вітаві - Транс”, оскільки транспортні засоби позивача не прибули на завантаження 03.10.2017 р.

При цьому скаржник посилається на погоджені сторонами умови п.5.4 договору про надання транспортно-експедиційних послуг, де передбачена відповідальність перевізника з відшкодуванням всіх збитків і штрафів, які виникали або пред’являлись внаслідок його дій, в т.ч. – шляхом заліку зустрічних однорідних вимог. Посилаючись на норми ст.601 ЦК України та умови п.5.4 договору, зазначає, що акт про зустрічні вимоги вважається прийнятим без зауважень, що не було враховано судом першої інстанції.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти стягнення коштів за невиконані, як стверджує відповідач, інші перевезення, оскільки такі вимоги відповідача не можуть бути розглянуті судом, адже є спірними і виходять за межі спору у даній справі. Зустрічні вимоги відповідача не розглядалися, оскільки не були оформлені відповідною позовною заявою.

Крім того, зазначає, що згідно з частиною 3 ст.909 ЦК України, яка за змістом узгоджується зі ст. 4 КДПВ, укладення договору перевезення вантажу підтверджується наявністю транспортної накладної, яка була складена для виконання перевезення, на оплату якого відбулося стягнення коштів у даній справі.

Просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу – без задоволення. Окрім того, просить стягнути 5000,00 грн. витрат понесених на правову допомогу адвоката.

04.06.2018 на електрону адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ "Вітаві-Транс" на виконання ухвали суду, відповідно до якої товариство звертає увагу суду на імперативний характер положень КДПВ, зокрема на норми ст.41 КДПВ відповідно до якої будь-яка умова, яка прямо чи опосередковано відступає від положень цієї Конвенції, є недійсною.

Посилається також на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 909/716/17. Зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 30 КДПВ прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише тому випадку, коли заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача. Заявляє, що незалежно від дат, проставлених на претензіях вантажоодержувача та відповідача, вони не були пред’явлені перевізнику протягом 21 дня з моменту доставки вантажу. Акт зарахування зустрічних вимог був пред’явлений позивачу не раніше 30.11.2017, тобто - після пред’явлення позову. Відтак, просить суд не приймати даний акт до уваги, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин його не існувало.

Позивач не забезпечив явку представника в судове засідання. Представник відповідача в судовому засіданні 03.07.2018 р. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача/скаржника в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

        Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що 15.06.2017 між експедитором ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна" та перевізником ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Вітаві-Транс" укладений договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 164 /а.с. 10-14/. Згідно з п. 1.1 цього договору в період його дії на його умовах експедитор доручає заявками, а перевізник приймає й організовує за винагороду в інтересах експедитора замовлені ним міжнародні та міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом. Перевезення вантажів здійснюються у відповідності до діючого законодавства України, умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами (далі - КДМПВД), Статуту автомобільного транспорту (далі по тексту - Статут) і положень договору.

Загальні умови перевезення вантажів обумовлюються в заявках (договорах-заявках на перевезення вантажів), які є невід’ємною частиною даного договору (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору експедитор направляє перевізнику до початку завантаження заявку на перевезення вантажу за допомогою факсимільного зв'язку або електронного зв'язку із вказівкою місця (адреси) завантаження, місця (адреси) розвантаження, дати і часу подачі автомобіля під завантаження, найменування та маси вантажу, особливих умов перевезення тощо.

Відповідно до п. 5.4. договору сторін перевізник несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням всіх збитків і штрафів, які виникали або пред’являлись в результаті його дій або упущень. Перевізник зобов’язується здійснити відшкодування зазначених сум або надати свої обґрунтовані заперечення протягом десяти календарних днів з моменту отримання претензії експедитора. У випадку невиконання перевізником вищевказаних вимог експедитор має право здійснити зарахування зустрічних вимог і зменшити суму, яка підлягає оплаті на суму штрафних санкцій, які були нараховані перевізнику, а також інші суми які повинні бути сплачені перевізником експедитору у відповідності з умовами договору. Такий залік зустрічних вимог відбувається шляхом направлення експедитором на адресу перевізника повідомлення про оплату нарахованих штрафів або інших платежів з двома примірниками протоколу зарахування зустрічних вимог, строк виконання яких настав. У разі відмови від добровільної оплати протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення, перевізник зобов’язаний підписати протокол зарахування зустрічних однорідних вимог і направити його експедитору. У випадку не підписання акту зустрічних вимог і непред’явлення у вказаний строк своїх обґрунтованих заперечень до підписання такого акту, даний акт вважається прийнятим сторонами без заперечень і здійснений за спільною згодою сторін.

Договір був укладений у спрощений спосіб - шляхом обміну електронними листами, що узгоджується з положеннями ст. 181 ГК України.

На виконання даного договору 12.09.2017 позивачем/перевізником та відповідачем/експедитором був погоджений та підписаний договір - заявка б/№ на перевезення вантажу за маршрутом м. Пінц (Австрія) - селище Архангельське (Московська обл. Росія) /а.с.15/.

Відповідно до п. 11 заявки договір - заявка (підписані та скріплені печаткою сторін), скановані документи (скріплені печатками), надані перевізником електронною поштою, для здійснення даного перевезення, мають повну юридичну силу нарівні з оригіналом /а.с. 16/.

На підтвердження укладення договору перевезення, відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК України та ст. 4 КДМПВД складено коносаменти у вигляді міжнародних товарно-транспортних накладних типу CMR № 13.998 та А№ 402050.

Вартість перевезення відповідно до договору - 2350,00 євро; за змістом договору-заявки оплата здійснюється в гривнях за курсом НБУ, встановленим на день розвантаження, протягом 20-25 банківських днів після отримання оригіналів документів, які за звичаями ділового обороту, що склалися в галузі міжнародних перевезень, є підставою для здійснення оплати.

Документи, надання яких відповідно до договору-заявки є підставою для проведення оплати, 09.10.2017 р. були направлені на адресу ТОВ "Спарк ОСОБА_3 Україна" рекомендованим листом № 8960005099148. За даними сервісу Укрпошти вручення відправлення за вказаним номером було здійснене об’єктом поштового зв’язку Житомир 14 з індексом 10014 – 12 жовтня 2017 року о 23 год. 00 хв.

З 13 жовтня 2017 року двадцять п’ять банківських днів, встановлених для оплати, минули 17 листопада 2017 року. Відтак, з 18.11.2017 грошове зобов'язання ТОВ "Спарк ОСОБА_3 Україна" на суму 2350,00 євро є простроченим.

Відповідач наведені обставини не заперечує.

На дату розвантаження продукції (27.09.2017) курс НБУ становив 31,098185 грн. за 1,00 євро. Таким, чином сума боргу складає 73080,73 грн.

Відповідач  повідомлено позивача про зарахування зустрічної вимоги відповідача щодо сплати грошового зобов'язання/штрафних санкцій в сумі 950 євро, нарахованої на підставі договорів-заявок на перевезення вантажу від 29.09.2017 за маршрутом Австрія-Російська Федерація згідно з актом про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.11.2017 р.

Відповідно до змісту цього акту відповідач визнає грошове зобов'язання перед позивачем в сумі 2350,00 євро (73080,73 грн).

Позивач заперечує проти зустрічних вимог відповідача на суму 950,00 євро (29793,52 грн).

        Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в сумі 73080,73 грн., господарський суд Житомирської області критично оцінив доводи відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 950,00 євро (за курсом НБУ станом на 03.11.2017 - 29793,52 грн.), оскільки безспірного зарахування між сторонами не відбулося.

         Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про зарахування суми 29793,52 грн., враховуючи таке.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до норм ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір перевезення №164 від 15.06.2017 та договір-заявку №б/н від 12.09.2017 як належні підстави, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

         Відповідно до статті 9 Конституції України та ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, і ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 р.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Оскільки обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом та на умовах договору-заявки на перевезення вантажу № б/н від 12.09.2017р., в якому позивач виступав перевізником, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

Частиною 1 статті 9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

         Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання у заявленій в позові сумі підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Докази сплати коштів суду не надані, у справі відсутні.

Згідно з ст. ст. 202, 203 ГК України та ст..601 ЦК України зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до п. 5.4. договору сторін перевізник зобов’язується здійснити відшкодування всіх збитків і штрафів, які виникали або пред’являлись в результаті його дій або упущень, або надати свої обґрунтовані заперечення протягом десяти календарних днів з моменту отримання претензії експедитора. У випадку невиконання перевізником вищевказаних вимог експедитор має право здійснити зарахування зустрічних вимог і зменшити суму, яка підлягає оплаті на суму штрафних санкцій, які були нараховані перевізнику, а також інші суми які повинні бути сплачені перевізником експедитору у відповідності з умовами договору. Такий залік зустрічних вимог відбувається шляхом направлення експедитором на адресу перевізника повідомлення про оплату нарахованих штрафів або інших платежів з двома примірниками протоколу зарахування зустрічних вимог, строк виконання яких настав.

У разі відмови від добровільної оплати протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення, перевізник зобов’язаний підписати протокол зарахування зустрічних однорідних вимог і направити його експедитору, а у випадку непідписання акту зустрічних вимог і непред’явлення у вказаний строк своїх обґрунтованих заперечень до підписання такого акту, даний акт вважається прийнятим сторонами без заперечень і здійснений за спільною згодою сторін.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що вимога відповідача про зарахування зустрічної вимоги про стягнення штрафних санкцій згідно з п. 5.4 договору хоча й має грошовий характер, але не є безспірною і її реальність є недоведеною.

Так, відповідно до норм ч. ч. 3, 4 ст. 30 Конвенції прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача. При обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про понесені додаткові витрати в сумі 950,00 євро (за курсом НБУ станом на 03.11.2017 - 29793,52 грн.) внаслідок неналежного виконання зобов’язань позивачем, оскільки з п.2 акту зарахування зустрічних однорідних вимог вбачається, що обидва договори-заявки на перевезення вантажу за маршрутом Австрія – Російська Федерація датовані 29.09.2017 р., транспортні засоби мали прибути в місце завантаження 03.10.2017 р., тоді як акт про зарахування зустрічних однорідних вимог складений 29.11.2017 р. /а.с.114-115, 139/, тобто - після звернення позивача до суду із даним позовом, після спливу двох місяців з моменту підписання заявок. Протокол про зарахування зустрічних вимог, так само як і мирова угода від 03.11.2017 р. /а.с.111/ позивачеві відповідачем не направлялись, як це обумовлено п.5.4 договору.

Сам зміст претензій № 1663 від 06.10.2017 р. та № 1916 від 06.11.2017 р., які направлялись відповідачем позивачеві, містить різні вимоги та не містить інформації про направлені позивачеві будь-які матеріали (акти, протоколи тощо).

Позивач доводить, в свою чергу, що відповідач/експедитор сам відмовився від послуг позивача як перевізника за заявками на перевезення вантажу за маршрутом Австрія – Російська Федерація від 29.09.2017 р. і підтвердженням є та обставина, що перевізний документ/вантажна накладна складена не була. Відповідач не представив доказів на підтвердження протилежного.

Також колегія суддів звертає увагу, що обставини зарахування за мировою угодою від 03.11.2017 р. потребують дослідження, зокрема, - відповідності такої угоди умовам договору між відповідачем ТОВ "Спарк ОСОБА_3 Україна" і замовником № 34 від 02.02.2016 р., посилання на який містять умови мирової угоди, та її реального виконання.

Дослідження таких вище перелічених обставин обставин виходить за межі позову у даній справі, і може буди самостійним предметом позову в іншій справі.

Отже, доводи відповідача про факт зарахування суми 29793,52 грн. (за курсом НБУ станом на 03.11.2017 - 950,00 євро) на умовах п.5.4 договору є необґрунтованими, не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами відповідно до ст.ст. 74, 76, 77, 79 ГПК України та відповідно до норм ст. ст. 202, 203 ГК України і ст.601 ЦК України, тому правомірно відхилені судом першої інстанції та відхиляються колегією суддів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2018 р. у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і немає підстав для його скасування чи зміни за ст.277 ГПК України. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Судові витрати у справі покладаються на відповідача/скаржника відповідно до норм ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 276, 281-282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмежною відповідальністю "Спарк ОСОБА_3 Україна"  залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2018 р. у справі              № 906/1028/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/1028/17 повернути  господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений 09.07.2018 р.

Головуючий  суддя                                                                      Маціщук А.В.

Суддя                                                                                              Петухов М.Г.

Суддя                                                                                              Мельник О.В.