Справа № 368/548/18 Головуючий у І інстанції Шевченко І. І.

Провадження № 33/780/561/18 Доповідач у 2 інстанції Слива Ю. М.

Категорія 251 06.07.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2018 року м. Київ

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області Слива Ю.М., з участю прокурора Лавренюк Т.М., особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області Римара М.О. на постанову судді Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2018 року, якою провадження у справі щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Київської області, громадянина України, пенсіонера, депутата Кагарлицької міської ради Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

закрито у зв'язку з закінченням, на момент розгляду справи, строків, передбачених ст.38 КУпАП.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 23.03.2018 року №266, ОСОБА_2, будучи депутатом Кагарлицької міської ради Київської області, являючись суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, несвоєчасно повідомив про суттєві зміни у майновому стані, які виникли у зв'язку з придбанням ним 16.03.2017 року автомобіля.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції зазначив, що датою виявлення адміністративного правопорушення у цій справі є момент отримання уповноваженою особою Департаменту захисту економіки Національної поліції України достатніх відомостей для встановлення ознак правопорушення, а на час розгляду справи з дати виявлення правопорушення, строк накладення адміністративного стягнення закінчився.

На вказану постанову суду, керівник Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області Римар М.О. подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з постановою, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою. Апелянт впевнений, що судом не правильно обраховані строки накладення адміністративного стягнення, оскільки моментом виявлення вчиненого ОСОБА_2 правопорушення є дата зібрання всіх матеріалів перевірки та складання адміністративного протоколу, тобто 23.03.2018 року, а не 13.02.2018 року, як це зазначив суд у постанові. Окрім цього, апелянт вважає, що судом порушено п'ятнадцятиденний строк розгляду протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.2 ст.277 КУпАП, адже протокол та матеріали скеровано до суду 23.03.2018 року, а постанову винесено 17.05.2018 року. Тому просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винним за ч.2 ст.172-6 КУпАП та накласти на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700,00 гривень.

У судовому засіданні прокурор Лавренюк Т.М. апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказував, що постанова суду першої інстанції правильна та законна, просив залишити її без змін. Вказував, що зазначене порушення він допустив, оскільки не знав вимоги Закону України «Про запобігання корупції».

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступного.

Вирішуючи питання про прийнятність апеляційної скарги прокурора суд зважає на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 та ч.1 ст.287 КУпАП. За змістом цих норм закону прокурор має право оскаржити постанову у справах про адміністративне правопорушення при накладенні стягнень, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Поряд із цим, судом враховується те, що ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6 КУпАП. Відповідно до Глави 13-А КУпАП адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-6 КУпАП відноситься до адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією.

Частиною першою ст. 250 КУпАП визначені права прокурора при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Цією нормою закону прокурору надане право оскаржувати постанову у справі про адміністративне правопорушення. Таким чином існує неузгодженість положень ч.1 ст.250 та ч.2 ст.294 КУпАП в частині права прокурора на апеляційне оскарження. При вирішенні цієї неузгодженості суд вважає за необхідне виходити із процесуального статусу прокурора у справах про адміністративні корупційні правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст. 250 КУпАП, участь прокурора у розгляді справ про корупційні адміністративні правопорушення є обов'язковою. Аналіз цієї норми закону у поєднанні із положеннями ч.1 ст. 250 КУпАП, якою визначені права прокурора при розгляді справ про адміністративні корупційні правопорушення дає підстави стверджувати те, що прокурор при розгляді справ даної категорії користується правами сторони. Частиною першою ст. 129 Конституції України визначені основні засади судочинства. Відповідно до цієї норми закону основними засадами судочинства, серед інших, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (п.1), змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (п.3), забезпечення права на апеляційний перегляд справи (п.8). Аналіз цих правових норм у їх поєднанні та взаємозв'язку, дає підстави стверджувати те, що прокурор, як сторона судового процесу, має такий же об'єм прав, як і інша сторона в тому числі і щодо надання доказів, доведення своєї правової позиці в тому числі і у суді апеляційної інстанції. Це указує на те, що прокурор має право на подачу апеляційної скарги у справі про адміністративні корупційні правопорушення. У зв'язку із викладеним, суд вважає за необхідне допустити апеляційну скаргу прокурора до розгляду і розглянути її по суті.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що моментом виявлення правопорушення слід вважати дату складання протоколу, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Висновки суду першої інстанції про те, що моментом виявлення вказаного правопорушення слід рахувати момент отримання уповноваженою особою Департаменту захисту економіки Національної поліції України достатніх відомостей для встановлення ознак правопорушення, апеляційний суд вважає правильними, оскільки як вбачається із змісту вказаного листа посадова особа конкретно вказує, що ОСОБА_2, будучи суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-6 КУпАП. При цьому, зазначено конкретні обставини вчинення вказаного правопорушення.

Оскільки, на момент розгляду справи судом сплили передбачені Законом строки притягнення особи до адміністративної відповідальності, висновок суду про необхідність закриття провадження по справі у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення є правильним та законним.

Доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність під час розгляду справи вирішення питання щодо наявності вини ОСОБА_2 у вчинені адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає обґрунтованими.

Так, відповідно до рішення ЄСПЛ від 25.08.1987 року «Лутц проти Німеччини», визнання вини особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, є обов'язковим навіть при закритті провадження у справі за строками давності.

У матеріалах справи зібрано достатньо доказів, які вказують наявність у діях ОСОБА_2 ознак правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, оскільки ОСОБА_2, будучи суб'єктом декларування, визначеним підпунктом «б» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно повідомив про суттєві зміни у майновому стані, які виникли у зв'язку із придбанням ним 16.03.2017 року транспортного засобу в сумі 112 166,67 гривень. Вказаний факт ОСОБА_2 не заперечує і під час апеляційного розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне визнати його винним у вчиненні вказаного правопорушення.

При цьому, доводи ОСОБА_2 про те, що дане правопорушення він вчинив, оскільки не знав чітких вимог Закону України «Про запобігання корупції», суд вважає такими, що не можуть вплинути на правомірність вказаного рішення.

Так, відповідно до ст. 68 Конституції України незнання Законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Зважаючи на викладене, постанова судді Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2018 року щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню із прийняттям у даній справі нової постанови про визнання винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП із закриттям провадження у справі, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративних стягнень, із підстав, передбачених п.7 ст.247 КУпАП.

Керуючись п.7 ст.247, ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області Римара М.О. задовольнити частково.

Постанову судді Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасувати.

Прийняти у даній справі нову постанову.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП закрити у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративних стягнень, із підстав, передбачених п.7 ст.247 КУпАП.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.М. Слива