Справа № 361/3127/16-ц Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.

Провадження № 22-ц/780/2255/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 05.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2018 року апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Голуб С.А., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_3 про припинення договору поруки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрCиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 30 жовтня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11067031000, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» надало ОСОБА_3 кредит у розмірі 34 400 доларів США, а останній зобов’язався повернути кредит у повному обсязі до 30 жовтня 2021 року згідно з графіком щомісячних платежів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,3 % річних. 21 січня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року, згідно з якою викладено графік погашення кредиту в новій редакції. На забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту, 30 жовтня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 54655, відповідно до умов якого остання зобов’язалася солідарно відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 усіх його зобов’язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту.

У порушення умов договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_3 зобов’язання щодо своєчасного внесення платежів за договором не виконує, внаслідок чого станом на 19 травня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 17 077,26 доларів США та 23 320 грн. 25 грн., яка складається із: кредитної заборгованості у розмірі 15 095,73 доларів США, заборгованості за процентами у розмірі 1 981,53 доларів США, пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 13 553 грн. 53 коп., пені за прострочення сплати процентів у розмірі 9 766 грн. 72 коп. 01 грудня 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» направило на адресу відповідачів вимоги про погашення заборгованості від 30 листопада 2015 року, однак відповідачі вимоги банку залишили без задоволення.

На підставі наведеного ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року у розмірі 17 077,26 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 23 320 грн. 25 коп.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_3, про припинення договору поруки.

Позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що 21 січня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року, відповідно до якої сторонами викладено в новій редакції додаток №1 до вказаного договору про надання споживчого кредиту, згідно з яким змінено термін повернення кредиту та збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 10,3 % річних до 10,8% річних. Вказувала, що договір поруки не передбачає права банку підвищувати процентну ставку за користування кредитом без згоди поручителя, а тому умови договору поруки про зобов'язання поручителя солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором, а також укладена між банком та позичальником додаткова угоди від 21 січня 2015 року, не свідчать про те, що поручитель дала згоду на збільшення обсягу її відповідальності без її згоди, так як дані умови не містять такого положення. Зазначала, що вона згоди на внесення вказаних вище змін до договору про надання споживчого кредиту не давала, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності, як поручителя, без її згоди, а тому вважала, що порука є припиненою відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України.

Крім того вказувала, що 27 березня 2015 року ОСОБА_3 сплатив частину боргу за договором про надання споживчого кредиту, а в подальшому припинив внесення щомісячних платежів. 01 грудня 2015 року банк направив вимогу про погашення заборгованості від 30 листопада 2015 року на адресу позичальника та поручителя, яка була отримана позичальником 03 грудня 2015 року, а з позовом до поручителя про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту ПАТ «УкрСиббанк» звернулося у травні 2016 року, тобто, поза межами шестимісячного строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України. Тому, на думку ОСОБА_2, порука є також припиненою у зв’язку з пропуском строку пред’явлення вимоги до поручителя.

На підставі наведеного ОСОБА_2 просила суд визнати припиненою поруку за договором поруки №54655 від 30 жовтня 2006 року, укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк».

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 30 жовтня 2006 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11067031000, відповідно пункту 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 34 400 доларів США, що еквівалентно 173 720 грн. за курсом Національного банку України на день укладення договору, та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказував, що йому був виданий кредит у гривнях, а тому повинен погашатися у національній валюті. При цьому на позичальника покладаються всі ризики курсової різниці, витрати по сплаті за конвертацію.

Зазначав, що договір про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року суперечить нормам ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», постанові Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», оскільки банк не розписав сукупну вартість кредиту в національній валюті при зміні курсу, не вказав сукупну вартість по кожному платіжному періоду, що спричиняє порушення балансу рівності прав сторін кредитного договору від 30 жовтня 2006 року, а тому вважає, що відповідно до п.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вказана умова є несправедливою. Зазначав, що графік платежів, який є додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року складений у доларах США, однак дані про еквівалент у гривнях та розмір щомісячного платежу в ньому відсутні, а також не розписана детально сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. На думку відповідача, банк приховав важливу інформацію про умови кредитування та валюту кредиту.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просив визнати недійсним кредитний договір № 11067031000 від 30 жовтня 2006 року з моменту його укладення.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2018 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11067031000 від 30 жовтня 2006 в розмірі 17 077,26 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 23 320 грн. 25 коп.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 – відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 і зустрічний позов ОСОБА_3 - задовольнити,  посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що наданий ПАТ «УкрСиббанк» розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним та допустимим доказом, оскільки він не є первинним бухгалтерським документом, в ньому відображенні лише односторонні арифметичні розрахунки позивача. Позивачем не надано суду меморіальний валютний ордер або платіжне доручення про зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника для подальшому використання за цільовим призначенням відповідно до пункту 1.5 кредитного договору.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, оскільки суд не звернув уваги на те, що в кредитному договорі не встановлено інформації про кредитні умови, надані позичальнику у письмовій формі перед його укладанням, зокрема, про орієнтовну сукупні вартість кредиту та вартість супутніх послуг (послуги страухвання майна). Вказує, що відповідачами проведено розрахунок сукупної вартості кредиту у процентному та грошовому виразі відповідно до умов кредитного договору і платежів позичальника за супутні послуги (страхування) та встановлено сукупну вартість кредиту у процентному значенні – 11,45%. В той же час, умовами кредитного договору встановлено проценти у розмірі 10,3%. Також встановлено, що щомісячний платіж становить 376 доларів США. Тому вважає, що під час укладання кредитного договору ПАТ «УкрСиббанк» ввело в оману ОСОБА_3 щодо істотних умов договору, а саме, ціни та процентної ставки.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про припинення договору поруки, оскільки остання згоди на внесення змін до кредитного договору щодо збільшення строку виконання основного зобов`язання та збільшення процентної ставки, не надавала. Також вважає, що порука є припиненою з тих підстав, що ПАТ «УкрСиббанк» пропустило шестимісячний строк пред’явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов  договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового  обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник  зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст.553, 554 ЦК України, поручитель поручається перед кредитом за виконання боржником свого обов’язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30 жовтня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 34 400 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 173 720 грн. за курсом Національного банку України на день укладання цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору про надання споживчого кредиту, надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін – 30 жовтня 2006 року. Позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін не пізніше 30 жовтня 2021 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору. Позичальник зобов’язався повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № 3739111067031 в АКІБ «УкрСиббанк».

Відповідно до пункту 1.3 договору про надання споживчого кредиту, за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 10,3 % річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2 даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пунктом 9.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці. Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених пунктом 9.2 договору.

Нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом 30/360 відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Період нарахування процентів згідно умов цього договору починається з дня фактичного надання кредиту, якщо умовами пунктів 1.3.2, 9.2 договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку відповідно до умов договору (пункт 1.3.3 договору про надання споживчого кредиту).

Згідно з пунктом 1.3.4 договору про надання споживчого кредиту, строк сплати процентів встановлено з 1 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту.

По справі встановлено, що 21 січня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року, відповідно до пункту 1 якої сторони домовилися викласти додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року у новій редакції згідно із додатком № 1 до цієї додаткової угоди.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №1, інші умови договору, які не суперечать цій додатковій угоді, залишаються незмінними, і сторони підтверджують за ними свої зобов’язання.

У пунктах 5.3, 11 договору про надання споживчого кредиту встановлено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому даним договором.

Згідно з пунктом 7.1 договору про надання споживчого кредиту, за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/ або комісій, позичальник сплачує банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Також судом першої інстанції встановлено, що на забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту, 30 жовтня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 54655, відповідно до умов якого остання зобов’язалася перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов’язань перед кредитором у повному обсязі, що виникли із кредитного договору від 30 жовтня 2006 року.

Відповідно до пункту 1.4 договору поруки відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

У зв’язку з належним виконанням ОСОБА_3 договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 рокущодо своєчасного внесення платежів станом на 19 травня 2016 рік утворилась заборгованість у розмірі 17 077,26 доларів США та 23 320 грн. 25 грн., яка складається із: кредитної заборгованості у розмірі 15 095,73 доларів США, заборгованість за процентам у розмірі 1 981,53 доларів США., пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 13 553 грн. 53 коп. і пені за прострочення сплати процентів у розмірі 9 766 грн. 72 коп., що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с.23-34, т.1).

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості не є належним доказом заборгованості відповідача ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, він відповідає умовам договору про надання споживчого кредиту, в якому враховані всі проведені відповідачем платежі за весь час користування коштами. Вказаний розрахунок заборгованості підписаний представником банку та скріплений печаткою банку, містить дані про всі складові кредитного договору, а саме, заборгованість по кредиту, заборгованість по процентах за користування кредитом, заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами вказаний вище розрахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а також не надано доказів щодо сплати ними суми заборгованості або існування заборгованості у меншому розмірі.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доданий до апеляційної скарги представником відповідачів ОСОБА_4 висновок судово-економічної експертизи № 3-06/04 від 06 квітня 2018 року, який складений ТОВ «Український центр судових експертиз», оскільки цей висновок судово-економічної експертизи не був предметом дослідження у суді першої інстанції під час вирішення справи та представником відповідачів відповідно до вимог ч.3 ст.367 ЦПК України не надано апеляційному суду доказів неможливості отримання та подання його до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї. З наведених підстав даний висновок судово-економічної експертизи не приймається апеляційним судом як доказ у справі.

Отже, установивши, що ОСОБА_3 належним чином не виконує умови договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року щодо своєчасного внесення платежів, внаслідок чого станом на 19 травня 2016 року утворилась заборгованість у вказаному вище розмірі та ОСОБА_2 згідно договору поруки зобов’язалася солідарно відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 усіх його зобов’язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у вказаному вище розмірі та, відповідно, задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк».

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про припинення договору поруки, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надала суду доказів, що сторонами кредитного договору збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 10,3 % річних до 10,8% річних та змінено строк повернення кредиту, внаслідок чого збільшено обсяг її відповідальності, як поручителя, без її згоди. Також суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність посилання ОСОБА_6 на те, що договір поруки підлягає припиненню з тих підстав, що банк пропустив строк пред’явлення вимоги до поручителя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно з ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки кредитор не вправі без поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, унаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя.

За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів того, що сторонами кредитного договору збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 10,3 % річних до 10,8% річних та змінено строк повернення кредиту, і таких доказів матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для припинення поруки відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України.

Також відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Установлено, що відповідно до умов кредитного договору сторони погодили, що строком виконання основного зобов’язання є 30 жовтня 2021 року.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту, 01 грудня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» направило на адресу відповідачів вимоги від 30 листопада 2015 року, в яких просило достроково повернути кредитні кошти протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таким чином банк змінив строк виконання основного зобов’язання, який має настати не пізніше 32-го дня з дня отримання відповідачами такої вимоги.

Встановлено, що 03 грудня 2015 року ОСОБА_3 отримав вказану вище вимогу банку.

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду 01 червня 2016 року, тобто, у передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячний термін.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України.

Також колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині  відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним з таких підстав.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з приписами ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 під час укладення договору про надання споживчого кредиту від 30 жовтня 2006 року був ознайомлений з усіма його умовами, в тому числі з інформацією про надання кредиту в іноземній валюті. Він погодився з указаними умовами, про що свідчить підписання ним кредитного договору та графіків погашення кредиту. Після укладення договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_3 протягом тривалого часу здійснював платежі на виконання умов договору, що свідчить про те, що волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору на визначених у ньому умовах відповідало його внутрішній волі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визнав безпідставними посилання ОСОБА_3 про відсутність у ПАТ «УкрСоцбанк» ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті, виходячи з такого .

Відповідно до ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки здійснюють, зокрема, кредитні операції з грошовими коштами в національній та іноземній валюті чи їх еквіваленті та операції з валютними цінностями.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Порядок використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

16 жовтня 2011 року було внесено зміни в ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Однак, на час укладення спірного кредитного договору, тобто 10 квітня 2008 року, Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

У пункті 10 (абз.1,2) постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз’яснено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Установлено, що акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», видано Національним банком України банківську ліцензію за № 75 та дозвіл № 75-2 на право здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що стверджується копіями цих документів (а.с.36-39).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказаний вище кредит в іноземній валюті надано відповідачу правомірно, а посилання представника відповідача на порушення норм законодавства при наданні кредиту в іноземній валюті, є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Зі змісту оспорюваного договору про надання споживчого кредиту вбачається, що він відповідає положенням ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме, містить дані про особу та місцезнаходження кредитодавця, мету, форму його забезпечення, предмет договору, плату за користування, строк погашення, порядок проведення розрахунку щодо повернення коштів, здійснення оплати за проценти, порядок нарахування процентів, право дострокового погашення та дата видачі кредиту тощо. 

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи ОСОБА_3 про те, що у договорі про надання споживчого кредиту не встановлено строків сплати платежів та відсутня інформація про суми місячних платежів по тілу кредиту та процентах, оскільки у графіку погашення кредиту, який є невід’ємною частиною договору про надання споживчого кредиту, зазначено строки та суми погашення заборгованості по тілу кредиту, а проценти, відповідно до умов договору, нараховуються на залишок заборгованості по тілу кредиту.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді