Справа № 357/6673/17 Головуючий у І інстанції Бондаренко О. В.

Провадження № 22-ц/780/2386/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.

Категорія 20 11.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Сержанюка А.С.,

секретар судового засідання: Гуторка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2018 року у складі судді Бондаренко О.В. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименська Людмила Леонідівна про визнання договору дарування квартири недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що 03 липня 1996 року придбав квартиру АДРЕСА_1, яку використовував для власного проживання разом із дружиною ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_3 його дружина померла, живих дітей у нього також немає. Після смерті дружини він перебував в дуже пригніченому стані, нервував, оскільки померла найближча для нього людина, з якою хотів дожити своє життя, погіршився стан здоров'я та самопочуття, не залишало відчуття тривоги, не уявляв свого подальшого самотнього життя, потребував сторонньої допомоги і підтримки. Саме перебуваючи у такому стані він звернувся до племінниці, відповідача по справі, яку вважав близькою родичкою. У розмові з нею поскаржився на своє життя, поганий стан здоров'я та відсутністю близьких осіб, які б могли доглянути за ним та надати допомогу, а він в такому випадку залишить цій людині свою квартиру. Відповідач погодилась доглядати його та допомагати, однак попросила оформити їх домовленість письмово. З цього приводу відповідач звернулась до приватного нотаріуса з якою домовилась про нотаріальне укладення договору. Згодом, 26 грудня 2016 року він разом з відповідачем уклали договір дарування квартири. Після цього, відповідач забрала усі документи на квартиру та поїхала до себе додому, а він залишився проживати у квартирі. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням піклуватись про нього, але вона казала, що переїхати до м. Біла Церква не може, оскільки тримає господарство по місцю свого проживання. Позивач звернувся до нотаріуса та отримав копію договору, після чого звернувся до юриста та отримав роз'яснення, після яких він зрозумів, що жодні обов'язки відповідача щодо догляду за ним в договорі не зафіксовано і що він подарував квартиру без будь - яких умов, і лише після цього зрозумів, що уклав договір дарування квартири помилково, адже насправді хотів, щоб взамін передачі квартири було зафіксовано обов'язок відповідача доглядати за ним. Таким чином, договір дарування був підписаний ним під впливом помилки, яка полягала у тому, що він фактично прагнув підписати і вважав, підписує договір, який зобов'язував би відповідача доглядати за ним за отриману квартиру, тобто договір довічного утримання, хоча на той час він не був обізнаний про існування такого договору, тому і підписав договір дарування квартири. Позивач вказав, що він є особою літнього віку, на момент підписання оспорюваного договору йому виповнилось повних 79 років; він має поганий стан здоров'я; потребує сторонньої допомоги саме через похилий вік та поганий стан здоров'я, спірна квартира є його єдиним житлом; фактичної передачі квартири не було, оскільки він продовжує проживати в ній, а відповідач продовжує проживати по місцю свого постійного проживання; утриманням квартири та оплатою рахунків також займається він, про що свідчить, що відповідач не переукладала договори на своє ім'я з постачальниками комунальних послуг, квитанції на оплату яких виписуються на його ім'я та ним оплачуються.

Тому, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л.Л. за реєстровим №1128.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Людмилою Леонідівною, зареєстрований за №1128.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що волевиявлення позивача на укладання договору дарування квартири було вільним, а бажання - чітким. Вважає, що позивач наполягав на укладання саме договору дарування. Вважає, що вона разом із позивачем узгодили, що позивач може проживати там де забажає. Вважає, що позивачем не надано жодного доказу вчинення правочину під впливом помилки.

Позивач ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що відповідач не надала суду доказів, які б спростували доводи позивача та надані ним докази.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач мав на праві власності квартиру АДРЕСА_1, яку 26 грудня 2016 року відчужив на користь відповідача - ОСОБА_2, уклавши договір дарування. Однак, відповідно до наявних у матеріалах справи копій медичних документів, позивач, на момент укладення договору дарування, мав незадовільний стан здоров'я та потребував у зв'язку із цим у догляді і сторонній допомозі. Суд вказав, що оспорюваний договір дарування був укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріусом, право власності на майно зареєстровано за відповідачем у визначеному законом порядку, однак, за на ім'я позивача відкриті рахунки та ним сплачуються кошти за надані комунальні послуги, позивач проживає у квартирі, користується нею, а відповідач ключів від квартири не має та постійно проживає за місцем своєї реєстрації, а тому правові наслідки, які обумовлюються договорами дарування, не настали. Позивач, укладаючи оспорюваний договір, мав на меті підписати і вважав, що підписує договір, який зобов'язував відповідача доглядати за ним за отриману квартиру, тобто договір довічного утримання, що підтверджено матеріалами справи, поясненнями сторін та показами свідків. Даючи оцінку доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено в судовому порядку наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: похилий вік позивача ( на момент укладення договору мав повних 79 років), незадовільний стан здоров'я (перенесена операція на серці та хронічні хвороби серця, неврологічні та ендокринологічні захворювання, хвороби очей), потреба у догляді й сторонній допомозі; спірна квартира є єдиним житлом позивача; фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному не відбулось, оскільки позивач продовжує проживати у квартирі, до та після укладення договору дарування сплачує за надані комунальні послуги за адресою проживання.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення, колегія суддів також керується правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-372цс16, де визначено наступне.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу квартири від 03 липня 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №2-3885 та зареєстрованого 11 липня 1996 року у Білоцерківському МБТІ за №11196, позивач ОСОБА_3 отримав у приватну власність квартиру АДРЕСА_1.

26 грудня 20016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л.Л., зареєстрований в реєстрі за №1128 та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером:1133213732103 (а.с.7, 27).

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонер, зареєстрований та проживає у спірній квартирі з 17 листопада 2010 року, разом із ним проживала дружина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Сини позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 померли ІНФОРМАЦІЯ_5 та 12 квітня 2001 року, відповідно (а.с.5-6, 8-9, 11, 69).

ОСОБА_3 з 13 березня 2014 року по 17 березня 2014 року перебував у Державній установі Національний інститут серцево - судинної хірургії ім. М.М, Амосова на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургічного лікування складних порушень ритму серця з рентген операційною, де йому було проведено оперативне втручання: встановлення кардіостимулятора та надані рекомендації: медичні препарати та консультації невропатолога.

З 02 червня 2014 року по 06 червня 2014 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Білоцерківської міської лікарні №2.

З 21 січня 2015 року по 11 лютого.2015 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в ендокринологічному відділенні Білоцерківської міської лікарні №2. З 2016 року позивач перебуває на Д - обліку в Ендокринологічному Центрі КЗ БМР «Білоцерківська міська лікарня №2» з діагнозом: Цукровий діабет інсулінонезалежний ІІ тип, середньої тяжкості.

З 07 червня 2016 року по 09 червня 2016 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у Білоцерківській міській лікарні №1 у офтальмологічному відділенні з діагнозом: зріла катаракта правого ока, артіфакія зліва.

З 12 січня 2017 року по 17 січня 2017 року позивач перебував на лікуванні в Білоцерківській міській лікарні №3 з приводу гострого інфекційного гастроентероколіту середньої важкості, ІХС: дифузійний кардіосклероз СН І (штучний кардіостимулятор).

З 17 січня .2017 року по 25 січня 2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Білоцерківської міської лікарні №2.

З 16 лютого 2017 року по 01 березня 2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Білоцерківській міській лікарні №1 з діагнозом: ІХС, Стенокардія напруги ІІ ФК, Кардіосклероз атеросклеротичний, Гіпертонічна хвороба ІІ ст. 2 ст., ризик 4, Цукровий діабет 2 тип середньої важкості.

З 25 липня 2017 року по 04 серпня 2017 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Білоцерківської міської лікарні №1.

15 лютого 2017 року, 01 червня 2017 року , 26 червня 2017 року та 21 липня 2017 року позивачу викликали бригаду екстреної медичної допомоги Білоцерківської СЕМД» ( а.с. 12-16, 70-80).

Відповідач ОСОБА_2, пенсіонерка, має другу групу інвалідності - безстроково - непрацездатна, з 25 червня 2012 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2, разом із чоловіком ОСОБА_9 ( а.с.57-60, 62).

З акту обстеження матеріально - побутових умов проживання від 27 липня 2017 року, складеного комісією у складі: депутата Верховинської селищної ради та двох свідків: ОСОБА_10 та ОСОБА_11, вбачається, що ОСОБА_3 дійсно проживав у грудні 2016 року та з березня по квітень 2017 року за адресою: АДРЕСА_2, у громадянки ОСОБА_2 ( а.с.62).

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1078 ОСОБА_3 у період з 24 березня 2017 року по 03 квітня 2017 року перебував у неврологічному відділенні Верховинської Центральної районної лікарні (а.с.61).

Встановлено, що позивач іншого житла, крім спірна квартира не має.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, установив всі обставини, які вказують на помилку позивача при укладанні договору дарування, і вірно застосував до спірних правовідносин норми ч.1 ст.229 та ст.ст.203, 717 ЦК України у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що наявні всі обставини, які вказують на помилку позивача, зокрема, вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі, наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Колегія судів вважає, що право власності позивача ОСОБА_3 на майно було порушено відповідачем ОСОБА_2.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що волевиявлення позивача на укладання договору дарування квартири було вільним, а бажання - чітким, він самостійно прочитав договір дарування, нотаріус роз'яснювала йому наслідки укладання договору дарування, відхиляються колегією суддів, оскільки наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а і за іншими обставинами у їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачем не надано жодного доказу вчинення правочину під впливом помилки, спростовуються наявними у матеріалах доказами, зокрема, копією паспорта позивача, що свідчить про його похилий вік, копіями медичних документів, що свідчать про його стан здоров'я та його потребу у сторонньому догляді.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 має на праві власності будь-яке інше житло.

Також, відповідачем не спростовано жодними доказами факт того, що позивач перебував у пригніченому стані у зв'язку із смертю дружини, у зв'язку із чим у нього виникла потреба у догляді й сторонній допомозі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «12» липня 2018 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко

СуддіЮ.М. Кулішенко

А.С. Сержанюк