І інстанція

код суду 2702

Справа № 2-76/2007

Категорія 17

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2007 року Гагарінський районний суд м. Севастополя у складі: головуючого - судді Нестерук В.В.,

при секретарі  - Юрко Л.В., Кащеевої С.Ю., Массалабової Л.Ю., Батуріна А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1,   ОСОБА_2   до   ОСОБА_3 про стягнення боргів за договорами позики, про визнання договору дарування житла укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу у розмірі 3600,00грн.

Позовні вимоги позивачки ґрунтуються на тому, що ОСОБА_3, 19.11.2003 року позичила у неї 700,00 доларів СІЛА, що в еквіваленті складає 3600,00грн. Взаємини сторін були оформлені в простій письмовій формі шляхом написання розписки.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3 про стягнення боргу у розмірі 14000,00 грн. Також, позивачка звернулася до суду з додатковими вимогами про визнання договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності фіктивним.

Позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 ґрунтуються на тому, що ОСОБА_3 29.07.2003 року позичила у неї 2700,00 доларів США, що в еквіваленті складає 14000,00 грн. З метою уникнути звернення стягнення заборгованості на 1/2 долі квартири ОСОБА_3 уклала фіктивну операцію по відчуженню даного майна.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали і просили задовольнити їх в повному обсязі.

18.04.2005 року по клопотанню позивачів (ОСОБА_1 і ОСОБА_2), враховуючи однорідність пред'явлених позовних вимог позивачів до одного відповідача, керуючись вимогами п. 1 ст. 126 ЦПК України, суд своєю ухвалою об'єднав в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, визнання договору дарування фіктивною, та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

ОСОБА_5, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, звернулася до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування 1/2 частки трикімнатної квартириАДРЕСА_1, укладеного 04.11.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У судовому засіданні представник третьої особи позовні вимоги підтримав і просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Позовні вимоги третьої особи ґрунтуються на тому, що ОСОБА_3 незаконно приватизувала і придбала у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, після чого незаконно провела відчуження 1/2 частки квартири за договором дарування ОСОБА_4.

У період з 13.07.2005 р. по 15.08.2006 p. провадження по справі було припинено за клопотанням третьої особи з самостійними вимогами у зв'язку з розглядом в місцевому суді Гагарінського району м. Севастополя пов'язаної з даною цивільною справою адміністративної справи про визнання недійсними розпорядження органу приватизації про приватизацію квартириАДРЕСА_1 і свідоцтва про право власності на 1/2 долі в квартирі АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3

У судовому засіданні, що відбулося 16.02.2007 року, позивачка ОСОБА_2 відмовилася від додаткових позовних вимог про визнання договору дарування 1/2 частки квартириАДРЕСА_1 фіктивним.

Суд, керуючись ст. 174 ГПК України, вважає за необхідне прийняти відмову позивача від позову в частині визнання договору дарування фіктивним.

Відповідачі: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у судове засідання черговий раз не з'явилися, про дату і час розгляду справи були сповіщені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, поважних причин нез'явлення в судове засідання не повідомили.

В порядку частин 1 і 2 ст. 224 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, визнаючи достатнім для розгляду справи по суті, наявні в матеріалах справи письмові докази, а також свідчення інших учасників процесу і ухвалити по справі заочне рішення.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, вважає, що позовні вимоги позивачів і третьої особи з самостійними вимогами підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Як вбачається з представлених суду письмових доказів (розписок), а також пояснень позивачів, ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_2 строком на один рік 2700,00 доларів США, що в еквіваленті склало 14.000,00грн. із зобов'язанням повернення даної суми щомісячно рівними частками. За таких же обставин ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_1 700,00 доларів США, що на той момент позики в еквіваленті склало 3600,00 грн. із зобов'язанням повернення по 100,00 доларів США щомісячно. Вказані правовідносини між сторонами були оформлені у письмовій формі у вигляді розписок, які є в матеріалах справи.

Проте, на сьогодні, як пояснили позивачі, ОСОБА_3 не виконала узяті на себе перед ними зобов'язання по поверненню вказаного вище грошового боргу.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону 2003 p., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Відносно цивільних відносин, що виникли до набрання Цивільним кодексом України чинності, положення Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини в частині стягнення боргу виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції Закону 2003 року і продовжують існувати після набрання ним чинності, до спірних правовідносин застосовуються правила Цивільного кодексу України в редакції 2003 року.

Відповідно до ст. 1046 ГК України, за договором позики одна сторона (кредитор) передає у власність іншій стороні (позичальник) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути кредитору таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.

Відповідно до п. 2 ст. 1047 ГК України, в підтвердження укладення договору позики і його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, що засвідчує передачу йому кредитором певної грошової суми або певної кількості речей.

Відповідно до п. 1 ст. 1049 ГК України, Позичальник зобов'язаний повернути кредитору позику (грошові кошти в такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій же кількості, такого ж роду і такої ж якості, які були передані йому кредитором) в строк і порядку, встановлені договором.

Як вбачається зі змісту представлених позивачами розписок, останній термін виконання ОСОБА_3 зобов'язань по поверненню розміру позики перед ОСОБА_2 закінчився 29.07.2004 р. Останній термін виконання ОСОБА_3 зобов'язань по поверненню розміру позики перед ОСОБА_1 закінчився 28.07.2004 р.

За таких обставин, має місце порушення зобов'язання з боку відповідача (ОСОБА_3), який вважається таким, що прострочив. 

Також, судом встановлено, що 04.11.2004 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1. Вказаний договір нотаріально засвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6.

Як випливає із змісту п. 2, договору що оспорюється, 1/2 частка квартириАДРЕСА_1, яка відчужується шляхом дарування, належить ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації 17.08.2004 року, на підставі розпорядження (наказу) НОМЕР_1, зареєстрованого в БТІ і ГРОНІ м. Севастополя 06.10.2004 року.

Ухвалою місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 16.03.2006 року, розпорядження органу приватизації Управління з питань майна комунальної власності СГГА   НОМЕР_2 було визнане недійсним з моменту його ухвалення, також було визнано недійсним Свідоцтво про право власності на 1/2 частину квартириАДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 08.06.2006г. зазначена ухвала місцевого суду була залишена в силі.

Відповідно до вимог п. З ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі, не доводяться при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи або особа, відносно якої встановлені ці обставини.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства.

Згідно п. 2 ст. 203 ЦК України, особа, що здійснює правочин, повинна мати необхідний об'єм цивільної дієздатності.

Відповідно до цивільного законодавства України, правовідношення за договором дарування безпосередньо регулюється правовими нормами розділу 55 Цивільного кодексу України. Згідно п. 1 ст. 717 ГК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (що одаряється) безоплатно майно (дар) у власність.

Таким чином, вказана норма визначає, що дарувальник має право передати особі що одаряється у власність тільки майно, що належить дарувальнику на праві власності.

Як випливає із змісту ч. З ст. 15 Закону України «Про власність», громадянин, який придбав у власність нерухоме майно (квартиру або її частину) шляхом приватизації, має право розпоряджатися цим майном на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Відповідно до п. З ст. 19 Закону України «Про власність», громадяни мають право відчужувати майно, що належить їм.

Враховуючи, що ОСОБА_3 при укладенні договору дарування, що оспорюються, не придбала право власності на 1/2 частину квартириАДРЕСА_1, що встановлено ухвалою місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 16.03.2006 року, яка набрала чинності, отже, при відчуженні спірного майна шляхом дарування. ОСОБА_3 не володіла необхідним обсягом цивільної дієздатності, яким повинен бути наділений власник відчужуваного майна.

Під цивільною дієздатністю фізичної особи розуміється здатність цієї особи своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе громадянські обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність у разі їх невиконання (п. 1 ст. 30 ЦК України).

Виходячи з викладених вище обставин та вимог правових норм, регулюючих правовідносини, що пов'язані з реалізацією права власності, випливає, що договір дарування від 04.11.2004 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суперечить вимогам ч. З ст. 15, п. З ст. 19 Закону України «Про власність», п. 1 ст. 717 ГК України.

Також, відсутність необхідного об'єму цивільної дієздатності при укладенні договору дарування, свідчить про суперечність договору що оспорюється відповідно до п. 2. ст. 203 ЦК України.

Згідно п. 1 ст. 215 ГК України, підставою недійсності правочину є недотримання у момент здійснення операції стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першими - третіми, п'ятої і шостої статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю. При недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала у виконання цього правочину.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 16, 203 п.З, 509, 510, 530, 625, 1046, 1049 ЦК України, Законом України „Про власність", суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 3600 гривень та сплачене державне мито в розмірі 51 гривні.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 14000 гривень та сплачене державне мито в сумі 140 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в розмірі 30 гривень.

Визнати договір дарування 1/2 частини що перебуває в спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_4- недійсним.

Зобов'язати повернути ОСОБА_4, ОСОБА_3 отриману по договору дарування признаному недійсним 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 шляхом символічної передачі технічного паспорту та ключей на цю квартиру.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд М.Севастополя через Гагарінський районний суд М.Севастополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.