ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4259/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Хобор Р.Б., Онишкевича Т.В.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (ухвалене головуючим-суддею Баранюк А.З., час ухвалення судового рішення 15 год 31 хв у м. Тернополі, повний текст судового рішення складено 23 квітня 2018 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Тернопільської області, Державної судової адміністрації України (за участю третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державної казначейської служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Апеляційного суду Тернопільської області щодо не нарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв'язку з виходом у відставку відповідно до Закону України «Про статус суддів» №2862-XII від 15.12.1992 (далі - Закон №2862-XII), зобов'язати Апеляційний суд Тернопільської області провести нарахування та виплату такої допомоги у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за 31 рік роботи на посаді судді без сплати податку та визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) щодо незабезпечення фінансування Апеляційного суду Тернопільської області на 2016 рік для здійснення виплат належної йому суми вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв'язку з виходом у відставку.

Позов мотивований тим, що дії та бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги вчинені всупереч вимогам діючого законодавства України та порушують його законні права, свободи та інтереси.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема, доводи апелянта зводяться до того, що незалежно від дати подачі заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення у зв'язку з виходом у відставку, він має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набув таке ще задовго до фактичного виходу у відставку і таке право було гарантоване Законом № 2862-ХІІ та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010 (далі - Закон №2453-VІ). З урахуванням наведеного просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 та прийняти постанову, якою повністю задовольнити його адміністративний позов.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна судова адміністрація України зазначає, що відповідно до ст. 136 Закону №2453-VІ було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, 01.04.2014 набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27 березня 2014 року (далі - Закон № 1166-VІІ), пунктом 28 розділу ІІ якого ст.136 Закону №2453-VІ було виключено. При цьому, положення Закону № 1166-VІІ неконституційними не визнавалися, а тому суддям, які виходили у відставку після 31.03.2014 виплата вихідної допомоги законодавством не була передбачена. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 працював на посаді судді Дубровинського народного суду Рівненської області з лютого 1985 року по червень 1987 року, з 22 червня 1987 року обраний народним суддею Гусятинського районного народного суду Тернопільської області та з 06 липня 1987 року призначений головою цього суду. В подальшому позивач з 04 січня 1993 року працював суддею Тернопільського обласного суду, а з 27 серпня 2001 року - суддею Апеляційного суду Тернопільської області.

На підставі рішення Вищої ради юстиції №3111/0/15-16 від 08.12.2016, наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області №236-К від 16.12.2016, позивача було звільнено з посади судді з 16.12.2016 та виплачено вихідну допомогу в розмірі трьох місячних суддівських винагород.

Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи позивача становить 31 рік 10 місяців 22 дні.

27.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Тернопільської області про нарахування та виплату вихідної допомоги за кожен повний рік роботи на посаді судді. Апеляційним судом Тернопільської області у відповіді № 4800/17вх від 29.06.2017, було зазначено, що позивачу була виплачена вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою - судді апеляційного суду Тернопільської області.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Вищої ради юстиції №3111/0/15-16 від 08.12.2016 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області у відставку» та наказ голови Апеляційного суду Тернопільської області №263-К від 16.12.2016 прийняті після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII), суд дійшов висновку, що відповідачами правомірно здійснено усі належні виплати позивачу, у зв'язку зі звільненням відповідно до ч.1 ст.143 цього Закону. Тому у відповідачів на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з виходом у відставку, були відсутні правові підстави для здійснення йому виплати вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожний повний рік роботи на посаді судді.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Положеннями ч.3 ст.43 Закону №2862-12, було визначено, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Зазначений Закон втратив чинність 01.01.2012 відповідно до Закону № 2453-VI.

Частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI положення ч.1 ст.136 Закону № 2453-VІ було викладено у новій редакції, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до Закону №2453-VІ, а саме виключено статтю 136 цього Закону, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII в частині виключення статті 136 із Закону №2453-VІ, Конституційним Судом України не приймалося.

Тобто, Закон №2453-VІ, в редакції станом на день прийняття рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади, а саме 08.12.2016 не передбачав право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Згідно ч.1 ст.143 Закон №2453-VІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

16.12.2016 наказом голови апеляційного суду Тернопільської області № 34-к позивача відраховано зі штату суду.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на наявність у нього права на отримання вихідної допомоги у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку, є необґрунтованими, оскільки на час припинення повноважень судді та відрахування його зі штату апеляційного суду Тернопільської області діяла норма закону, яка передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, яку позивачем отримано, про що ним зазначається у позовній заяві.

Визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги за Законом №2862-12 є вихід у відставку, а не факт набуття права на відставку, що було прямо передбачено ч.3 ст.43 цього Закону та в подальших редакціях закону.

У рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення позивача.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Оскільки на день припинення повноважень позивача як судді була чинною ч.1 ст.143 Закону №2453-VІ, якою вихідна допомога була передбачена в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року по справі № 819/2275/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді Р. Б. Хобор

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 13.07.2018.