АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1348/18 Справа № 190/171/17-ц Головуючий у 1 й інстанції - Фирса Ю. В. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Попазовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, П'ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, відділу Держгеокадастру у П'ятихатському районі Дніпропетровської області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

13 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_4 є її батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5. Батько до дня своє смерті проживав разом з нею, позивачкою, та її матір'ю по АДРЕСА_1. На момент смерті батька вона була малолітньою особою, їй виповнилось лише вісім років. Після смерті батька залишилось спадкове майно, до складу якого входить право на земельну частку (пай) розміром 6,46 в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться на території Комісарівської сільської ради П'ятихатського району Дніпропетровської області. У вересні 2016 року від матері дізналась про існування спадкового майна, у зв'язку з чим, з приводу отримання свідоцтва про право на спадщину, звернулась до П'ятихатської державної нотаріальної контори, де отримала відмову з посиланням на те, що нею пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини та спадщину після смерті батька ОСОБА_2 прийняв його брат ОСОБА_2 Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просила поновити їй строк звернення до суду, встановити факт прийняття нею спадщини після смерті батька; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом №1-2799, виданого на ім'я ОСОБА_2 у спадковій справі №617/2000; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 28.12.2000 року площею 19,860 га, виданого Комісарівською сільською радою П'ятихатського району Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_2; скасувати запис в розділі Книги записів про державну реєстрацію Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку за № 50 про державну реєстрацію державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 28.12.2000 року; визнати за позивачем право на земельну частку (пай) розміром 6,46 умовних кадастрових гектара в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 (а.с. 6-8, 37 т.1).

Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 13 листопада 2017 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково, вирішено поновити позивачу ОСОБА_3 строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав; встановити факт прийняття ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщини після смерті батька ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_5; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-2799, видане П'ятихатською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_2 у спадковій справі № 617/2000; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_1 від 28 грудня 2000 року на земельну ділянку площею 19,860 га, що розташована на території Комісаріської сільської ради П'ятихатського району Дніпропетровської області, що виданий на ім'я ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, право на земельну частку (пай) розміром 6,46 умовних кадастрових гектара в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_5, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_3 від 31.05.1997 року, в іншій частині заявлених вимог відмовлено (а.с. 204-209, 225 т.1). Додатковим рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2, П'ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, відділу Держгеокадастру у П'ятихатському районі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 в рівних частинах судовий збір в розмірі 3746,88 грн. (а.с. 247-248 т.1).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставин справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток позивачу, П'ятихатській РДА Дніпропетровської області та відділу Держгеокадастру у П'ятихатському районі Дніпропетровської області, які долучені до матеріалів справи; також було розміщено відповідне оголошення про слухання справи на сайті судової влади. Від позивача надійшла заява про слухання справи за її відсутності, що долучена до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що батьком позивачки ОСОБА_3, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4, виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану П'ятихатського РУЮ у Дніпропетровській області 08.10.2015 року та копією свідоцтва про встановлення батьківська серії НОМЕР_5 від 28.08.1991 року (а.с.12, 13 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Комісарівка П'ятихатського району Дніпропетровської області ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 09.09.2016 року (а.с.14 т.1).

Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно, до складу якого входить право на земельну частку (пай) розміром 6,46 в умовних кадастрових гектарах у землях, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Котовського, про що свідчить копія сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_3 (а.с.19 т.1).

Відповідно до спадкової справи №617/2000 рік, заведеної П'ятихатської державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини за законом 09.08.2000 року до нотаріальної контори звернувся відповідач ОСОБА_2, рідний брат померлого (а.с. 114 т.1).

09 серпня 2000 року державним нотаріусом П'ятихатської державної нотаріальної контори Клоповою Н.Й. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, в якому зазначено, що спадкоємцем права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у КСП ім. Косовського, розміром 6,46 умовних кадастрових гектарів, що належало померлому ОСОБА_4 є його брат ОСОБА_2 (зареєстровано в реєстрі за №1-2799) (а.с. 123 т.1).

28 грудня 2000 року ОСОБА_2 оформив право власності на земельну частку (пай), яка належала ОСОБА_4, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 28.12.2000 року, виданого Комісарівською сільською радою народних депутатів на ім'я ОСОБА_2. Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №50 (а.с.22 т.1).

Постановою державного нотаріусу П»ятихатської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 13.12.2016 року позивачці відповідно у видачі свідоцтва про право власності на земельну часту (пай) після смерті її батька ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_5, у зв»язку з пропуском позивачкою строку для прийняття спадщини (а.с. 16).

Місцевим судом також встановлено, що відповідно до записів погосподарської книги №1 Комісарівської сільської ради за 1991-1995 роки, головою домогосподарства розташованого по АДРЕСА_1, вказана ОСОБА_6, ОСОБА_2 вказаний як співмешканець, позивач ОСОБА_3 вказана як донька.

Згідно записів погосподарської книги №2 Комісарівської сільської ради за 1996-2000 роки, головою домогосподарства розташованого по АДРЕСА_1, вказана ОСОБА_6, ОСОБА_2 вказаний як співмешканець (вибув в лютому 1997 року в члени господарства НОМЕР_1), позивач ОСОБА_3 вказана як донька.

Відповідно до записів погосподарської книги №8 Комісарівської сільської ради за 1996-1999 роки, головою домогосподарства розташованого по АДРЕСА_2, з 1997 до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 вказаний ОСОБА_2

Спірні спадкові правовідносини, підставою виникнення яких стала смерть ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4, регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, оскільки виникли до 01 січня 2004 року і відповідач вчинив дії, які свідчили про прийняття ним спадщини.

Згідно зі статтями 548, 549 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пояснення позивача про те, що на час смерті батька вона була неповнолітньою (ІНФОРМАЦІЯ_1), підтверджуються її повторним свідоцтвом про народження від 08.10.2015 року (а. с. 12).

Згідно ч.1 ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Приймаючи до уваги, що мати позивачки - ОСОБА_6, як законний представник неповнолітньої особи, заяву про відмову від прийняття спадщини не подавала, що не оспорюється відповідачами; враховуючи встановлення місцевим судом факту, що сертифікат на земельну частку (пай), виданий на ім»я спадкодавця, з моменту його смерті знаходився у позивачки та лише згодом матір'ю позивачки ОСОБА_6 був переданий відповідачу ОСОБА_2, що визнано відповідачем та не оспорюється позивачкою, яка рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржує, - колегія дійшла висновку, що позивачка прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, набула право на спадкування.

09 серпня 2000 року державним нотаріусом П'ятихатської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_4, на ім»я відповідача ОСОБА_2.

Відповідач ОСОБА_2, до постановлення оскаржуваного рішення місцевим судом, заявив про застосування позовної давності (а.с. 48).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос» проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Статтею 257 діючого ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Встановлено, що з даним позовом до суду ОСОБА_3 звернулась 13.02.2017 року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 6 т.1).

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги доводи позивачки про те, що на час відкриття спадщини батька вона була неповнолітньою, - колегія дійшла висновку, що з часу досягнення позивачкою повноліття, тобто з 26 червня 2009 року, почався перебіг трирічного строку позовної давності, однак ОСОБА_3 з даним позовом звернулась до суду лише 13.02.2017 року, тобто з суттєвим порушенням (більше ніж на чотири з половиною років) строку позовної давності.

Судом встановлено, що з 26 червня 2009 року позивачка набула повної цивільної дієздатності; позивачка зареєстрована проживаючою в с. Комісарівка з 30.11.2007 року по час розгляду справи, що підтверджується копією її паспорта на а.с. 9 - 10; позивачка та відповідач ОСОБА_2 є родичами, проживають у селі Комісарівка П»ятихатського району, яке має відносно невелику кількість мешканців, що не перешкоджало обізнаності позивачки про факт успадкування вказаним відповідачем права на спірну земельну частку (пай). Крім того, місцевим судом встановлено та не оспорюється сторонами, що сертифікат на земельну частку (пай), виданий на ім»я спадкодавця, з моменту його смерті знаходився у позивачки та лише згодом матір'ю позивачки ОСОБА_6 був переданий відповідачу ОСОБА_2 Згідно пояснень свідка ОСОБА_6, яка є матір»ю позивачки, приблизно через рік після смерті батька позивачки вона, свідок, дізналась про те, що відповідач оформив на себе спірний земельний пай; відповідно до пояснень свідка ОСОБА_7, яка є секретарем Комісарівської сільської ради П»ятихатського району Дніпропетровської області, у 2010 році позивачка реєструвала у сільраді народження своєї дитини та особисто висловлювала незадоволення з приводу оформлення відповідачем на своє ім»я спірного земельного паю, що належав батьку позивачки.

Позивачкою не надано суду доказів, що відповідають положенням ст.ст. 58, 58 ЦПК України (в редакції, що діяла по 14.12.2017 року), ст.ст. 77 - 79 ЦПК України (в редакції що дії з 15.12.2017 року), на підтвердження факту необізнаності та неможливості довідатися про порушення свого права на спадкування протягом трьох років з часу досягнення повноліття; клопотань про витребування відповідних доказів судом позивачкою не заявлено, що стверджується протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції та письмовими матеріалами справи.

Твердження ОСОБА_3 про непропущення трирічного строку позовної давності, а також доводи, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, оскільки вона не знала і не могла дізнатися про порушення її права раніше ніж у вересні 2016 року, - є безпідставними, недоведеними та спростовуються наявними у справі доказами, які наведені вище.

На викладене місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, належної оцінки представленим у справі доказам не надав та безпідставно дійшов висновку про незастосування позовної давності, що призвело до неправильного вирішення спору та ухвалення неправомірного рішення, яке підлягає скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі у зв»язку з суттєвим порушенням, без поважних причин, трирічного строку позовної давності.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 19 грудня 2017 року - скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, П'ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, відділу Держгеокадастру у П'ятихатському районі Дніпропетровської області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді