Справа № 454/2427/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.

Провадження № 22-ц/783/878/18 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області в складі судді Струс Т.В. від 01 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Бюро приватизації КП «Червонограджитлокомунсервіс», ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру недійсним та ін., -

в с т а н о в и л а :

рішеннямСокальського районного суду Львівської області від 01 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково.Визнано незаконним та скасовано рішення приватизаційного органу Червоноградського управління житлово-комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля» від 21.02.1994р. №34, яким проведено приватизацію квартири на АДРЕСА_1 на ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на квартиру від 21.02.1994р. видане приватизаційним органом Червоноградського управління житлово-комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля» згідно якого право власності на квартиру на АДРЕСА_1 оформлено на ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 1/3 частці на кожного. Стягнуто з Бюро приватизації КП «Червонограджитлокомунсервіс», ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в рівних частках в користь ОСОБА_4 1102 (одну тисячу сто дві) грн. 42 коп. судового збору.В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі та поясненнях у суді апеляційної інстанції, просила скасувати рішення суду в частині визнання незаконним та скасування рішення приватизаційного органу Червоноградського управління житлово-комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля» від 21.02.1994р. №34 та свідоцтва про право власності на квартиру від 21.02.1994р. і ухвалити в цій частині нове рішення по суті позову, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування фактичних обставин справи та належної оцінки доказів. Зазначає, що судом не враховано, що приватизація спірного житла проводилась до народження позивачки, так як заяву на ім'я керівника органу приватизації ОСОБА_2 написала 29.07.1993 р., тобто за чотири місяці до народження ОСОБА_4, в якій просила оформити передачу у власність квартири, що займає разом з членами сім'ї у спільну часткову власність, врахувавши розподіл частки власності між членами сім'ї: ОСОБА_11 - син, ОСОБА_10 - невістка. До вказаної заяви додавались довідка про склад сім'ї та документ, що підтверджує право на пільгу. Відповідно довідка про склад сім'ї, що додавалась до вище вказаної заяви повинна була складатись на дату подання такої заяви, а відтак позивачки у ній не могло бути вписано, так як вона ще не була народжена. Також вказує на те, що згідно копії картки «Форми Б» заведеної паспортним столом Сокальського РОВД, вбачається, що на АДРЕСА_1 в графі «дата прописки» відсутній запис про реєстрацію позивачки. Крім цього, зазначає, що в будинковій книзі на квартиру навпроти прізвища ОСОБА_4 датою реєстрації в квартирі вказано дату її народження 17.12.1993р., хоча на вказану дату її народження ще зареєстроване не було, тому що із свідоцтва про народження ОСОБА_4 вбачається, що реєстрація її народження проведена Сокальським відділом ЗАГС 21 січня 1994 року. Відтак, при внесенні в будинкову книгу запису про прописку ОСОБА_4 юридично такої особи не існувало і не зазначено правовстановлюючий документ, що посвідчує особу.

В судове засідання окрім представників позивача та відповідача ОСОБА_2, решта учасників справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що у судовому засіданні були присутні двоє згаданих представників сторін, а також від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу із викладом правової позиції по суті спору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, що аналогічні її доводам, представника позивача - в заперечення скарги, що аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи осіб, що беруть участь у справі в межах мотивів, позову, письмових та усних пояснень учасників справи, апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції посилаючись, зокрема, на ч.1 ст.2, ст.3, ч.1 ст.5, ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII (в редакції від 19.06.1992 року), ст. 64 Житлового кодексу України, абз. 2 п. 3.3 рішення Конституційного суду України №1-38/2010 від 10.06.2010 року та задовольняючи позов частково, - виходив з того, що дослідженою копією свідоцтва на право власності на квартиру, що видане 21.02.1994р. Приватизаційним органом Червоноградського управління житлово-комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля», встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в рівних частках кожному належить квартира в АДРЕСА_1. Дослідженою копією заяви ОСОБА_2 від 29.07.1993р. на ім»я керівника органу приватизації, встановлено, що такою вона просила оформити передачу у власність квартири, що займає разом з членами сім'ї в порядку Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». Адресою місця свого проживання, а відповідно і житла, що приватизовується зазначено - АДРЕСА_1. При оформленні житла у спільну часткову власність просила передбачити розподіл частки власності між членами сім'ї: ОСОБА_11 - син, ОСОБА_10 - невістка. Згідно копії довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописку №77 від 27.01.1994р., встановлено, що прописаними за адресою АДРЕСА_1 значились троє осіб: ОСОБА_2 - квартиронаймач, ОСОБА_11 - син, ОСОБА_10 - невістка. Відповідно до копії витягу із рішення №34 від 21.02.1994р. Виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області КП «Червонограджитлокомунсервіс», «Про приватизацію громадянами житлових будинків і квартир в м. Червонограді, м. Соснівці», вирішено приватизувати громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 квартиру з трьох кімнат, загальною площею 65,5кв.м. в АДРЕСА_1. Із копії свідоцтва про народження позивачки ОСОБА_4 серії НОМЕР_1, встановлено, що вона народилася 17.12.1993р. та її батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_10. Дослідженою копією будинкової книги на квартиру АДРЕСА_1, зокрема встановлено, що згідно відбитка штампа 17.12.1993р. в квартирі проведено реєстрацію позивачки ОСОБА_4 та згідно відбитка штампа від 05.01.1998р. ОСОБА_4 виписано із квартири. Крім цього, згідно копії картки «Форми Б» заведеної паспортним столом Сокальського РОВД, встановлено, що на АДРЕСА_1, зокрема, була зареєстрованою ОСОБА_4, однак в графі «дата прописки» відсутній запис, однак наявний запис від 08.06.1995р. про дату виписки. Як встановлено в ході розгляду справи, позивач ОСОБА_4 з часу народження 17.12.1993р. та до 05.01.1998р. була прописаною та проживала в АДРЕСА_1, однак і незважаючи на те, що 05.01.1998р. її виписано із квартири і далі продовжувала там проживати. Відтак, встановлено, що на час приватизації квартири, а саме 21.02.1994р. позивачка була у ній прописана та проживала та, як малолітня, згідно ст. 17 ЦК УРСР та ст. 64 ЖК України, - мала право на проживання, оскільки там же проживали її батьки. Відповідно, приватизацію спірного житла проведено незаконно без врахування інтересів на той час малолітньої позивачки. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення приватизаційного органу та свідоцтва про право власності на квартиру підлягають до задоволення в повному обсязі. Що стосується позовної вимоги про визнання за позивачкою права на проживання у спірній квартирі в АДРЕСА_1, суд у задоволенні даної вимоги відмовляє, оскільки відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Оскільки право позивачки на проживання у квартирі в АДРЕСА_1 в ході розгляду справи ніким не оспорювалося, про перешкоди у користуванні квартирою позивачкою не зазначається, крім цього це право є похідним від задоволених судом вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення приватизаційного органу та свідоцтва про право власності на квартиру, що вже задоволені судом, відтак додатковому дослідженню та захисну не підлягає. Відносно тверджень представника відповідача ОСОБА_3 щодо звернення позивачкою до суду із даним позовом із пропуском позовної давності, судом встановлено наступне. До даних правовідносин застосовується загальна позовна давність визначена ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки. Судом встановлено, що позивач після смерті баби ОСОБА_2 в грудні 2015р. коли звернулася у нотаріальну контору з привиду прийняття спадщини дізналася про те, що вона після смерті сина, а її батька ОСОБА_9 прийняла спадщину, чим незаконно усунула її від спадкування, в зв'язку із чим 12.09.2016р. звернулася до суду із даним позовом, тобто в межах строків, встановлених законом.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції лише частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, частина ж обставин, які суд вважав встановленими не доведена, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

12.09.2016 року, позивач ОСОБА_4 звернулася у суд із даним позовом до відповідачів Бюро приватизації КП «Червонограджитлокомунсервіс», ОСОБА_10 та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення приватизаційного органу Червоноградського управління житлово - комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля» від 21.02.1994 року № 34, яким було проведено приватизацію квартири на АДРЕСА_1 на трьох осіб ОСОБА_2, ОСОБА_12 та ОСОБА_10; визнання незаконним та скасування свідоцтво про право власності на квартиру від 21.02.1994 року видане приватизаційним органом Червоноградського управління житлово-комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля» згідно якого право власності на квартиру на АДРЕСА_1 оформлено на ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_10 по 1/3 частці на кожного; визнання за позивачкою право на проживання в квартирі на АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивувала тим, що 12.06.1992 року одружилися її батьки ОСОБА_12 та ОСОБА_14. Після укладення шлюбу її батьки стали проживати в АДРЕСА_1, а 26.11.1992 року у даній квартирі була зареєстрована ОСОБА_10 17.12.1993 року народилась позивач ОСОБА_4, яка була цього ж дня зареєстрована в квартирі на АДРЕСА_1. Зазначає, що рішенням приватизаційного органу Червоноградського управління житлово - комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля» від 21.02.1994 року № 34 проведено приватизацію квартири на АДРЕСА_1 на трьох осіб бабцю позивачки ОСОБА_2, батька ОСОБА_12 та матір ОСОБА_10 Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 21.02.1994р. виданого приватизаційним органом Червоноградського управління житлово - комунального господарства в/о «Укрзахідвугілля» право власності на квартиру на АДРЕСА_1 оформлено на ОСОБА_2, ОСОБА_13 та ОСОБА_10 по 1/3 частці на кожного. Вказує, що з невідомих їй причин у число осіб, які приватизували квартиру вона включена не була. 20.01.1995 року помер батько позивачки ОСОБА_9 Зазначає, що після смерті ОСОБА_12, позивачка та ОСОБА_10, ОСОБА_2 проживали в квартирі на АДРЕСА_1 і здійснювали догляд за даною квартирою. Проте, 05.01.1998 року позивачку було виписано із даної квартири будучи неповнолітньою і на даний час вона ніде не зареєстрована. 18.07.2015 року померла бабця позивачки ОСОБА_2 Зазначає, що в листопаді 2015 року, вона через представника ОСОБА_15 звернулась у нотаріальну контору для прийняття спадщини після смерті бабці ОСОБА_2. Відповіддю від 16.12.2015 року їй повідомлено, що в Сокальській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа і заяву скеровано туди за належністю. Після смерті бабці їй стало відомо, що ОСОБА_2 оформила спадщину після смерті сина, а її усунули від права на спадщину незаконно. Вказує, що в січні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Сокальського районного суду Львівської області із позовною заявою про скасування свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька, яке видане на ім'я ОСОБА_2 12.12.2005 року на 1/3 ідеальну частину квартири на АДРЕСА_1, Львівської області, що зареєстроване в реєстрі № 2-2340. В подальшому після витребування адвокатом документів та долучення до справи відповідачем будинкової книги стало відомо, що квартира була приватизована в момент коли в ній проживала та була зареєстрована малолітня позивачка ОСОБА_4. Відтак, вважає, що її батьками та бабцею порушено її право на приватизацію житла. Оскільки повноліття позивач досягла 17.12.2011року, а про порушене право на набуття у власність житла дізналась лише в 2016 році, тому змушена звертатись до суду тільки в даний час. Крім цього, зазначає, що 11.05.2016 року її представник та тітка ОСОБА_15 звернулися із заявою в інтересах позивачки про реєстрацію її за місцем проживання, проте, їм було відмовлено. Квартира на АДРЕСА_1 у м.Сокалі є єдиним житлом позивачки, а тому вона змушена звертатись до суду за захистом своїх житлових прав.

Колегія суддів вважає, що частина доводів позову, про що правильно було вказано і судом першої інстанції, є підставними, однак у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову в частині вимог, що були задоволені.

Дійсно як вказано позивачем та вбачається із матеріалів справи на час ухвалення оскаржуваного рішення приватизаційного органу (21.02.1994 року) та видання свідоцтва про право власності на квартиру, що оспорюється (21.02.1994 року) позивач народилася, а саме -17.12.1993 року (копія паспорту позивача а.с. 5) та була членом сім'ї трьох осіб, які набули у власність спірну квартиру в порядку приватизації за вказаними рішенням та свідоцтвом, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Так, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - батьки позивача, а ОСОБА_2 - відповідно бабця.

Однак, в порушення вимог закону, позивача не було включено як члена сім'ї вказаних осіб у процес приватизації квартири на, що вона мала право.

Формальна відсутність свідоцтва про народження чи не здійснення належної реєстрації місця проживання позивача її батьками за місцем проживання, що було зареєстроване у встановленому законом порядку (на що посилався відповідач), - жодним чином не може впливати на реалізацію позивачем права на приватизацію державного житлового фонду, на що вона мала право та, на що правильно посилався суд першої інстанції, з правильним посиланням на норми закону, які регулювали вказані правовідносини, що повторного дублювання не потребують.

Однак слід вказати, що відповідно до ст. 71 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) , загальний строк для захисту права за позовом особи, право

якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Також відповідно до ст.ст. 74, 75, 76 ЦК України (в тій же редакції) , вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Крім цього, відповідно до ст. 80 ЦК в тій же реакції , закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Дійсно на час дії вказаних норм закону позивач була неповнолітньою.

Однак також, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Крім цього, за ст.ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Також згідно ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Окрім наведеного, слід вказати, що одним із елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Про вказане, зокрема, йдеться у ряді правових позицій Верховного Суду України, що висловлені за наслідками розгляду цивільних справ, в порядку ст. 355 ч.1 .п.1 та є обов'язковими до застосування, зокрема, у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року та ін.

Як вбачається із матеріалів справи та стверджено і не спростовано сторонами, позивач з народження і практично по даний час проживає у спірній квартирі, про що вона вказала і у позовній заяві, її право на проживання у такій ніким не оспорювалось, що встановив і суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Тому позивачу достовірно відомо про те хто є власником спірної квартири, що є само собою зрозумілим з точки зору звичайної, розсудливої особи.

Жодних обґрунтованих доводів про те що особа, яка проживає все життя у квартирі (принаймні з часу повноліття) не володіє інформацією про її власника (власників), спосіб набуття такої квартири у власність або про певні перешкоди щодо отримання такої інформації, ненадання такої інформації, тощо позивач не навела.

Відповідно слід вважати, що позивач знала або не мала підстав не дізнатися принаймні з часу її повноліття про порушення її права.

Зважаючи на те, що позивач стала повнолітньою 17.12.2011 року, з цього часу розпочав свій перебіг для неї трирічний строк позовної давності із позовними вимогами, з якими вона звернулась до суду, як вказано вище, - 12.09.2016 року, тобто із значним його пропуском.

Жодних доводів щодо поважності причин пропуску нею строку позовної давності нею не наведено.

А доводи про те, що вона дізналась про порушення свого права у грудні 2015 року спростовуються наведеним вище та не вказують на неможливість дізнатись про порушення права (інтересу) позивача.

Враховуючи наведене рішення суду про задоволення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Вказаним доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та саму скаргу задовольнити.

Відповідно до задоволених вимог скарги слід вирішити питання стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 листопада 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 до Бюро приватизації КП «Червонограджитлокомунсервіс», ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру недійсним- скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.

В решті рішення суду - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 1653,6 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13 липня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра