О К Р Е М А Д У М К А

10 липня 2018 року м. Рівне

справа № 572/3075/17

провадження № 22-ц/787/915/2018

судді судової колегії Апеляційного суду Рівненської області Бондаренко Н.В.

у провадженні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про припинення дії договору іпотеки нерухомого майна та стягнення безпідставно набутих коштів

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства ПАТ "Державний ощадний банк України" про припинення дії договору іпотеки нерухомого майна та стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18 квітня 2007 року між ПАТ "Державний ощадний банк України", який є правонаступником ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 2348, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 47 000 доларів США зі сплатою 13 % річних на строк до 17 квітня 2017року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором 18 квітня 2007 року між ПАТ "Державний ощадний банк України", який є правонаступником ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 укладений нотаріально іпотечний договір. Предметом іпотеки, згідно п.1.2 даного договору, визначено нерухоме майно - житловий будинок А-1. загальною площею 98,8 кв.м., житловою площею 65.4 кв.м. з надвірними будівлями: сарай (1/2 Б), огорожа (№ 1), огорожа (1/2 № 2), який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (адреса будинку змінена згідно рішення виконкому Сарненської міської ради № 233 від 21.03.2007 p. до змін - АДРЕСА_3) та земельна ділянка площею 0,0490 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Також ОСОБА_2 в цей же день укладений договір поруки. Через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 9.12.2010 року стягнуто в солідарному порядку із позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_2 на користь банку всю суму заборгованості за кредитним договором - 315682,55 грн. Вказане рішення виконано в примусовому порядку, а виконавче провадження постановою державного виконавця Сарненського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Рівненській області від 6.01.2016 року закінчене в зв'язку із повною сплатою боржником заборгованості. Позивач в позові вказує, що ним переплачено банку 6460,01 грн. понад визначеної рішенням Сарненського районного суду від 9.12.2010 р. суми заборгованості, та зазначає, що ці кошти набуті банком без достатньої правової підстави. В зв'язку з чим він змушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року визнано припиненим іпотечний договір, укладений 18.04.2007 р. між ОСОБА_2 та ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Сарненського ТВБВ № 10017/0113 філії Рівненського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України", посвідчений 18.04.2007 р. приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Мулявкою В.К. та зареєстрований в реєстрі за № 1764, предметом іпотеки якого є нерухоме майно - житловий будинок А-1, загальною площею 98,8 кв.м., житловою площею 65,4 кв.м. з надвірними будівлями: сарай (1/2 Б), огорожа (№ 1), огорожа (1/2 № 2) та земельна ділянка площею 0,0490 га. яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та припинено обтяження за вказаним іпотечним договором.

Стягнуто з ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Сарненського ТВБВ № 10017/0113 філії Рівненського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в сумі 6460,01 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконано рішення Сарненського райсуду від 9.12.2010 року про дострокове стягнення солідарно із позичальника та поручителя на користь банку всієї суми кредиту по даному кредитному договору, яка була переведена позивачем в національну валюту України за встановленим на той час НБУ курсом валют, в розмірі 288301,23 грн., нараховані, але не сплачені відсотки в розмірі 25164,34 грн., пеню в розмірі 221216,28 грн., а всього 315682,55 грн., що свідчить про повне виконання позичальником умов кредитного договору та є підставою для припинення поруки.

З таким висновком суду не погоджуюсь, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами кредитного договору є мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язання позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Державний ощадний банк України", який є правонаступником ВАТ "Державний ощадний банк України" укладений кредитний договір № 2348, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 47 000 доларів США зі сплатою 13 % річних на строк до 17 квітня 2017року (а.с.5-7).

Таким чином однією з істотних умов договору, укладеного між сторонами є валюта та сума кредиту (47 000 доларів США) та умови і порядок його погашення (повернення суми кредиту у валюті кредиту тощо). Кредитний договір недійсним не визнавався, сторонами не змінювався та не розірваний.

Також з метою забезпечення виконання вказаного договору, 18 квітня 2007 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" який є правонаступником ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок А-1. загальною площею 98,8 кв.м., житловою площею 65.4 кв.м. з надвірними будівлями: сарай (1/2 Б), огорожа (№ 1), огорожа (1/2 № 2), який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (адреса будинку змінена згідно рішення виконкому Сарненської міської ради № 233 від 21.03.2007 p. до змін - АДРЕСА_3) та земельна ділянка площею 0,0490 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.8-13).

Згідно п.9.1 договору іпотеки, термін дії цього договору встановлений до повного виконання зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі (а.с.13).

ОСОБА_2 в цей же день 18.04.2007 р. було укладено договір поруки.

Рішенням Сарненського райсуду від 9.12.2010 року стягнуто в солідарному порядку із позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_2 достроково на користь позивача - банку всю суму тіла кредиту по даному кредитному договору в розмірі 288301,23 грн., відсотки в розмірі 25164,34 грн., пеню в розмірі 221216,98 грн., а всього 315682,55 грн. (а.с.16-17).

Дане рішення перебувало на примусовому виконанні, в ході якого виконано боржниками, а виконавче провадження постановою державного виконавця Сарненського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Рівненській від 6.01.2016 року закінчене в зв'язку із повною сплатою боржником заборгованості по виконавчому листу № 2-1318, виданому Сарненським райсудом 6.05.2011 р. Постанова державного виконавця є чинною, банком не оскаржувалась.

Відповідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому, відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.

Як пояснив у судовому засіданні позивач заборгованість за кредитом судовим рішенням стягнута у валюті гривня, і він відповідно його виконав у валюті гривня.

Таким чином вважаю, що зобов'язання за кредитним договором, укладеним між сторонами не є належним чином виконаним, оскільки позикодавець не отримав у встановленому порядку грошової суми, що позичалася (грошові кошти у валюті кредиту). Окрім цього, виконання судового рішення як підстави для припинення зобов'язання, норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.

Також банк має право на нарахування сум, визначених статтею 625 ЦК України, за період невиконання рішення суду, та відсотків за користування чужими коштами, а тому не можна також вважати, що зобов'язання виконано в повному обсязі.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України .

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

За змістом указаної норми іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

Вищенаведене спростовує доводи позивача про припинення договору іпотеки у зв'язку з виконанням зобов'язання шляхом виконання судового рішення.

Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Сторони іпотечного договору встановили, що право іпотеки припиняється виконанням ОСОБА_3 у повному обсязі зобов'язання, що забезпечено іпотекою.

За таких обставин, суд першої інстанції, неправильно застосував положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» та дійшов помилкового висновку про припинення іпотеки.

Рішення суду першої інстанції не містить жодних мотивів та обґрунтувань, з яких суд виходив при задоволенні вимог про припинення обтяження, що є порушенням норм ст.ст.264,265 ЦПК України.

Таким чином, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення суду - про відмову в задоволенні позову.

Не можуть бути задоволені і вимоги про стягнення з банку коштів у сумі 6460,01 грн., які були сплачені позивачем на виконання кредитного договору, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому вона відпала.

Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

У даній справі встановлено наявність між сторонами спору договірних правовідносин, які на час вирішення справи не були припинені, що виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.

За наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

Суддя Бондаренко Н.В.